Професійна орієнтація при підготовці кадрів для соціальних служб захисту населення

Вступ

Система соціального захисту на Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Один із най важливих напрямків роботи у цій сфері є підготовчий, начальний етап, етап професійної орієнтації та професійного відбору кадрів для соціальних служб.

Мета даної роботи – всебічний розгляд проблеми професійної орієнтації молоді та специфіки професійного відбору претендентів на посаду соціального працівника.

Було поставлене завдання шляхом аналізу, вивчення наукової літератури, результатів соціологічних досліджень розглянути стан та ефективність діяльності соціальних служб у державі та макрорівні, вивчення ефективності існуючих теоретичних та практичних підходів до вирішення проблеми професійної орієнтації і професійного відбору до людину, яка має бажання працювати у соціальних службах. Розглянути тенденції професійно-орінтаційної роботи у сучасних умовах з урахуванням потреб соціальних служб у кваліфікованих кадрах, окреслити шляхи її розвитку та підвищення ефективності роботи.

Розділ І

Розвиток держави та стан сучасної системи соціального захисту населення.

Гострі соціальні проблеми мають місце у різних кутках нашого континенту й усього світу. Так, в "благополучній" Європі 40 млн. бідних, 3 млн. бездомних, десятки мільйонів безробітних. Світове співтовариство ще "багатше". Близько 30% його робочої сили (2,5млрд. чол.) виявилося по суті поза сферою зайнятості. Кожен третій на земній кулі живе в умовах крайніх злиднів, кожен п`ятий страждає від голоду, не має доступу навіть до питної води. На 1/5 найбіднішого населення Землі приходиться лише 1,4% світового валового продукту, а на 1/5 найбагатшого - 84,7% (див.:№ 14. с. 93). Соціальна і економічна криза в різних формах охопила найбагатші країни. Все більш сталий характер набуває в них зростаюче безробіття. Як уявляється, високе безробіття у багатьох країнах перетворюється в постійну проблему. Додамо: та ще й неабияку. Адже нинішній рівень цього соціального лиха на Заході - найвищий за останні 60 років (після світової економічної кризи 1929-1933 рр.). На фоні згортання програм допомоги безробітним та інших соціальних виплат в західних країнах продовжується концентрація багатств, майнове розшарування і класова поляризація населення. Так, в США на долю 20% багатих приходиться 44,6% національного доходу. Аналогічна ситуація складається в сусідній Росії. Тут на 20% бідних випадає близько 8%, а на 20% багатих росіян - близько 40%доходів усього населення. Та якщо врахувати справжній (нефіксований офіційною статистикою) стан, то реальний розрив у прибутках між багатими, й бідними суттєво більший.

Світова політологія вважає, що коли відношення прибутків 10% найбагатших до прибутків 10% найбідніших перевищує 10 разів, то ситуація визначається як нестабільна.

За прийнятою в міжнародному співтоваристві методикою Україна в ході суспільної трансформації тимчасово втратила багато позицій на світовій арені в економіці, культурі, соціальному розвитку, які вона мала донедавна. Так, за валовим національним продуктом на душу населення вона скотилася в 1993 р. на 68 місце (із 211 країн планети). Індекс людського розвитку (ІЛР) у нас склав 0,82 (обчислюється на основі даних про душовий доход, грамотність, тривалість життя). Для порівняння: найбільший він у Канаді і становить 0,93, далі йдуть США (0,92), Чехія (0,87), Угорщина (0,86). Україну обігнали й Литва, Естонія, Латвія, Білорусія, Росія (у них ІЛР 0,85 - 0,87). На Росії завершується список країн з відносно високим показником соціально-економічного розвитку, їй у цьому рейтингу належить 57 місце. Україна ж віднесена фахівцями 00Н до групи держав із середніми показниками рівня соціально-економічного розвитку. Вона займає в рейтингу лише 80 місце, пропустивши вперед навіть нашу сусідку Румунію (74 місце).

Бідність і соціальна нерівність - прямий наслідок державної політики й ідеологічних принципів, якими керуються владні структури. Вони не є, отже, неминучими. Однак долаються довго і болісно. Втратити досягнуте легко, повернути його набагато тяжче. На думку радника президента Міжнародного банку розвитку Луї Еммері, "в довготривалій перспективі економічне зростання приведе до досягнення соціальних цілей і перемоги над бідністю, однак для цього потрібен час, рівний життю трьох чи п'яти поколінь, при цьому життя людей у політичне нестабільний перехідний період буде надто важким" (див.: №15. с. 90). В системі цілей нової стратегії світового розвитку повинні бути мир, економічне благополуччя, екологічна безпека, соціальна справедливість і демократія; глобалізація економіки і культури, що характеризується все зростаючою взаємозалежністю країн, суспільних рухів і методів прийняття рішень, мають принести користь усьому людству. Подолання кризи українського суспільства, як і збереження та оновлення усього людства на рубежі віків і тисячоліть, потребує радикальних політичних, наукових, технологічних, культурних, моральних змін. Вони повинні грунтуватися на засадах соціальної справедливості і взаємодії, взаємовигідного міжнародного співробітництва, економічної і інтелектуальної свободи, подолання роз'єднаності, невпевненості, підозрілості, страху, досягнення законності і правопорядку, громадянської злагоди, віри у реальність прогресивних суспільних цілей. Соціальні науки здатні допомогти цьому як своїми фундаментальними дослідженнями, експертними аналізами, рекомендаціями, так і впливом на суспільну свідомість, теорію і практику управління соціальними процесами.

Успіх прогресивних соціально-економічних і політичних перетворень в Україні залежить насамперед від політичного вибору і творчої праці ЇЇ людей. Тому першочергового значення за цих умов набуває відновлення соціальних здобутків, реалізація їх сутнісних сил та здібностей (фізичних, психологічних, інтелектуальних). Для цього необхідно, по-перше, проводити в країні єдину, компетентну і гуманістичну соціальну політику, науково обгрунтувати і забезпечити потребу держави у кваліфікованих працівниках, розробити і впровадити ефективну систему відновлення у широкому розумінні кадрового потенціалу усіх галузей народного господарства та регіонів з метою успішного функціонування вітчизняної економіки. По-друге, слід суворо дотримуватися на всіх рівнях державного управління стратегічного завдання - проведення в життя соціальне спрямованих економічних реформ. В урядовій програмі наголошено: враховуючи значне погіршення в останні роки рівня добробуту людей, основним напрямом соціальної політики на найближчу перспективу має стати розширення соціальної бази ринкових перетворень на основі зупинення падіння життєвого рівня народу, зменшення тягара реформ, які нині перекладені на плечі найменш захищених верств населення. По-третє, успішний соціальний розвиток потребує активного здійснення державою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної політики, яка буде стимулювати виробництво. Реформування оплати праці, зокрема, покликане забезпечити дотримання відповідиості між її розмірами і продуктивністю, вдосконалення нормування, створення досконалої системи обліку трудових затрат, підвищення до загальноєвропейського рівня питомої ваги заробітної плати в собівартості продукції, введення об'єктивної системи оподаткування усіх особистих доходів громадян. По-четверте, важливим елементом вдосконалення управління суспільним розвитком має бути створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки найбільш вразливих верств населення. Для кваліфікованої і предмітної соціальної роботи в нових умовах потрібна розгалужена і дифференційована мережа відповідних служб, підготовка кадрів, їх матеріальне і методичне забезпечення, громадське визначення і стимулювання.

Президент, парламент, уряд України прагнуть робити все можливе для подолання кризи і наступного динамічного розвитку нашого суспільства. Серед першочергових завдань, на яких зосереджується діяльність виконавчої влади е такі: підтримка виробництва і захист вітчизняного виробника; вжиття неординарних заходів енергопостачання; створення сприятливого інвестиційного клімату; стабілізація і нарощування виробництва в аграрно-промисловому комплексі, підтримка всіх форм господарювання, які забезпечують найбільшу економічну ефективність; нагромадження доходної частини бюджету; соціальний захист населення.

Відповідальна складова Програми діяльності уряду країни - це формування усієї соціальної політики. Поряд із збільшенням фінансових можливостей держави вкрай гостро стоїть проблема оп-тимізації механізму забезпечення соціальних гарантій. Для її вирішення уряд намітів:

здійснити перехід від безпосереднього державного патронажу до цільової адресної соціальної допомоги тим, хто її справді потребує;

провести персонфікаацію пенсійного і соціального забезпечення з розподілом відрахувань до відповідних фондів між підприємствами і громадянами;

спростити механізм “надання житлових субсидій малозабезпече ним сім'ям;

реалізувати сістему ефективних заходів щодо подолання відкритого та прихованого (безробіття;

спрямовувати наявні і державні ресурси на першочергове забезпе чення освіти, охорони : здоров'я, культури, науки, професійної перепідготовки громадян, доведення до гідного рівня платні працівникам бюджетних закладів (див.: №3).

Одним із шляхів вдосконалення управління суспільним розвитком має бути створення системи адресної соціальної допомоги і підтримка найбільш вразливих верств населення. В областях формується мережа територіальних центрів обслуговування інвалідів та пенсіонерів, центрів соціальної служби для молоді, відділень благодійного фонду "Надія", фонду сприяння розвитку культури національних меншин -України. Разом з існуючими державними закладами соціального захисту, зайнятості, службою у справах неповнолітніх, громадськими і релігійними доброчинними організаціями вони утворять розгалужену систему роботи з тими категоріями людей, які відчувають найбільші труднощі за суспільної кризи і трансформації.

Заслуговує уваги формування державних, регіональних і місцевих

програм соціальної роботи з безробітними, багатодітними сім'ями, хворими алкоголізмом, батьками, що мають дітей-інвалідів, з неповними сім'ями, юними матерями, неповнолітніми правопорушниками, одинокими людьми, умовно засудженими особами та іншими специфічними категоріями населення. Такий цільовий підхід с гуманним і дієвим. На цих засадах, а також за належної правової підтримки, можливе ширше залучення до надання всебічної допомоги малоімущим і соціальне вразливим групам людей капіталу та досвіду бізнесменів, духовного потенціалу патріотичної інтелігенції, благородних зусиль широкої громадськості.

Соціальна сфера має стати віссю усієї державної політики ісуспільної практики. Від стану справ у ній залежить доля Української держави, майбутнє кожного з нас і спадкоємців, усього людства на рубежі віків і нового тисячоліття.

Поступальний рух нашої країни до цивілізованого суспільства в значній мірі визначатиметься, по-перше, здатністю сучасних наук вивчати зміни соціальної структури, осмислювати; узагальнювати отримані результати, прогнозувати їх розвиток; по-друге, бажанням і вмінням політиків та вчених аналізувати й використовувати світовий досвід, забезпечуючи тим самим міцний теоретико-практичний фун дамент соціальної сфери, гуманізм соціальної політики; по-третє, оп тимальним поєднанням цієї політики і практики соціального управління на різних рівнях - від загальнодержавного до місцевого, в діяльності усіх інститутів і організацій, причетних до задоволення на сущних потреб та інтересів людей.

Минає час, змінюються погляди й підходи до соціальних питань.

З'явилися абсолютно нові, давно подолані чи належно не помічувані попередньою системою проблеми людини і суспільства - безробіття, бідність, біженці, морально-психологічний відчай, соціальна дегра дація... В кожному місті й селі, усіх статево-вікових групам, помешкан нях і родинах - скрізь сьогодні багато людей знедолених, знесилених, одиноких, безпомічних. Одні з них зневірилися, втратили зв'язок з суспільством, інші борються з навалою труднощів, треті, розгублені, переживають, шукають виходу, четверті наближаються до прірви... І більшає таких, кому вкрай потрібна допомога держави, підтримка громадськості.

В основі цього процесу, як було показано, лежить комплекс об'єктивних факторів: політичних, економічних, соціальних, духовних, психологічних, що діють на різних рівнях - від глобального загальнолюдського до місцевого й особистісного. Прагнучи до світового співтовариства, національно-демократична еліта України орієнтується на модель держави західноєвропейського типу, яка основний тягар соціальної політики перекладає на плечі трудящих, общинне само управління. Нашим же регіонам, громадам і просто людям бракує коштів, сил, знань і досвіду для розв'язання тугого вузла соціальних проблем, які продовжують загострюватися. Ще довго даватиметься взнаки і сформований в соціалістичну добу стереотип, за яким громадяни в усіх важливих питаннях своєї життєдіяльності покладаються на державу, суспільство, трудові колективи. Вони звикли до суспільних фондів, загальнодоступних соціальних благ, справедливості й рівноправності, колективізму і взаємодопомоги. За нових умов кожному доведеться покладатися на власні сили і здібності, конкурувати з іншими, самому виборювати "місце під сонцем". Тому неминуча соціальна диференціація, нерівність, розчарування, невдачі, а то й падіння.

Найближчими десятиліттями кількість соціальне вразливих верств населення у нашої країні теж буде зростати.

Можлива поява інших груп населення з девіантною (відхильною) поведінкою, що потребуватимуть кваліфікованої і предметної допомоги державних органів та підтримки громадськості для нормальної соціалізації і розвитку (скорочені зі Збройних сил, біженці жертви екологічних лих, економічних банкрутств, міжетнічних конфліктів, політичних переслідувань тощо). На цей процес наклада тимуть свій відбиток наше географічне розташування, геополітичне становище, регіональна специфіка та інші вагомі чинники, пов'язані з розбудовою правової Української держави, формуванням багатоукладної економіки, запровадженням ринкових відносин, міжнародним співробітництвом та іншими процесами.

Старі методи лікування соціальних болячок не завжди діють ефективно, а нових ще не напрацьовано. Зарадити справі покликане формування системи соціальної роботи.

Найближчими десятиліттями держава, очевидно, не зможе забезпечити достатню й повноцінну соціальну допомогу усім бідним, малозабезпеченим, духовно чи фізично слабким, людям, що оступилися. Тому нині докорінно змінюється підхід до соціальної адаптації, реабілітації й розвитку ущемлених індивідумів. Головне - створити людині потрібні для самореалізації умови, кваліфіковано спрямовувати її власні зусилля у цьому складному процесі, допомогти їй знову міцно "встати на ноги", повернутися до гідного життя. Відома мудрість радить: "Якщо ти даси людині рибу, то нагодуєш її тільки один раз. Якщо ж навчиш ловити рибу, то назавжди врятуєш від голоду". Тому головне призначення нашої науки - допомогти людині мобілізувати, примножити й реалізувати свої можливості в подоланні життєвих труднощів.

Розділ ІІ

Соціальний працівник: специфіка професії

Як бачимо навіть із загальної характеристики соціальної роботи, вона є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей. Офіційне введення цієї професії в Україні (як і в колишньому СРСР у цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) "Школа-мікрорайон" у Донбасі. Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває концепція соціального виховання - педагогічно орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві. Здійснюється вона на всіх етапах, у різних сферах мікросередовища особистості, з повноцінним використанням потенціалу кожного суб'єкта виховного процесу, включаючи й саму дитину.

За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об'єктів зовнішнього впливу. Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливому суспільстві. Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та ін.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання - сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.

Поступово під нову професію готується законодавча база. У ст. 15 Закону "Про освіту", наприклад, проголошено необхідність створення в школах України служб соціально-педагогічного патронажу (від фр. patronage - заступництво, піклування). Повсюдно організуються центри соціальної служби для молоді, які мають власну нормативну основу; для них розгортається підготовка фахівців з соціальної педагогіки і роботи. Політичний, економічний і культурний розвиток країни останніх років актуалізував проблеми соціального захист найрізноманітніших верств населення. Саме життя прогнозує зростання масштабів соціальної роботи, яку здійснюють професіонали та ентузіасти (за кордоном називаються парапрофесіонали, волонтери). Щоб попередити девальвацію нової спеціальності, поставити надійний заслін на шляху до неї людей некомпетентних, а то й випадкових, що мають різного роду протипоказання — особистого, морального, медичного характеру, необхідно формувати систему повноцінної підготовки кадрів нового тішу для сфери соціального захисту населення.

Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми обов'язками. Основні з них такі:

володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;

-виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педа гогічну, матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я;

встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопо рушень; '

надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат история развития, защита реферата, реферат по информатике.

1  2  3  4 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки