Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Земля спочатку поділялася на дастакерт (царську) і шахр (володіння дрібних царків і міст), але за правління Шапура І майже весь аграрний фонд країни перевели в дастакерт, за користування яким четвертий стан сплачував податки, а перші три стани - служили.

Доля сасанідської імперії вирішувалася на її західних кордонах.

Війни з Римом розпочалися ще у 230 р., коли Арташир повів сасанідське військо на Сирію, але армія імператора Александра Севера зупинила, а потім відкинула персів. Ударом у відповідь римляни вибили супротивника з Вірменії та Північної Месопотамії. Еран-шахр мало не втратив свою житницю (Дворіччя), але подальшим успіхам римської зброї завадили внутрішні чвари: в Римі почалася смутна епоха “солдатських імператорів”. Недооцінка ворога дорого коштувала Заходу.

Наступні війни з Сасанідами були для Європи сумною необхідністю. Китайський шовк, який античний світ отримував через Іран, коштував шалені гроші, але здоров'я, комфорт і гігієна, що він забезпечував, гарантували повну ліквідність цього товару. Шовк перетворився на світову валюту, якою Рим розплачувався зі своїми легіонерами, переважно найманцями з “варварських” народів, і платив “відкупні” войовничим сусідам. З ІІІ ст., коли “варваризація” римського війська стала майже тотальною, від кількості шовку в імперії стала значною мірою залежати військова міць Риму, тому Європа мріяла, щоб шовку привозили багато і дешевше. Але мрії Сасанідів були прямо протилежними: вони хотіли максимально обмежити обсяги товарообміну та підвищити ціни: це гарантувало приплив грошей до перської скарбниці за рахунок високих митних зборів і знекровлювало римську військову міць. Торгівля йшла (бо без неї перси теж обійтися не могли - вона озолочувала сасанідських правителів), але в жорстко регламентованому обсязі. Європу це не влаштовувало, а налагодити прямий зв'язок із шовкоекспортерами через північний шлях, навколо Каспію, не вдалося: каравани купців грабували дикі угри. Залишалася війна.

Все правління Шапура І (243 - 273) пройшло під знаком безперервних римо-сасанідських воєн. Спочатку внаслідок інтриг Філіппа Аравітянина загинув молодий, малодосвідчений римський імператор Гордіан ІІІ. Під час війни з персами Філіпп штучно розвалив систему постачання римського війська і голодні легіонери розірвали Гордіана на шматки. Аравітянин уклав у 244 р. мир з Шапуром І, сплативши останньому репарацію в 500 тис. денаріїв.

За наступні шість років перси повернули собі Вірменію і Північну Месопотамію, до того ж римлян почали тіснити ще й готи. В 251 р. у східних провінціях Римської імперії спалахнула чума, але це не зупинило Шапура: у 256 р. перси взяли штурмом Антіохію. Спасіння римлян ледь не прийшло в особі жахливої синкретичної самознищувальної релігії - маніхейства.

Засновником маніхейства був видатний художник, каліграф, оратор і письменник Мані (215 - 276) - родом із Месопотамії, який у пошуках істини їздив учитися до Індії, а з 242 р. почав проповідувати в Ірані.

Свої ідеї Мані виклав у семи канонічних книгах, які він супроводив збіркою власних ілюстрацій - “Арджанг” (це слово стало на Близькому Сході символом шедевра живопису). Поза каноном найвідомішою його книгою був “Шапурхакан”, де Мані конспективно виклав своє вчення спеціально для шаханшаха Шапура І, мріючи перетягнути останнього у свою віру.

Мані проповідував, що раніше світ (добро) і темрява (зло) існували окремо. Та ось хмарини мороку, що перебували в постійному еклектичному русі, в один із моментів випадково вдерлися в площину світла. Цьому зіткненню намагався запобігти Ормузд (зороастрійський Ахурамазда), але темрява його захопила й пошматувала світле ахурамаздівське тіло на частини, змішавшися з ним. Ця суміш і є наш світ: синтез світла й тьми, добра і зла, і саме тому він такий недосконалий, причому мороком Мані вважав матерію. Релігійна мета маніхейства полягала в бажанні звільнити краплини світлої нематеріальної душі Всесвіту від полону ганебної матерії. Своїми пророками-попередниками, які, мовляв, раніше намагалися здійснити таке розшарування, Мані вважав Заратуштру (Зороастра), Будду та Христа. Себе він називав останнім пророком Мані-Утішителем.

В основу маніхейства було покладено категоричне неприйняття реального світу з усіма його цінностями, й навпаки, “антицінності”, тобто все, що сприяло загибелі існуючого буття людей, освящалося маніхейською доктриною як найвище благо. Вбивства, розпуста, неправда, садизм - усе, що дезорганізує життя людей, проголошувалося добром, а безпосередньою метою жахливої релігії став відрив людської душі від тіла. Самогубство у даному випадку не рятувало, бо Мані вчився в Індії і вірив у переселення душ, які після такої смерті просто перейдуть в іншу матеріальну форму і продовжать своє перебування в нашому ганебному світі. Вихід Мані вбачав у тому, щоб убити в душі бажання переселятися, знищити її тягу до матерії, а для цього вбивство не підходить (тому маніхейство навіть забороняло убивати теплокровних тварин). Не велів Мані також кохати та одружуватися, бо це прив'язує людську душу до тіл дружини й дітей - а це матеріальний морок. Щоб знищити в собі (точніше, у своїй душі) смак до життя, пропагувалися повний аскетизм і періодичні оргії з алкоголем, наркотиками та абсолютною розпустою (для розрядки), адже все, що губить організм - сприяє звільненню душі від тіла. Душа аскета-розпусника так утомиться від шаленого буття, що повертатися до життя не захоче. Це остаточно відокремить душу від тіла і дасть бажаний результат: світла душа вознесеться, а ганебна матерія нехай гине. В ідеалі вважалося, що аскетизм і оргії підірвуть здоров'я, та й дітей від такого життя не буде, людство вимре за одне-два покоління, а світлі душі житимуть окремо від огидної матерії.

Залізна логіка, приваблива екзотичність, особиста привабливість Мані, його таланти проповідника, оратора, письменника та художника забезпечили маніхейству шалену популярність. Але воно підривало самі основи сасанідської держави - сім'ю, мораль, етику, кохання, любов до дітей, здоров'я, віру в майбутнє. Пропаганда жахливих антисуспільних поглядів немов ракова пухлина роз'їдала сасанідську державність, і сумні результати одразу далися взнаки.

Енергійний римський імператор Валеріан швидко виправив ситуацію на фронтах, витіснивши персів із Сирії, але моральний розклад римських легіонерів перевищив найбільші побоювання. У 260 р. поблизу Едесси зійшлися дві армії: римська (імператора Валеріана) і сасанідська (шаханшаха Шапура). Майбутня битва мала вирішити долю римського панування в Сирії, Єгипті, Східному Середземномор'ї та Малій Азії. І тут сталося те, чого ніхто в Римі не міг уявити навіть у кошмарному сні: легіонери заявили Валеріану, що вони втомилися від походів і відмовляються воювати, зажадавши від імператора під загрозою розправи на місці, щоб він поїхав до перського шаха й уклав із ним мир. Однак Шапур наказав скалічити й ув'язнити Валеріана, після чого колишній імператор, а тепер раб-євнух змушений був тримати стремено шаханшаху. Валеріан помер від горя та знущань через 10 років. Більшість легіонерів, що залишилися без керівництва, перси оточили й вирізали, а полонених перетворили на рабів, руками (й на кістках) яких побудували грандіозну іригаційну систему на р. Карун, глумливо прозвавши її Банді Кайсар (греблею Цезаря). Після грандіозної перемоги перси взяли штурмом 36 римських міст, а зупинив їх лише напівнезалежний римський васал, арабський цар Пальміри Оденат.

Шапур І був цілком задоволений результатами свого царювання. Військова могутність Еран-шахру ніким не ставилася під сумнів, підконтрольний владі транзит забезпечував стабільність фінансів, розвивалося містобудівництво, яке також тримала під своїм контролем держава. Міста будувалися за певним планом: округлими (Гур, сучасний Фірузабад), або прямокутними (Нішапур), чи комбінованими, як розкішна сасанідська столиця Тісфон (Ктесифон), нашпигована симетричними палацами.

Усі вони були оточені широкими парками з витонченими арками, а їхні стіни прикрашало казкове різьблення. Вгорі палаци, як і зороастрійські храми, вінчали купол та арочні перекриття. Розмахом і масштабністю вирізнялося також будівництво шляхів, мостів, гребель (Дізфуль, Шуштер, Банді Кайсар тощо).

Світову славу здобули сасанідське мистецтво лиття з дорогоцінних металів, чеканка, різьблене скло, неперевершені гемми (печатки й амулети з коштовних металів і самоцвітів).

Шкіряний “фартух Саве” - бойовий державний прапор Сасанідів, оздоблений коштовностями та увінчаний золотим орлом, наводив жах на сусідів. Останньою величною будовою Шапура І стала його гробниця, вирубана полоненими римлянами в скелях поблизу Бішапура. Над могилою постала висічена із сталактита велетенська (10 м заввишки) статуя покійного володаря. На цьому ж місці у 273 р., після смерті Шапура І на престол зійшов його син Хормузд-Арташир.

Смерть непереможного шаханшаха окрилила римлян, які знову активізувалися. Маніхейство знесилювало Еран-шахр, тому Хормузд І не зміг зупинити наступ імператора Авреліана і втратив владу. Проте у 275 р. легіонери зарізали свого “пана й бога” Авреліана, і наступний шаханшах Варахран І вирішив, скориставшися передишкою у бойових діях, навести, нарешті, порядок в імперії.

Діставши підтримку від влади, запеклу ідеологічну боротьбу з маніхейством повело зороастрійське жрецтво, але аргументів і логіки магам у диспутах з Мані не вистачало, і мобедан мобед Картір пішов на хитрість.

Картір заявив, що його душа побувала в потойбічному світі й була представлена самому Ахурамазді. Від нього він (Картір) начебто дістав точні вказівки, як жити людям, причому вони якось дивно збігалися з релігійними настановами зороастризму. “Саме в цих молитвах і догматах, у справах релігійних та вірі, які тепер запроваджені мною для мешканців цього земного світу, хай кожен стане твердішим, а інші (молитви, справи й віру) - хай не сповідує. І хай він знає: є рай і є пекло, і той, хто обрав добро, хай потрапить до раю, а той, хто обрав зло, хай у пекло буде скинутий. І того, хто обрав добро і неухильно йде шляхом добра, тлінне тіло тієї людини здобуде славу й процвітання, а душа його здобуде праведність, яку і я, Картір, здобув”2.

Заручившися такими чудовими аргументами, мобеди викликали у 276 р. Мані на диспут, визнали його вчення фальшивим, зідрали з нього шкіру і, набивши соломою, повісили її біля міських воріт Бішапура, а після того, як “Апостол світла” (Мані) піднісся “до місця божественного збору і залишився у отця Ормузда-бога”3, винищили більшість його прихильників.

Рятуючись від терору, маніхеї розбрелися по всій Євразії, у Вавилоні, зокрема, осів їхній “цар віри” (маніхейський патріарх). Та ідеологія заперечення життя губила сама себе. Лише один раз в історії маніхейство стало державною релігією - в Уйгурському каганаті (VІІІ - IХ ст.), але цей експеримент логічно завершився катастрофою.

Імперія Сасанідів у ІV - V ст. Маздакізм та його наслідки. Розгромивши маніхейство, перси врятували суспільство й державність, але наслідки ідеологічної кризи далися взнаки, а основний ворог, Рим, швидко ставав на ноги. У 283 р. римляни мало не захопили сасанідську столицю: тільки черговий бунт легіонерів і смерть імператора Проба врятували Еран-шахр. У 284 р. римським імператором став Діоклетіан, і оновлена його реформами Римська імперія знову атакувала персів. У 298 р. сасанідська армія була знищена під Нісібіном, Вірменія та Північна Месопотамія знову стали римськими. Лише економічні проблеми та виснажлива внутрішня боротьба з християнством не дали можливості римлянам розвинути успіх, і наступні 40 років пройшли для Еран-шахру досить спокійно, а коли шаханшахом став енергійний Шапур ІІ (309 - 379), перси знову перейшли в наступ.

Шапур ІІ був грізним і жорстоким правителем, але мову терору іранські піддані завжди поважали, а знищення занадто самостійних аристократів лише укріпило його владу й дало можливість Еран-шахру продовжити завойовницькі війни. Спочатку перси вигнали бунтівливих арабів із Бахрейну, внаслідок чого під контроль Сасанідів перейшло аравійське узбережжя Перської затоки.

Консолідації держави сприяла грандіозна реформа зороастризму, яку провів на початку правління Шапура ІІ мобедан мобед Атурпат Міхраспандан. Він “очистив від скверни й заново відродив давню віру”4, здійснивши нову кодифікацію Авести (“Божественного прозріння”) - священної книги зороастризму.

Вперше було здійснено її письмову фіксацію (раніше Авеста існувала лише в усній формі, як і індійські Веди). Для цього довелося розробити спеціальний “авестійський” алфавіт із 46 знаків, що дало можливість точно передати звучання священних гімнів, а для кращого розуміння архаїчних текстів 21-ї книги Авести склали обширний коментар - Зенд.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: тарас бульба сочинение, сочинение язык, ответы по физике.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки