Предыдущая страница реферата | 1  2  3



Слід вказати і на зв’язок основних етико-гуманістичних ідей Сковороди з ідеями його попередників. Йдеться про ідею самопізнання, заклик до доброчинності, суд жадоби і розкішного життя, проповідь задоволення малим тощо; тобто все те, що становить леймотив проповідей та філософсько-богословських трактатів таких українських письменників, як К. Транквіліон-Ставровецький, П.Могила, І. Гізель, С. Полоцький, Д. Туптало, А. Радивиловський, Ф. Прокопович та його вчителі М. Козачинський, Г. Кониський. Крім, власне, ідейного змісту в їх спадщині, Сковороду приваблювали художньо-стилістичні особливості їхніх творів, регламентовані вимогами стилю барокко. Близькість етичних поглядів М. Козачинського та Г. Кониського і вчення Сковороди виявляється, наприклад, в однаковому позитивному ставленні до етики Епікура, у твердженні про можливість досягнення людиною земного щастя у “сродній праці”.

Крім літературної та філософської спадщини Г. Сковорода був відомий також і як великий педагог. Важливо зазначити, що у цій сфері він був як теоретиком, так і практиком. Працюючи домашнім вчителем, викладачем в Переяславському та Харківському колегіумах, Сковорода наочно зіткнувся з проблелами педагогіки. Але його філософсько-педагогічні погляди неподобалися правлячій верхівці. Через переслідування він повинен був залишити викладацьку діяльність.

У педагогічних поглядах Сковороди відбилися основні напрями передової педагогіки:

гуманізм;

демократизм;

висока моральність;

любов до батьківщини і народу.

В притчах “Благодарн? й Еродій”, “Убогій жайворонок” та інших Сковорода висміяв дворянсько-аристократичне виховання і протиставив йому позитивний ідеал виховання, мета якого – створення гармонійно розвиненої людини. Головним педагогічним принципом Сковорода вважав розкриття природних здібностей людини.

Великого значення український філософ надавав вихованню любові до праці, самодіяльності учнів. Одним з положень його вчення “сродної” праці було твердження про те, що тільки та наука і те навчання мають сенс, які відповідають природі учня. Тобто, якщо людина має хист і здібності у якісь галузі, то тільки навчання, спрямоване на вдосконалення цих здібностей, може принести користь суспільству і задоволення людині. Якщо ж, наприклад, художника вчити грати на скрипці, то це дасть певні результати, але не зможе іти ні в яке порівняння з результатами вдосконалення його художніх здібностей.

На основі цих педагогічних принципів великого філософа і мислителя Г. Сковороди можна досягти найзаповітнішої мети педагогів – створення гармонійно розвиненої людини. При цьому філософ послідовно відстоював загальнодоступне, безкоштовне навчання для всіх верств населення. Завдяки якому можна було б створити ідеальне, з точки зору Сковороди, суспільство.

Сковорода і як письменник, і як педагог, і як мислитель пройшов ідейно-естетичну еволюцію. Його філософські погляди формувалися поступово. У 60-х роках Сковороду цікавлять насамперед питання моральних принципів практичної поведінки. Світоглядні прблеми частково знаходять відображення у віршах, байках і листах. Листи до М. Ковалинського та інших осіб містять багато порад про те, як слід поводитися в певних життєвих обставинах, дають оцінки цих обставин. Сковороду в цей період задовольняв спосіб осмислення тих або інших понять за допомогою художніх образів. Його листи 60-х років являють собою спробу викладу переконань автора. Вони включають в себе ряд латинських віршів та епіграм і є майстерними зразками епістолярного жанру.

Ця літературно-художня форма згодом перестала задовольняти його, оскільки не давала простору для адекванного розкриття тих філософських ідей, до яких він прийшов у кінці 60-х на початку 70-х років.

Перехід від літературно-художніх жанрів до філософських форм - діалогів, трактатів та притч – знаменує новий етап у творчості письменника-філософа. Ця еволюція обумовила зовнішні форми самовиразу, тобто звертання до різних жанрів, узаконених шкільними риториками і поетиками. В ранній період (50 – 60-ті роки) він творить переважно у жанрах вірша (пісні, епіграми), байки та листа. У подальші роки Сковорода обирає жанри філософського діалогу та діалогу-притчі. Такий характер має більшість його творів. В них він від окремих загалом моралістичних ідей переходить до розгортання цілісного етичного вчення, в центрі якого лежить ідея “сродної” праці як основи щастя; водночас він шукає обгрунтування онтологічних та гносеологічних основ свого філософсько-естетичного вчення.

Своєрідність філософських ідей Сковороди зумовлює пошуки відповідної форми і в свою чергу залежить від зворотнього впливу цієї форми на їх зміст. Це робить дуже істотною проблему естетики мислителя. В органічному зв’язку з етико-гуманістичними проблемами у Сковороди перебуває естетична проблематика. Це виявляється в тому, що він ототожнює етичні і естетичні категорії, що в нього збігаються прекрасне з моральним, краса з добром, потворне з аморальним, тощо. Як і добро, краса є для нього атрибутом невидимої матерії, її доцільності та довершеності, тоді як зовнішня краса конечних речей – це лише примарна тінь, що сама по собі не дає насолоди. Cаме тому він схильний визнавати передусім красу нерукотворної, незайманої природи з її ритмами і пропорціями й ідеалістично заперечувати красу природи, перетвореної людиною відповідно до своїх потреб. У людському житті він також вважає прекрасними ті вчинки, які відповідають природним нахилам людини, смішними – прояви несродності.

Досягнення добра, блага є основою всіх людських вчинків, і тому те, що справді корисне для людини, є бажаним для неї, а отже, і прекрасним. Користь з красою, а краса з користю, на думку Сковороди, неподільні; їх єдність і є джерелом людського щастя. Краса органічно пов’язана з добротою, тому, твердить Сковорода, “доброта живе в одній красі”. Це й зумовило ототожнення в його світогляді семантики добра і краси.

Розуміння мистецтва у нього закономірно випливає з теорії “сродності”. Справжня цінність художніх творів, на думку Сковороди, полягає у тому ж, що й цінність життєвих явищ: “Опера, книга, песня и жизнь не от долготи, но от благолепия и доброт? цену свою получает”. Важливою ознакою справжнього мистецтва є почуття любові. На його переконання, ніщо не потребує такої внутрішньої свободи, як мистецтво: неспорідненість вбиває будь-яке “художество”. Для живопису і для музики, як і для всякого іншого мистецтва, необхідні природні здібності. Що ж до навчання і вправ, то вони здатні тільки вдосконалити талант. Якщо ж немає природної основи, покликання, то ніяке навчання не принесе бажаних і сподіваних результатів.

Визначаючи мистецтво з погляду спорідненої праці, Сковорода робить висновок, що справжньому митцеві насолоду приносить не слава, а сама праця над твором, яка солодша за славу.

На думку Сковороди, і філософія, і мистецтво повинні служити справі самопізнання людини. Якщо мистецтво втрачає цю мету і перетворюється на самоціль, то воно втрачає все.

У своїх філософських трактатах Сковорода, насамперед, намагався розкрити трагічні суперечності життя і смерті, добра і зла. У своєму ставленні до світу він спирався не стільки на аналіз соціального середовища, скільки на осмислення гуманістичної сутності суперечностей людини і світу, протилежних начал у самій людині.

Зміст вчення, спосіб мислення і стиль творчості Сковороди багато в чому були залежні від застарілих традицій тогочасної епохи і тому мають риси історичної обмеженості. Це було значною мірою пов язано з існуючими релігійними традиціями. Але разом з тим він відбиває прогресивні ідеали своєї доби, є засновником нового філософського вчення, також послідовником передових педагогічних поглядів, слідуючи яким можна досягти заповітної мрії філософа - виховання гармонійно розвиненої людини і створення ідеального, з точки зору Сковороди, суспільства.
Скачали данный реферат: Hvostovskij, Якуб, Квитко, Оськин, Яшагин, Jel'kin, Juhancev, Курташкин.
Последние просмотренные рефераты на тему: ответы по алгебре, понятие культуры, реферат будущее, мировая война реферат.

Предыдущая страница реферата | 1  2  3

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки