Предыдущая страница реферата | 10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20 | Следующая страница реферата

Найбільш характерними ознаками міжнародної валют­но-фінансової системи є наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів внаслідок впро­вадження в обіг міжнародних (СПЗ)' та регіональних (ЕКЮ) валют, підвищення ролі й значення у міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування роз­галуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову сис­тему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобаль­ного характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх гро­шей, вищою формою їх функціонального застосування.

Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціо­нальні валюти.

Міжнародні валютно-кредитні відносини складають сферу обміну в системі світового господарства. Вони є завершальною стадією у процесі руху, переміщення різно­манітних ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв'яз­ків, що виражається в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави. Водночас вони характеризують­ся відносною самостійністю й розвиваються відповідно до власних законів та закономірностей, справляючи істотний зворотний вплив на виробничо-інвестиційну та науково-те­хнологічну сферу світового господарства, на всю світову економіку й систему міжнародних економічних і політич­них відносин. Наприклад, коливання валютних курсів впливає на умови конкуренції й світові ціни товарів та послуг, рух капіталів і робочої сили між країнами й регіо­нами. Міжнародні валютно-кредитні відносини (МВКВ) вини­кають у процесі функціонування грошей у міжнародному економічному обороті. Вони обслуговують обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, туристами тощо.

Таким чином, головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

Характер функціонування міжнародної валютно-кредит­ної системи та ступінь її усталеності залежать від відповід­ності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних економічних суб'єктів світу. У зв'язку з цим міжнародна валютно-кредитна систе­ма повинна відповідати таким основним вимогам:

1) забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно-розрахункових і кредитних засобів, що користую­ться довір'ям учасників валютно-кредитних відносин;

2) мати певний запас міцності для стійкого функціону­вання в умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах світового господарства, що відбуваються хворобливо й часто дезорганізовують зовнішньоекономіч­ний товарооборот протягом певного періоду (СНД, колиш­ня СФРЮ та ін.);

3) бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до внутрішніх та зовнішніх факторів функ­ціонування міжнародних економічних відносин;

4) сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів суб'єктів світогосподарських зв'язків усіх структу­рних рівнів, починаючи від фірми (ТНК) й закінчуючи великими інтеграційними об'єднаннями типу ЄС. Поглиб­лення МПП, глобалізація світогосподарських зв'язків де­термінують необхідність лібералізації МВКВ та поступової уніфікації національних валютно-кредитних систем.

У реальному житті процеси у сфері МВКВ здійснюються стрибкоподібно, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального і світо­вого масштабів, біфуркаціями системи міжнародних валют­но-кредитних відносин у процесі її формування як цілісно­сті.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних від­носин замкнуті економічні системи (як це було ще донеда­вна у колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування. Таким чином, рівень розвитку МВКВ вирішальне впливає на структуру світогосподарських зв'язків.

15. Економічне становище країн Тропічної Африки.

До країн Тропічної Африки відн. такі, як Ефіопія, Ангола, Чад, Мозамбік, Сєрра-Ліоне, Сомалі,

Сер. рівень ВВП на душу нас. скл. 340 дол. Майже в усіх кр. Тр. Аф. низький рівень  ек. розвитку. Серед 20 найбідніших кр. Світу – 16 кр. із цього субрегіону. За минуле десятиріччя значно знизився рівень самозабезпеченності континенту продовольством. Близько 60% нас. Троп. Аф. систематично недоїдають. Питома вага с/г на 1990р. становить 32% від ВВП, пром-ті – 30%, послуг – 40%.

В с/г зосереджено 64% ек.активн. нас. Продуктивність галузі на дуже низькому рівні. У багатьох районах Тр. Аф.  грунти перенасичені вологою, що стримує розвиток рослинництва. Ерозія грунтів. Екстенсивний хар-р вир-ва, примітивна агротехніка і матеріало-технічна база, великий демографічний тиск на природне середовище. Землеробство – провідний сектор с/г – 80% обсягу вир-ва, але хар-ся низькою продуктивністю. Нйбільш помітне місце Тр. Аф. занімає у вир-ві таких видів рослинництва: какао-боби, сизаль, бавовна, чай, кава, арахіс. Значна частка нас., що займається твар-м – кочівники. Помітне місце в госп-ві кр. тропічної зони континенту займає лісівництво. Видобувна про-сть є однією з найб. Розинутих та технічноспоряджених галузей ( ін-й кап-л). Розв. гірничовидобувна. Поклади корисних копалин розташовані нерівномірно.

16. Економічний потенціал країн СНД,

Біловезька угода у грудні 1991 р.  — Союз незалежних держав (СНД). Колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно визначають власний шлях вну­трішнього розвитку та взаємин із світовим співтовариством. Тим самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій економіці — раніше вони брали участь у ній як складові частини єдиного народногосподарського комплексу, а зараз кожна із суверенних країн вирішує складне питання — утвердження у системі світогосподарських зв'язків, виборення власного місця у МПП.

Найбільш прикметною рисою сучасного економічного розвитку цих держав і СНД у цілому є складне переплетен­ня процесів взаємодії та розмежування як наслідок форму­вання національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше економіч­ної взаємозалежності. Розрив багатьох міжреспубліканських зв'язків є однією з основних причин швидкого наростання кризових явищ в економіці нових незалежних держав. Крім негативного впливу на можливість приступити до будівництва раціонально функціонуючої національної еко­номіки, кризові явища істотно обмежують перспективи здобуття цими країнами вигідних позицій у світовій еконо­міці, Складність проблеми ефективного інтегрування поси­люється тим, що подолання падіння економічних показни­ків вимагатиме тривалого часу — за прогнозами Всесвіт­нього банку, стабілізація в народному господарстві країн СНД може бути досягнута не раніше другої половининаступного десятиріччя.

Загальною особливістю сучасного етапу розвитку всіх країн СНД є незавершеність формування цілісної моделі функціонування їхніх господарств. Усі вони, крім Туркме­нистану, в стратегічному плані обрали шлях прискореного переходу до ринкової моделі господарювання, але, як ви­явилося, найскладнішим для них є вирішення практичних завдань тактичного порядку — послідовність та взаємоза­лежність конкретних заходів у сфері роздержавлення, при­ватизації, демонополізації тощо. Незадовільний в цілому перебіг ринкових реформ також гальмує приєднання цих держав до світової господарської співдружності. На сучасному етапі складність пристосування до загальносвітових еконо­мічних процесів викликана іншою причиною — відсутніс­тю у нових незалежних державах ринкового механізму як системного утворення.

Невизначеність шляхів подальшого політичного та еко­номічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох із цих країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональ­них угруповань — Україна, Молдова, Грузія, Росія, Азер­байджан, Вірменія від 1992 р. почали співробітничати з Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румунією у межах Чорноморського економічного співробітництва. Ес­тонія, Латвія та Литва активно включилися до співробітни­цтва з країнами Північного Союзу.

Туркменистан, Узбекистан, Киргизстан (визначення по­зиції Таджикистану було утруднене громадянською вій­ною), крім намагань жвавіше співробітничати між собою й рештою середньоазіатських держав, орієнтуються, разом із Азербайджаном, також на збалансований комплекс зв'язків як з Росією та іншими державами СНД, так і на розширен­ня відносин з економічними угрупованнями Азії — насам­перед з Організацією економічного співробітництва мусуль­манських країн (ЕКО), а також на використання можливос­тей взаємодії із сусідніми державами — Китаєм, Іраном, Туреччиною та ін. Чітко визна­чили свою позицію Естонія, Латвія та Литва — вони мають найбільш вагомі шанси до поступової інтеграції з ЄС.

Національна економіка кожної з нових суверенних дер­жав, природно, має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ре­сурсів, потенційних можливостях до саморозвитку і вклю­чення у загальносвітові й регіональні господарські процеси. Так, для України, крім Балтії, Білорусі, характерна висока питома вага обробної промисловості порівняно з Росією та середньоазіатськими республіками, де вагому частку скла­дають галузі видобувної промисловості. Чорна металургія зосереджена у Росії та Україні, в інших країнах Співдруж­ності є лише окремі підприємства цієї галузі. Водночас у Казахстані, Узбекистані, закавказьких республіках висока частка кольорової металургії. Важке машинобудування зо­середжене насамперед в Росії та Україні, монопольними виробниками багатьох виробів цієї галузі є інші республіки колишнього СРСР (мікроавтобусів — Латвія, бавовнозби­ральних комбайнів — Узбекистан тощо).

Істотні відмінності є і в забезпеченості народного госпо­дарства трудовими ресурсами. У країнах Балтії, східних регіонах Росії, частково в Білорусі та Казахстані до перехо­ду до ринкової економіки відчувалася нестача робочої сили, а в більшості середньоазіатських республік та Азербайджані й за часів директивно-планової економіки існувало прихо­ване безробіття, особливо в сільській місцевості. Значні відмінності відчутні й у життєвому рівні окремих нових незалежних держав. За експертними оцінками, серед­нє споживання товарів та послуг між ними відрізнялося більш ніж у 2,2 раза. При цьому на початку 90-х років це споживання на одного громадянина складало відповідно до загальної шкали індексів у Білорусі, Росії, Україні та Молдові — від 4,7 до 4,1 тис. крб., у Вірменії й Казахста­ні — 3,9 тис. крб., Азербайджані, Киргизстані та Узбеки­стані — 3,3—3,2 тис. крб., Туркменистані — 2,7 тис. крб., а в Таджикистані — всього 2,1 тис. крб.

17. Економічні реформи у госп-ві Чехії і Словаччини.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы 8 класс, решебник по математике класс виленкин, bestreferat ru.



Предыдущая страница реферата | 10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки