Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата

Керівники багатьох підприємств дорікають банки в тім, що вони не вкладають свої ресурси у виробництв, а переважно кредитують посередницькі, торгово-посередницькі операції. Така позиція банків визначається, насамперед, інфляційними процесами і високим ризиком. Разом з тим потрібно сказати, що переважна більшість банків все-таки в тій чи іншій формі зв'язано з виробництвом промислової і сільськогосподарської продукції. Але всім банкірам треба зрозуміти, що успіх реформ і вихід із кризи залежать від стану економіки. Тому кредитування виробництва повинне бути пріоритетним напрямком їхньої діяльності.

У той же час необхідно грамотно роз'ясняти госпорганам, що в умовах високої інфляції і рівня відсотка, установлюваного Національним банком, кредит не може бути дешевим. Але комерційні банки не повинні захоплюватися великою маржею і брати великі комісійні за послуги, хоча ці питання і регулюються попитом. В усьому повинна бути справедливість і міра. Ми створюємо нову національну банківську систему і тому зобов'язані закласти в її фундамент здорові і цивілізовані принципи.

Міри Нацбанку по перебудові платіжної системи

Головною проблемою банківської системи України найближчим часом залишається подолання галопуючої інфляції і стабілізація національної грошової одиниці - купоно-карбованця. Очевидно, що в таких умовах винятково монетарними факторами перебороти інфляцію неможливо, тобто стабілізація грошової системи неможлива без стабілізації економіки, а останнє залежить від стабільної національної валюти. У цьому складається складність проведення майбутньої грошової (гривневої) реформи.

Макроекономічна ситуація в народному господарстві України, що склалася наприкінці 1993 р., може бути охарактеризована, як гіпер-стагфляція, коли значне падіння виробництва сполучається з інфляцією, середньомісячні темпи якої в 1993 р. складали 42%. У той же час Національний банк проводить політику на стримування грошової маси, ріст якої в середньому за місяць на той же період складав 27%. Деяке поліпшення ситуації спостерігалося в листопаду 1993 р., коли факт відсутності кредитної емісії був найбільш вагомим, що стало реальним кроком у плані оздоровлення ситуації в економіці України.

Національний банк України вживає невідкладних заходів по перебудові платіжної системи, які можна розділити на технологічні (впровадження електронних платежів), інституційні (створення регіональних клірингових розрахункових центрів), організаційно-економічні (сертифікація комерційних банків, що підвищить їхню відповідальність за організацію розрахунків, включаючи дисципліну платежів, а також буде сприяти створенню конкурентного середовища). При цьому Уряд зі своєї сторони повинне забезпечити заходу для максимального прискорення розмежування фінансів підприємств і держави, упровадити реальний механізм банкрутства, прискорити процес акціонування господарських одиниць, що знаходяться у власності держави. Ніж повільніше будуть упроваджуватися ці процеси, тим довше нам прийдеться звертатися до екстраординарних мір - взаємозалікам з їхнім кредитно-емісійним підкріпленням.

Упровадження цивілізованих платіжних засобів в Україні - вексель

Одним зі значних проектів, покликаних перебороти частина проблем в області внутрішніх розрахунків, є впровадження Національним банком України нової системи міжбанківських розрахунків в Україні з використанням електронних платежів. Основним інструментом нової системи міжбанківських розрахунків є створення мережі розрахункових палат, що будуть здійснювати регіональні і міжрегіональні розрахунки. На сьогодні ця система апробована у Волинської, Житомирської, Закарпатської, Львівської, Полтавської, Одеської, Сумський, Тернопільської, Харківської, Чернігівський областях і в Севастополеві. Вона продемонструвала прискорення розрахунку в кілька разів, тобто день у день. Цією системою користаються до 80% банків. Центральна розрахункова палата працює в двох режимах - з документальним підтвердженням (внутрішньоміські розрахунки) і без документального підтвердження (міжміські розрахунки) з використанням електронної пошти.

З 1 січня 1994 р. здійснився перехід до такого механізму обліку, відповідно до якого сальдо на кореспондентських рахунках повинне збігатися як по обліку на кореспондентських рахунках повинне збігатися як по обліку Національного банку України, так і самих банків з точністю до карбованця. Це стало можливим при переході на систему міжбанківських електронних розрахунків, при якій момент платежу і його оплата здійснюється майже одночасно. Тобто зникає умови, згідно яким банки могли користатися розбіжністю в обліках собі на користь, що кваліфікувалося одним з істотних джерел інфляції. Ми наближаємося до умов роботи цивілізованих банків, для яких стан коррахунку, загальна сума на ньому - ця та і тільки та сума, у межах якої вони можуть працювати.

З метою удосконалювання функціонування нової системи міжбанківських розрахунків упроваджуються сучасні міжнародні технології і стандарти, що повинні привести до поступового входження банківської системи України у світову банківську систему. Комерційні банки України, наприклад, одержали можливість користатися однієї із самих розповсюджених у світі системою електронних платежів SWIFT.

Реформа розрахунково-платіжної системи неможлива без впровадження в Україні цивілізованих платіжних засобів. У світовій практиці основним представником таких засобів є вексель. Застосування векселів у господарському обороті України необхідно для удосконалення грошово-кредитного механізму і підвищення його ефективності, тому що вони є важелями, здатними впливати на зміцнення і стабілізацію грошово-кредитної системи, платіжної дисципліни, прискорення звертання оборотних коштів і поліпшення ліквідності комерційних банків. Роль векселя в торгово-економічному обороті має велике значення, оскільки він - найбільш гарантований засіб вимоги оплати і перекладу грошей з однієї місцевості в іншу.

Вексель застосовується в передбачених господарськими договорами випадках, а також як засіб впливу постачальника на порушника платіжної дисципліни. Вексель дозволяє в обумовлений із продавцем термін одержувати платежі й оформляти взаємні зобов'язання між підприємствами. Важливою його перевагою є можливість одержання до настання терміну платежу акцепту платника за місцем його перебування чи, якщо це надійний клієнт, і акцепту банку. Гарантія платежу за векселем може бути забезпечена чи цілком частково в частину вексельної суми через аваль, що також може даватися банком. Оскільки аваліст відповідає також, як і той, за кого він дав аваль, це є ще однією гарантією платежу.

Усі перераховані переваги векселя вказують на необхідність найшвидшого впровадження в господарський оборот і розгортання в банках операцій з векселями, оскільки вони мають значно кращі інвестиційні якості в порівнянні, наприклад, з депозитними сертифікатами (а тим більше з депозитами) завдяки більш високій ліквідності і можливості використання як засіб платежу. У даних умовах найбільш привабливими будуть короткострокові операції з векселями. Необхідність векселів виникає при тимчасовому надлишку вільних фінансових засобів.

Важливим протиінфляційним засобом може стати дисконтна політика держави, а саме сукупність заходів, за допомогою яких Національний банк регулює обліковий відсоток, а через нього - вексельний курс, розмір процентних ставок по видаваних комерційними банками позичках, а отже, розмір ставок по депозитах. Дисконтна політика поширюється на найбільш важливі фактори життя держави: грошовий обіг, зовнішню торгівлю, підприємницький прибуток, рівень цін. Тим часом, головним засобом впливу на ці фактори є зміна розміру облікового відсотка по короткострокових зобов'язаннях.

Оскільки вексель можна одночасно використовувати як засіб платежу і нагромадження, застосування векселів в умовах зростання взаємних неплатежів (у тому числі і міждержавних) і інфляції стає особливо актуальним. Вексель може значно прискорити систему міждержавних розрахунків. Це обумовлено значним розвитком векселів у країнах СНД, де вони вже продемонстрували гарну пристосованість до негативних явищ економічного становища.

Для забезпечення режиму найбільшого сприяння використанню векселів, прискорення обороту вкладених у них засобів, Національним банком України був розроблений ряд нормативних документів, що регулюють порядок проведення комерційними банками операцій з векселями, у тому числі і їхнього використання для оплати експортного мита по давальницькій сировині, правила виготовлення і використання вексельних бланків.

Валютний ринок України

У сфері валютної політики Національний банк ставить задачу мати реальний курс українського карбованця відносно вільно конвертованих валют на рівні збалансованості попиту та пропозиції. Для рішення цієї задачі й упорядкування ситуації на валютному ринку, для захисту національної валюти паралельно з заходами для стабілізації внутрішнього грошового обігу НБУ здійснює скорочення звертання на території України іноземної валюти як засіб платежу.

У найбільш узагальненому виді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що одержали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, і тендером Центра клірингових міжбанківських розрахунків, що початків роботу після тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.

Положення на валютному ринку України характеризується незначними обсягами продажу валют. У зв'язку з тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України валютний виторг експортерів, що підлягає обов'язковому продажу за курсом НБУ на міжбанківському валютному ринку (у розмірі 50%), цілком викуповувалася Промінвестбанком для розрахунків за постачання нафти, газу і лісу в Україну, лише незначна частина валютних надходжень продавався через міжбанківську валютну біржу.

Функціонування протягом останнього півріччя двох курсів валют: фіксованого курсу НБУ і біржового поставило у важке положення підприємства-експортери, що одночасно здійснюють імпорт устаткування і змушені зазнавати значних збитків на різниці курсів, привело до плутанини і спровокувало деякі зловживання при проведенні бухгалтерського обліку і валютних операцій, особливо в торгівлі, де іноземна валюта використовується як засіб платежу.

Першочерговою умовою розвитку і функціонування валютного ринку на нинішньому етапі є зміна існуючого порядку обов'язкового продажу валютних надходжень. Декретом Кабінету Міністрів України "ПРО систему валютного регулювання і валютного контролю" від 9 лютого 1993 р. було передбачене впровадження стовідсоткового продажу експортного валютного виторгу. Це, по досвіду країн - членів МВФ (таких, як Кіпр, Чехія, Словаччина, Греція, Ірландія, Південна Корея, Норвегія, Польща, Португалія), дозволяє значно збільшити обсяг пропозиції валюти на валютному ринку і створює більш ґрунтовну базу для визначення курсу національної грошової одиниці і рівні умови для всіх підприємств, оскільки банки повинні продавати валюту всім імпортерам. Але одержання зазначеного ефекту можливо за певних умов: існуванні налагодженого ринкового механізму функціонування економіки і розвиненості інфраструктури валютного ринку. У реальних умовах функціонування економіки України, що характеризується скорочення обсягів виробництва на грані його колапсу, повсякденним дефіцитом сировини вітчизняного виробництва і, отже, підвищення попиту на валюту для його імпорту, малими обсягами вітчизняного експорту, обумовленими неконкурентноздатністю продукції, упровадження стовідсоткового продажу експортного виторгу підприємствами дає протилежний ефект. Як свідчить досвід, надходження на міжбанківський валютний ринок зменшуються внаслідок приховання виторгу підприємствами шляхом перекладу її на коррахунку закордонних партнерів, переходу на бартерні постачання і просто кримінальними способами, а також унаслідок прямого згортання експорту, що стає невигідним. Тому більш доцільним у реальних умовах є обов'язковий продаж лише частини валютного виторгу, що зберігає зацікавленість підприємств в експорті. При цьому визначена частина від обов'язкового продажу повинна гарантоване призначатися для формування Офіційного валютного резерву України. Це є необхідною умовою первинного нагромадження засобів Офіційного валютного резерву до мінімального рівня, що дозволить здійснювати підтримку курсу національної валюти і міжнародної ліквідності стосовно представлених Україні кредитам. Після досягнення мінімального рівня засобів валютного резерву можливими є відмовлення від обов'язкового продажу і перехід до вільної покупки валюти в залежності від кон'юнктури внутрішнього валютного ринку і наявність карбованцевої (гривневої) маси.

Програма розвитку валютного ринку України передбачає: політику стимулювання експорту; заохочення припливу і скорочення відтоку іноземної валюти за рахунок проведення політики на скорочення некритичного імпорту; досягнення позитивного сальдо платіжного балансу; розвиток біржової торгівлі шляхом розширення кола продаваних за українські карбованці валют; допущення форвардних і ф'ючерсних операцій з метою забезпечення можливості хеджування (страхування) курсових ризиків експортерів і імпортерів; полегшення доступу на український валютний ринок, насамперед як продавців, нерезидентів.

Висновок

В умовах побудови ринкової економіки в сфері грошово-кредитної політики НБУ в межах своїх повноважень буде намагатися вживати заходів, спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростання реального виробництва, високій зайнятості і стабільності цін.

Першочерговою проблемою, що виникла зараз перед Національним банком і всією банківською системою, є подолання високих темпів інфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає за необхідне прийняття комплексу мір.

Відрегулювати принципи емісійної політики в Україні, що будуть будується на наступних основах: Національний банк повинний бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльність Уряду (через бюджет) і комерційних банків забороняється; поступово скоротити централізовані кредити Національного банку для покриття дефіциту бюджету і внутрішнього державного боргу (з цією метою Уряд повинний здійснити випуск і введення в звертання державних цінних паперів); заборонити емісійну діяльність НБУ, зв'язану з регулюванням взаємної заборгованості підприємств. Комерційні банки повинні проводить заліки заборгованості між підприємствами в межах одного банку, а також між клієнтами різних банків на основі окремих міжбанківських угод.

Національний банк буде здійснювати заходу щодо обмеженню грошової маси в звертанні тільки через сугубо ринкові важелі, що маються в його розпорядженні, а саме - через офіційну ставку рефінансування і резервні вимоги.

З метою узяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Уряд повинний створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межах державного бюджету з використанням кредитної емісії, уникаючи перекладання фінансової і бюджетної незбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: решебник по английскому языку, рефераты, сочинение описание.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки