“Навськая дочка”: до вияснення назви міфопоетичного образу західнополіського замовляння

Старовинне замовляння із апеляцією до загадкової Навської дочки було записане у березні 1996 р. під час експедиційного виїзду у село Яполоть Костопільського району Рівненської області від шістдесятиоднорічної місцевої жительки: “Вразе, вразе, золотий князе. / Пуд серце не пуівай, / бокув не розпинай, / в чиресла не впадай. / Стань собі пуд пупом, / як коринь пуд дубом. / Сядь собі на крислечко,/ на золоте місцичко. / Тут тобі буде пітєніє, їдєніє / і легкіє спочиваніє. / Н а в с ь к а я  д о ч к а,/ золотий ключ,/ на місце становиса”. Подібні фольклорні тексти неодноразово доводилося фіксувати і в інших населених пунктах Західного Полісся. Однак твір із кінцівкою, в якій містилося б звертання до міфічної істоти, що названа Навською дочкою, нам ще ніколи не траплявся і, як пізніше виявилося, в фольклорних збірниках чи якихось наукових роботах не зустрічається. За кілька років, відколи був записаний цей міфопоетичний текст, назбиралося чимало нового польового матеріалу та була підібрана відповідна наукова література із цієї теми.

Описовий образ Навськая дочка в наведеному уснопоетичному зразку не є головним, а згадується для створення максимальної повноти про інший фольклорний персонаж. Цим іншим виразно центральним образом є враз-золотий князь. Тому цілком правомірно, що наступним кроком нашого дослідження стане розкриття семантики саме цього головного персонажа, який, як далі виясниться, дуже споріднений з образом Навської дочки і значною мірою дає ключ для його подальшого розуміння.

На відміну від образу Навської дочки, враз не є поодиноким та раритетним персонажем замовляльних текстів. Його локальні варіанти зафіксовані у чотирнадцятьох відомих нам замовляннях із західнополіського українсько-білоруського порубіжжя. Така відносно невелика кількість записів вимальовує чітку картину умовного ареалу цього образу. Так, на українській території його частина знаходиться, головним чином, в межиріччі Горині й Стоходу на межі двох адміністративних областей Волинської – населені пункти Стобихва, Тоболи Камінь-Каширського, Комарово, Розничі, Заріччя Маневицького і Липно, Холоневичі Ківерцівського районів, та Рівненської – Яполоть Костопільського та Борове Зарічнянського районів [10, № 63]. На білоруській території цей персонаж фігурує лише у трьох текстах замовлянь, записаних на Берестейщині, зокрема у Лахві Лунінецького та Войцешин Березівського районів [10, № 65, 68, 69]. В окресленому ареалі назва цього фольклорного образу є відносно незмінною, а її варіанти відрізняються між собою лише локальними фонетичними та словотвірними особливостями західнополіських говірок, наприклад: вразик (Розничі Мнв В), вразік (Заріччя Мнв В), вразичок (Стобихва К-К В), вразочок (Липно Квр В), вразучок (Холоневичі Квр В), вразойко (Тоболи К-К В).

Однак вразойко, як називають його пестливо поліщуки, не є суто регіональним західнополіським фольклорним образом. Він має значно ширший – загальноукраїнський статус поширення. Стверджувати про це дають нам право тексти замовлянь зі збірника народної магічної поезії “Ви, зорі-зориці…” та записи Василя Милорадовича, які фіксувалися та здійснювалися збирачами у період з кінця XIX – до радянських часів XX ст. Усі п’ятнадцять творів були записані переважно в центральних регіонах України: найбільша кількість – на Полтавщині, а також на Кіровоградщині та Звенигородщині.

На відміну від західнополіських відповідників у центральноукраїнських творах немає такої кількості варіантів назв цього персонажа. Домінує назва враз і лише кілька разів згадується згрубіле номінативне утворення вразище [2, 101, 105]. Регіональною специфікою назв Центральної України є те, що вразові у фольклорних текстах давалися усілякі чоловічі імена. Скажімо, в одному із замовлянь він згадується аж вісім разів, щораз отримуючи нове ім’я: то Іван, то Степан, то Денис, то Дем’ян, то Роман, то Голян, то Тарас, то Танас [2, 101, 102]. Крім того, у звертаннях поетичних текстів трапляються й інші імена (наприклад, Влас, Опанас) [2, 104].

Що ж криється за фольклорним образом враза-золотого князя, яке реальне підґрунтя його створення та міфопоетизації? На нашу думку, саме з такого боку необхідно підходити до розкриття семантики поетичних образів оказіонально-обрядового фольклору, до якого належить і назване замовляння. Такого ж напрямку в дослідженнях радили дотримуватися і деякі вітчизняні вчені. Так, відомий дослідник замовлянь Віктор Петров з цього приводу твердив: “Образ у фольклорі ніколи не існує сам по собі. Він не існує як довільний плід фантазії, ні поетичної, ні міфологічної й ніякої іншої… Образ  у словесному тексті твориться відповідно до практичної мети даного фольклорного акту. Образ має ідеологічний зміст і практично-функціональний характер… Ця теза є найкращою орієнтаційною вказівкою при аналізі повстання образу в замовляннях” [6, 2; 9; 55].

Зосередження уваги саме на утилітарних особливостях застосування цього типу замовлянь і дає нам реальну можливість з’ясувати походження фольклорного образу враза. Як відомо, усі згадані тексти належать до функціонально-тематичної групи лікувальних замовлянь і раніше використовувалися в обрядовій практиці для зцілення хворих. Що ж лікували за допомогою цих оказіонально-обрядових творів? Виявляється, той же таки враз, під поетичним образом якого малася на увазі цілком конкретна реалія, а саме – фізіологічний орган, що знаходився в поясній частині тіла в ділянці живота недалеко від шлунка (жилудка). Таке місце розміщення вразу певною мірою відображає існуюча в текстах і доданих до них коментарях відповідна народна термінологія, яка до загальних обрядових маніпуляцій мала як безпосереднє, так і опосередковане відношення, наприклад: постановляти враз (Холоневичі Квр В), підганяти враз (Тоболи К-К В), замувляти вразик (Холоневичі Квр В), пудбирати живота (Заріччя Мнв В), вмовляти живота (Стобихва К-К В), пудбирати жилудка (Заріччя Мнв В).

Приводом до початку лікування і використання замовлянь чи молитов ставали випадки зміщення враза на бік. На попереднє місце його могли встановити лише окремі знаючі люди, яких в селі найчастіше називали знахарями, знахарками або просто дідом чи бабою. Ось що розповідала про останню з них старенька жителька Західного Полісся: “Враз лікувале, пудбирале, буле такі бабе…Бо як вже прийде тобі, утако в пуп упре пальця і там ни бухкає, то вже знає, шо він пудорваний, шо він десь збоку вже. І бире його підганяє в пуп. То то кілька разів пудбирає і говорить молетву…” (Тоболи К-К В).

Провина в тому, що враз відходив з місця, лежала, як правило, на самій людині, котра через надмірне переобтяження під час важкої та виснажливої праці підривалася. Тому хворобливий стан з болями в ділянці живота на Західному Поліссі та в інших регіонах України часом так і називали – пудорвою (Мельники-Річицькі Ртн В). Частіше вона виникала у чоловіків, які фізично працювали більше, рідше – у жінок. Однак у декого вона могла статися ще й з іншої причини – від ускладнень при родах, коли траплялося, що враз виходив наниз і накручував ґульки [2, 102].

Зовнішні суб’єктивні чинники, від яких виникала поруха, часто перераховувалися в самих оказіонально-обрядових текстах. Так, за народними уявленнями ця неміч могла спричинитися шкідливим насланням через їжу або питво: Вразичку-братчику, / чого ти спротивився? / Чи із їття, чи із пиття,/ чи із важкеї праці? (Стобихва К-К В); Чи ти, вразе, водяний, чи ти, вразе, наїдяний,/ чи ти, вразе, з напитку? [2, 102].

Перебуваючи після зміщення поза призначеним місцем, враз поводив себе неспокійно і дезорганізовував внутрішній спокій і порядок в організмі. В замовляльних текстах такий неприродний стан враза піддавався процесу антропо- чи зооморфізіції й порівнювався з аналогічним людським або тваринним. Це яскраво ілюструє експресивна лексика та влучні порівнянняя: злякався [2, 106]; збунтувався [2, 81]; спротивився (Стобихва К-К В); коле, як баран; реве, як бугай [2, 106]; рилом риє; гризе гризьбою [2, 104]. Так само пояснюється і конкретизується його неадекватна агресивна поведінка стосовно інших частин та органів тіла: ходить по животу; в’їдається, впивається, рубає в спину; знобить за плечима; підпирає, впивається, підступає, підвертає під груди;  розпинає, впирається в боки; ломить в поперек; заїдає поза кульшами; поре на кишках;сушить, тірає, ялить тіло; б’є в голову; марнує, тошнить лице; нудить, в’ялить, смокче, тошнить, сушить серце, пудпіває під нього; ломить кості, ходить по них; п’є (ссе, смокче), тірає, марнує, гонить кров; сушить жили, ходить по них; впадає, вступає в низ; впадає в крижі.

Кінцевою метою комплексного обрядового лікування було повернення враза на його природне місце пуд пуп, про що свідчить наведений на початку дослідження фольклорний зразок та інші записи (Липно, Холоневичі Квр В; [ 2, 103; 14, 82]). Таке його розташування слід, очевидно, пояснювати вихідними подіями у житті людини – її народженням, коли закладалася у гармонійному взаємовідношенні уся внутрішня фізіологічна система органів, у тому числі й враз. Іноді це згадується в самих текстах замовлянь як вагомий аргумент на користь виконуваних обрядових дій: Там тебе Божа Мати породела. / там тобі місце встановела (Тоболи К-К В); Марина Ксеню вродела, / на місце враз пустановела / і зурою впаразала (Холоневичі Квр В); Іди на свої міста, /де тебе мати вродила, / я тебе остановила [14, 84].

Однак значно частіше замість виразно фізіологічної характеристики місце розташування враза у тексті передавалося за допомогою уснопоетичного образу золотого крісла чи якогось іншого варіанта, наприклад: Вразику-братику, /стань на місцичку, /золотому крисличку (Розничі Мнв В); Зийди, ясни місяцю, / в золотеє крисличко (Комарово Мнв В); Вразику, на місцичку сядь собі, / в Божий Матира крісличку (Липно Квр В); Там тебе мати породила,/ на шовкову постіль постелила (Стобихва К-К В). Дещо по-іншому у виразно християнському дусі місцерозташування враза охарактеризоване у замовлянні з села Холоневичі Ківерцівського р-ну Волинської обл.: Стань ти на міри,/ на Божий ухвіри.

У зв’язку з розглядом образу враза потребує детального аналізу і сам текст західнополіського замовляння, в якому фігурує загадкова Навськая дочка. Зі структурно-функціонального боку в цьому творі можна виділити три основні особливості щодо виконавця-тексту-адресата, які складають про нього цілісне уявлення як про типове уснопоетичне утворення оказіонально-обрядового фольклору. Перша особливість стосується виконавця замовляльного тексту, тобто тієї особи, котра проговорює його з утилітарною лікувальною метою. Наявний оказіонально-обрядовий твір дає змогу досить точно охарактеризувати цю особу, з’ясувавши її позицію стосовно зображуваного у фольклорному тексті. Визначення позиції виконавця вимальовує чітку картину взаємовідношення двох часових планів: історико-реального, тобто фабульного часу, у який відбувається подія, та  оповідного часу з просторовою точкою зору, що обумовлює виклад подій і фактів із різним ступенем узагальнення [7, 74]. З трьох форм вияву оповідної позиції, які виділяють сучасні українські фольклористи, для цього замовляння властива третя – внутрішня позиція. Вона характеризується, передусім, тим, що виконавець разом із вразом і Навською дочкою сам виступає одним із персонажів, оповідаючи про самого себе. Окрім того, оповідь являє собою осторонній монолог і ведеться на рівні Я (мовець: виконавець) – Ти (слухач: враз, золотий ключ, Навськая дочка). У розповіді домінує наказовий спосіб (не пудпівай, не розпинай, не впадай, стань, сядь, становиса) у поєднанні з фрагментарним дійсним майбутнього часу (Тут тобі буде пітєніє, їдєніє / і легкіє спочиваніє). Для тексту також характерна демонстративна суб’єктивність та емоційність висловлювання: золотий князь, крісличко, місцичко і т.ін. Динаміку зображення характеризує чергування та зміна текстових інваріантних одиниць, які виступають своєрідними командами, наказами.

Друга особливість, яка характеризує замовляння, відображає позицію адресата, тобто того, кому воно проговорюється. Вона має на меті з’ясувати, чи адресат є якоюсь сторонньою людиною, чи ним виступає сам виконавець. Іншими словами, мова йде про гетеро-чи автосугестивність [9, 67-75] оказіонально-обрядового утворення. Та з її визначенням у цьому замовлянні виникають певні труднощі. Вони пов’язані з тим, що під час запису фольклорного зразка інформатор не включив у структуру тексту моменту гетеро- чи автосугестивної характеристики. Її відсутність як тут, так і в інших творах, – явище досить поширене, яке можна пояснити тим, що характеристика адресата є найбільш імпровізованим, варіативним місцем усного твору і диктується конкретною ситуацією. Якщо адресат – стороння людина, гетеросугестивна характеристика виражається самим ім’ям адресата або більш повною конструкцією на зразок раб Божий (ім’я). Коли ж адресат тотожний виконавцеві, автосугестивність передається займенниковими формами мене, мені, рідше – із вказівкою власного імені.

Вияснити, чи гетеро-, чи автосугестивний цей текст, дають змогу інші традиційні зразки замовлянь від враза. Уважне вивчення кількох десятків оказіонально-обрядових фольклорних утворень переконливо свідчить, що всі вони, в тому числі й згадане, є гетеросугестивними. Випадків автосугестивності не зафіксовано в жодному тексті, тобто в традиційній етновербальній медицині встановляти враз на місце самому собі не практикувалося. Щодо словесної конструкції, в якій містилося ім’я адресата, то вона, як правило, містилася в текстах перед або після дієслівних форм молитовного прохання або завершального побажання. Таких місць у структурі цього уснопоетичного зразка є аж шість: перед або після дієслів не пудпівай, не розпинай, не впадай, стань, сядь, становиса. У будь-якому з них і могла б міститися гетеросугестивна характеристика цього тексту.

Характеристика останньої особливості, головної серед трьох, дає змогу зрозуміти один з найбільш важливих моментів: що являє собою оказіональний твір як вербальна складова обрядового явища. Основним завданням цієї характеристики є визначення апелятивного та експлікативного компонентів тексту за допомогою з’ясування інваріантної структури замовляння, тобто таких одиниць, послідовність яких утворює єдиний текстовий дієвий механізм.

Наведений уснопоетичний зразок замовляння від враза являє собою комбіноване апелятивно-експлікативне утворення і в структурному плані є послідовним поєднанням таких інваріантних одиниць: потрійного звернення, два з яких – безпосередні, одне – опосередковане (Вразе-1, вразе-2, золотий князе-3); трьох одночленних побажань, які окреслюють просторові межі й унеможливлюють можливі негативні наслідки руху враза у животі (Пуд серце не пудпівай-1,/ бокув не розпинай-2,/ в чиресла не впадай-3); двочленного побажання, котре скеровує орган на його природне місце (Стань собі пуд пупом,/ як коринь пуд дубом-1); одночленного побажання, яке, так само, як і попереднє, закріплює враз на призначеному для нього місці (Сядь собі на крисличко,/ на золоте місцичко-2); обдарування-обіцянки, яка має на меті пришвидшити і закріпити попередню операцію встановлення враза (Тут тобі буде пітєніє, їденіє/.і легкіє спочиваніє);  подвійного звернення, кожне з яких опосередковано стосується головного персонажа тексту (Навськая дочка-4,/ золотий ключ-5); одночленного побажання, яке є кінцевим та підсумковим у встановленні органу у вихідне положення (На місце становиса-3).

Усі названі інваріантні одиниці тексту, за винятком обдарування, є апелятивними. Їх основа виражена дієслівною формою другої особи однини теперішнього часу. Обдарування-обіцянка є експлікативним складником тексту і має дієслівну форму третьої особи однини майбутнього часу.

Неважко помітити, що саме в апелятивних зверненнях, яких в замовлянні нараховується п’ять, згадані усі можливі фольклорні персонажі. Однак їхня кількість не може збігатися з кількістю виділених інваріантних одиниць. Першим аргументом на доказ цього є той факт, що враз згадується у тексті двічі. Таким чином, фольклорних персонажів, не враховуючи самого виконавця, як максимум чотири. Окрім першого – враза, ніяких сумнівів не викликає виділення ще одного персонажа – Навської дочки, який, на відміну від попереднього, є жіночим.

Розглядати разом і зіставляти образи золотого князя та золотого ключа, що залишилися, дозволяє не лише існуюча між ними часткова зовнішня схожість на рівні епітетів. На нашу думку, вони  стосуються характеристики одного й того ж персонажа – враза. Ідентифікувати із вразом першого з них дозволяє та обставина, що вони обидва згадуються у тексті в лінійній послідовності як три функціонально аналогічні апелятивні звернення, два перші з яких називають персонаж безпосередньо, третій – опосередковано.

Підставою до ототожнення другого описового образу і враза є текст замовляння зі Звенигородщини із фольклорного збірника відомого мовознавця та фольклориста Агатангела Кримського. Золотий ключ тут є ніби відмичкою враза, і разом з ним мислиться як органічно взаємопов’язані явища: Ішла мати Божа золотим мостом з Ісусом Христом, в золотому очіпку, в срібних ризах, золотою паличкою підпиралася, золотими ключами враз відмикати, враз вимовляти…[8].

Не менш вагомим аргументом на користь того, що у виразах золотий князь та золотий ключ слід вбачати враз, можна вважати ще одну його загальноукраїнську назву – золотник. Тотожність явищ, які означують ці два імені, не викликає сумнівів, адже існують замовляння, у межах яких вони згадуються разом як синоніми: Господи Боже, поможи, і Божая Мати / з святими ангелами, приступати, / враза з середини до пупа підганяти. / Від грудей, від серця, / від шлунка, від матки, / з боків, з крижів. / Виходь, золотничку,/ всякими разами, / всякими молитвами… [2, 106].

Як засвідчують публікації фольклорних матеріалів, оказіонально-обрядові тексти від золотника існували в багатьох регіонах України та в сусідній Білорусі [6, № 778-830]. Найбільш відомою назва золотник є у замовляннях з Центрального Полісся. Так, в одній із публікацій Віктора Мойсієнка, дослідника оказіонально-обрядового фольклору цього регіону, з п’ятнадцяти надрукованих текстів з позначкою “Від вразу” золотник згадується у дев’ятьох [10, 57-62; 67; 70; 71]. Чималу кількість подібних утилітарно-магічних утворень зафіксував дослідник народної медицини Андрій Шкарбан. Лише під час історико-етнографічної експедиції по Житомирщині у 1997 р. він виявив їх сім [4, 380]. Окрім північних областей, подібні уснопоетичні зразки ще у кінці XX – на початку XX ст. були записані Яковом Новицьким на Дніпропетровщині [11, 24] та Ромуелем Кайндлем – на Буковині. Другий учений у коментарях до тексту зазначав, що в Карпатах над Черемошем між людьми “золотником називають, здається, ріжнорідні жолудкові слабости” [1, 147].

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки