Предыдущая страница реферата | 1  2

Ф.Шопен оперує IV підвищеним ступенем мінору таким чином, що морталіс може бути застосований відокремлено від інших елементів “гармонії смерті”. Наприклад, перед закінченням a-moll'ної Мазурки № 36 (Ор. 59 №1) Шопен раніше бере в басу tonus mortalis (такт 114) і лише через п'ять тактів додає до нього tonus lamentum (такт 119). “Акорд смерті”, що в той момент утворився, буде мати відтерміноване та поліфонічно замасковане розв'язання у тоніку ще пізніше — у такті 123. До такого завершення вели складні гармонічні перипетії. Спочатку композитор веде тему по звуках мелодичного мінору, де взагалі відсутній “тон плачу” (fis замість f), а потім обережно на мить торкається ”ляментума” на слабкій долі (такт 4). У 24-25 тактах “тон плачу” розв’язується через “тон смерті”, в тактах 58-59 та 66-67 мелодичний хід баса по звуках зменшеної терції створює повний “акорд смерті” (по відношенню до h-moll), що відразу дзеркально імітується верхнім голосом. I лише перед кінцем п’єси морталіс починає діяти самостійно, навіть домінувати, зайнявши позицію органного пункту. Особливий ефект на завершальній стадії має роздільна, неодночасна дія обох тонів. “Морталіс” кілька разів підряд повторює свій звичайний хід на півтон вгору (такти 124-127). Таке тривале нагнітання підштовхує події до неординарного повороту: “ляментум”, гармонізований домінантовим нонакордом, де він є ноною, замість рухатися вниз (як йому годиться), несподівано, всупереч тяжінню, йде вгору. Створюється ефект стриманого плачу або незгаслого страждання й болю, що не знаходить заспокійливого розв’язання.

[Нотний приклад №5]

Ф.Шопен. Мазурка № 36

В a-moll'ній Мазурці №49 (Ор. 68 №2) “морталіс” діє як самостійний елемент, що додає гіркоти й жалю. Його появу щоразу підкреслено (трелі та акценти):

[Нотний приклад №6]

Ф.Шопен. Мазурка № 49

Метою цих засобів є семантичне підкреслення, задля якого композитор багаторазово свідомо доторкається до певного “місця” на ладотональній шкалі, а отже, і до певної струни в духовному організмі слухача. “Ляментум” в цьому творі взагалі не знадобився.12

Зразками застосування не всього співзвуччя разом, а окремих елементів “акорду смерті” у Шопена є Мазурки №№ 1, 2, 13, 14, 22, 32, 40, Прелюдія № 20.

[Нотний приклад №7]

Ф.Шопен. Прелюдія № 20

Як бачимо, майбутня лейтгармонія П.Чайковського — як цілісний звуковий комплекс (“фатум-акорд”) і як окремо діюча його головна складова частина (tonus mortalіs)— майже на півстоліття раніше була важливою лексемою музичної мови, семантично містким елементом гармонічної техніки, невід'ємним атрибутом стилю Ф.Шопена.

Список литературы

1 Туманина Н. П.И.Чайковский. т.2: Великий мастер. – М.: Наука, 1968. – С.236.

2 Цуккерман В. Выразительные средства лирики Чайковского. – М.: Музыка, 1971. – С. 39.

3 Там же – С. 47

4 Холопов Ю. Гармония: Теоретический курс. – М.: Музыка, 1988. – С. 349.

5 Відповідне трактування цього дискусійного питання було висловлене раніше. Див.: Ганзбург Г. Новый учебник гармонии //Среднее специальное образование. – 1981. - №12. – С.51.

6 Оголевец А. О выразительных средствах гармонии в их связи с драматизмом вокальной музыки //Вопросы музыкознания: Сб.статей.Т.III. – М., 1960. – С.133.

7 Див.: Там же. – С. 144-165.

8 Див.: Оголевец А. Слово и музыка в вокально-драматических жанрах. – М.: 1960. – С.393-395. Про “акорд смерті” в пісні Шуберта на вірші Гайне “Двійник”див.: Ганзбург Г. Статьи о Шуберте. – Харьков, 1997. – С.12.

9 Цуккерман В. Цит.пр. – С.40.

10 Оголевец А. Слово и музыка... – С. 148.

11 Див.: Катуар Г. Теоретический курс гармонии. Ч.1. – М., 1924. – С.89.

12 Однак в даному випадку, на відміну від попередньо описаних, ІУв ступінь входить не в субдомінантову, а в домінантову функцію, причому своєрідно реалізовану (випущена терція домінантового акорду). До звичного для класиків та романтиків трактування ІУв як альтерації (в рамках субдомінанти=подвійної домінанти) у Шопена додається, особливо у мазурках, його трактування як натурально-ладового ступеня (очевидний фольклорний вплив), що теж входить в субдомінанту. Трактування ж ладово-характерного ІУв ступеня як великої септіми в домінантовому акорді, що приводить до вельми специфічного фонічного ефекту, у композиторів романтичного напрямку є великою рідкістю (прим.ред.).

Скачали данный реферат: Jankin, Nikashin, Krasotkin, Minkin, Lobov, Pozdov, Mishutin, Самуилов.
Последние просмотренные рефераты на тему: прочитать сообщение, ответы 7 класс, дипломная работа по праву, решебники за 8 класс.



Предыдущая страница реферата | 1  2

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки