Предыдущая страница реферата | 1  2  3 | Следующая страница реферата

Такі антишляхетські настрої автора "Історії Русів" виглядають, на перший погляд, дещо дивно на фоні його постійного бажання підкреслювати аристократичне походження козацтва та його старшини, корені яких він виводить від часів князя Володимира та "козарів", яких Володимир Мономах перейменував у "козаків". "Історія Русів" постійно наголошує на князівських титулах перших гетьманів, на рівність політичного становища та прав козаків і шляхти. Пояснити це можна тим, що симпатії автора однозначно знаходяться на боці козацтва і для того, щоб виправдати його претензії на національне провідництво автор дозволяє собі в аналізі деяких історичних фактів "згущувати фарби". А роль традиції у обгрунтуванні претензій на владу для того часу залишається виключно великою, і тому постійне нагадування про князівсько-боярські корені козацтва є цілком виправдане з точки зору політичної спрямованості твору. Крім того, козацтво, на відміну від шляхти, залишилось вірним вірі предків, а цей фактор був дуже важливий для автора і він наголошує на ньому на протязі всього твору.

Зрада вищого православного духовенства та шляхти робить козацтво практично єдиним репрезентантом інтересів та захисником нації. Ті з шляхти, хто залишився вірним своєму народу і висвячене з допомогою козаків нове вище православне духовенство тепер можуть виступати лише як помічники у здійсненні історичної місії козацтва. А місія ця, як вважає автор "Історії Русів" є, після порушення умов "добровільного об’єднання Польщі, Литви і Малої Росії", самоочевидною — національне визволення і відновлення історичної справедливості та державності.

Здійснити цю місію доля обрала Б. Хмельницького. І автор "Історії Русів" показує, що гетьман зумів відновити історичну справедливість вже на першому етапі національно-визвольної революції. Для підтвердження цієї тези він приводить кілька пунктів Зборівського договору, два з яких є найважливішими для вияснення розуміння ним суті політичного статусу козацької держави:

"1. Народ Руський з усіма його областями, містами, селами і всякою до них народною і національною приналежністю увільняється, визволяється і вилучається з усіх домагань та долеглостей Польських і Литовських на віки вічні, яко з віків вільний, самостійний і незвойований, а лише за самими добровільними угодами і пактами до єдності Польської і литовської приналежний....

3. Народ руський од цього часу є і має бути ні від кого крім себе самого і уряду свого, незалежним; а уряд той вибирається і встановлюється загальною радою, добровільно від усіх станів, і присудом старшини і товариства, за стародавніми правами і звичаями Руськими, і ніхто їм в тому нехай не заважає, не втручається ніяким колвек способом, ні тайним, ні явним, а найбарзій насильством" [110, с. 138].

Ці пункти проголошують не створення нової держави, а відродження колишньої політичної самостійності українців. Однак не лише відновлення історичної справедливості є підставою для збройного виступу козаків. Вони прагнуть вирішити не тільки питання державно-політичного характеру, а й соціального. Автор "Історії Русів" визначає один з рушійних мотивів козацького повстання вустами Б. Хмельницького, який, пояснюючи реєстровим козакам причину свого виступу і нагадавши про порушення давніх договорів, зокрема, заявляє: "Ми підняли зброю не заради користолюбства якого або порожнього марнославства, а єдино на оборону вітчизни нашої, життя нашого і життя дітей наших, а так само й ваших! Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили й боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм для того різне знаряддя в самих членах їх. Пощо ж нам, браття, бути нечулими і волочити тяжкі кайдани рабства в дрімоті й ганебному невільництві ще й по власній землі своїй?" [110, с. 104].

Соціальний мотив боротьби козацтва досить послідовно проводиться в "Історії Русів" — порушення соціальних прав українців, надмірний визиск селянства, соціальні мотиви унії, розкриття істинних причин суперечностей між магнатами і шляхтою та рештою народу, захисником якого виступає козацтво — все це висвітлюється автором з позицій обґрунтування справедливості антипольскьких повстань козаків і національно-визвольної революції Б. Хмельницького зокрема.

Вирішення соціальних, національних та релігійних проблем повинно було втілитись, на думку автора "Історії Русів", у створенні козацької держави, заснованої на відродженні і утвердженні комплексу "вольностей", за які козаки боролись послідовно і в усі часи. Ці "козацькі вольності" є соціально-політичним ідеалом, який і обстоюється в роботі. Як зазначає В. В. Кравченко "... автор "Історії Русів" добре уявляв собі поняття малоросійських вольностей, які для нього мали вигляд розвиненої державності з усіма належними їй атрибутами — власною адміністрацією, вищою судовою владою, державним скарбом, армією, столицею, державним архівом, цивільно-правовим кодексом і т.д. Автор зображував її у вигляді козацької демократії, вищим органом влади якої виступають збори виборних представників різних станів суспільства, або "чинів та козаків", "Чинів і війська", названих в одному місці просто "зборами", а в іншому — Генеральним сеймом. До компетенції цього органу влади автор відносив питання війни і миру, зовнішньополітичних пріоритетів, вибори гетьмана, тобто всі найважливіші проблеми життя краю" [130, с. 33]. Цей державницький ідеал базується на загальнодемократичних засадах в розумінні того часу та перегукується з ідеями Гадяцького трактату та Конституції П. Орлика.

Демократичність козацьких вольностей підсилюється автором "Історії Русів" оповіддю про те, що Б. Хмельницький у зеніті військової слави відмовився від пропозицій сусідніх монархій отримати для свого роду право на спадкове володіння Україною та від князівського титулу. Гетьман є начальником, господарем землі Руської, але його право на це забезпечується вибором громадян держави. У той же час, автор "Історії Русів" постійно наголошує на тому, що гетьманом не може стати простий козак, а якщо таке і відбувається, то народ і державу чекають серйозні проблеми. Також підкреслюється, що адміністративні посади в козацькій державі посідали "питомі русаки", що мали в ній фамільні корені та тривалу родову осідлість.

Перші перемоги над поляками поставили перед козацтвом, відзначає "Історія Русів", питання про те, що робити далі. Устами Б. Хмельницького автор ставить питання про необхідність пошуку зовнішньої підтримки молодої держави та отримання протекції з боку сильніших держав. Необхідність цього кроку пояснюється наступним чином: "А що йдеться про протекцію, то она нам не лише корисна, але майже неминуча, і розсудлива людина або досконалий політик з першого погляду запримітить, що саме положення землі нашої, відкритої з усіх сторін і незручної для украплення, робить з нас гралище невідомої долі і сліпих випадків" [110, с. 142]. Подібне використання в якості аргументу геополітичного становища України зближує "Історію Русів" з ідеями, висловленими П. Орликом у "Виводі прав України".

Тема вибору зовнішньої орієнтації є одним з провідних політичних мотивів "Історії Русів", автор до неї повертається неодноразово, прагне навести вичерпну аргументацію на користь того чи іншого варіанту. Так описуючи ситуацію після укладення Зборівської угоди та надходження пропозицій про протекцію з боку сусідніх держав, "Історія Русів" використовує фабулу відомого літописного сюжету про вибір віри князем Володимиром — посли Польщі, Туреччини та Московщини приносять козакам дари і пропонують союз і протекцію. Оцінка цих дарів та їх прихованого сенсу дається устами українського духовенства: "... дари Польські складаються з сукон, покритих килимом, то буде і народ, що з Поляками житиме, ходити в сукнах і мати килими; Турецькі дарунки одягнуті і покриті папером і шовком, то і народ, що з ними житиме, буде спроможний вдягти на себе шовкові та паперові матерії; а Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він у рогожі і під рогожі" [110, с. 142].

Сам автор підкреслено відмежовується від таких висновків про можливі результати вибору тієї чи іншої зовнішньо-політичної орієнтації, зазначаючи, що духовенство в переважній своїй частині навернене з уніатства і таємно жалкувало за втраченою владою над простим народом, що її надали поляки. Однак варто зазначити, що автор "Історії Русів" досить часто використовує таку манеру викладу думок, коли його власні оголошені позиції і симпатії в аргументації явно програють висловлюванням його "ідейних опонентів", цитованих ним же самим. Пояснити таку особливість можна з урахуванням особливостей царської цензури та наслідків вільнодумних висловлювань. Використовуючи ж апокрифічний принцип викладення позиції, автор "Історії Русів" зберігав не лише свою свободу, а й можливість розповсюдження свого твору. І, можливо, саме це сприяло появі цієї книжки друком в умовах жорсткого тиску з боку російського самодержавства на будь-які прояви "малоросійського сепаратизму".

Засуджуючи начебто антимосковську позицію духовенства, автор "Історії Русів" в тому ж місці твору приводить яскравий публіцистичний виступ улюбленця рядового козацтва, блискучого полководця І. Богуна. Говорячи про можливі наслідки орієнтації на Москву той заявляє: "... в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого і Царського, нічого власного нема і бути не може; і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати, а лише рабствувати. Самі вельможі та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б’ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, кресьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказувати своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скоріше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з’єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися з вогню в полум’я" [110, с. 142-143].

Не менш різкими є висловлювання рядових козаків, які вважають, що недопустимо, визволившись від польської залежності, добровільно запродатися в неволю, та ще й "такому народові, котрий не подав їм жодної допомоги в найлихішу їхню годину, не подав навіть води промити кривавих уст наших, і ліпше нам бути у безперервних війнах за свободу, ніж накладати на себе нові ланцюги рабства та неволі" [110, с. 143-144]. При цьому вони підкреслюють, що єдиний аргумент на користь Московської держави — належність до однієї віри — не витримує ніякої критики: "А вір у них стільки, скільки слобід, а в них домів, а нерідко і в одному домі декілька їх вміщається, і одне сімейство від різновірства не може разом ні жити, ні їсти з одного посуду, а вся віра складається у них в розборі образів і хрестів, і хто з них кращий, той і є достойніший для почитання і сильніший до помочі людської; для Бога ж, Творця і Господа, невідомо що у них зостається. Отож коли з таким народом об’єднатися нам, то або вони нас розпродадуть поодинці, або переморять нас на вулицях своїх і розпуттях, бо ніхто не пустить в дім свій ніякого нашого перехожого..." [110, с. 144.].

Для виступу І. Богуна і простих козаків характерним є акцентування уваги саме на політичних та соціальних вадах організації суспільного життя в Московській державі і наголошується на можливості вкрай негативних наслідків для українського народу у випадку союзу з цією країною.

Давши таку картину загальнонародного спротиву самій ідеї об’єднатися союзом з Московською державою, автор "Історії Русів" зазначає, що Б. Хмельницький змушений був відступити від неї на деякий час, зазначивши, що особливості геополітичного становища України змусять все ж повернутися до ідеї про пошук зовнішньої опори і союзників.

Б. Хмельницький в цілому зображений в "Історії Русів" традиціях тогочасної російської історіографії — визначний воєначальник, що прагнув до об’єднання "двох Росій" і послідовно притримувався цієї ідеї. Вершиною його сподівань стали Березневі статті, укладені в Переяславі. Правда "Історія Русів" не ідеалізує ситуацію і не говорить про одностайну підтримку цих дій Б. Хмельницького: знову постає питання вибору і знову гетьман використовує як головний аргумент спільність віри. Сам же автор "Історії Русів" підкреслює, що Березневі статті головним своїм змістом мали підтвердити відродження стародавніх прав і вольностей та української державності. З усіх статей він приводить тільки три: про збереження всіх колишніх козацьких привілеїв, про збереження національного судочинства на основі стародавніх прав Руських та про невтручання московитів у судові справи в Україні.

Як пише В. В. Кравченко, відзначаючи специфіку трактування Березневих статей та пов’язаних з їх прийняттям подій: "... Переяславська угода та Березневі статті потрактовані автором в дусі не надання, а підтвердження всіх тих прав і свобод, які українці, на його думку, мали з найдавніших часів. Україна, стверджував автор, приєдналася до Росії так же як раніше до Литви, а потім до Польщі — добровільно, з власного вибору, як рівна до рівних та вільна до вільних, Не випадково він підкреслював, що текст Березневих статей був скріплений присягою обох сторін — спочатку російської, а потім української. Таким чином, приєднання України до Росії набувало вигляду союзної угоди двох рівноправних держав" [130, с. 86-87].

Введення в текст факту і акцентація уваги на начебто прийнятті присяги московськими полами від імені царя використовується автором "Історії Русів" свідомо, для підтвердження рівноправності сторін, що уклали даний договір. Хоча автора "Історії Русів" прийнято вважати прихильником автономістичної концепції, постійне підкреслення, нехай і вустами різних, часом негативних історичних персонажів, на незалежності держави Б. Хмельницького, на відродженні державницьких традицій, рівноправності України як суб’єкта міжнародного права з її сусідами, постійно видає його дійсні бажання. При цьому, якщо він і приймає ідею про можливість зовнішньої протекції, то здійснення її з боку Московського царства викликає найбільше несприйняття у персонажів книжки. Так дізнавшись про укладення Переяславської угоди, Кримський хан звертається до Б. Хмельницького зі словами, що мають не лише "пророче" значення і не залишають каменя на камені від офіційного обгрунтування вигод московської протекції для України, але й видають, у значній мірі, бачення цього питання автором "Історії Русів": "...таке поєднання спричиняти буде вічну ворожнечу до Козаків і до Московії одо всіх сусідніх держав, поміж котрими Малоросія за становищем своїм є першим і повсякчасним зборищем, або плацом, зручним для нашестя ворожого, їхніх баталій і плюндрувань сього народу. Війни ж з Московією суть неминучі і безконечні для всіх народів, бо, не дивлячись на те, що вона недавно вийшла з-під влади Татарської єдино через міжусобиці Татарські, яким і нині є данниця, не дивлячись, що в ній всі урядники і народ майже неписьменні і численністю різновірств і химерних мольбищ подобляється поганству, а лютістю перевершують дикунів, не дивлячись, кажу, на невігластво і грубіянство, слід нагадати їх причепливість за самі дрібниці та вигадки, за які вони вели безглузду і довголітню чвару і війни зі Шведами і Поляками, зауваживши в листуванні з ними щось у словах недоречне, за що і між собою вони безперестанно чубляться і тиранствують, знаходячи в книгах своїх і хрестах щось не до ладу і не по праву кожного. Пригадати варто жадобу їхню до властолюбства і домагань, за якими привласнюють вони собі навіть самі царства, імперії Грецьку і Римську, викравши на той кінець Державний герб тих царств, себто орла двоголового, що за спадком начебто Князеві їхньому Володимиру, що був зятем Царя Грецького Константина Мономаха, дістався, хоча той Володимир насправді був Князем Руським Київським, а не Московським, і походив од Скіфів. Пригадаймо, нарешті, нестале правління їхнє царське і винищення самих царів, котрих декілька вони самі злочинно замучили, а одного продали Полякам на убій. А доведено вже, що де немає сталої релігії і добрих звичаїв, там і правління сталого бути не може, і Русаки ваші плазуватимуть поміж Москалями, як вівці поміж вовками" [110, с. 182-183].

Словами хана підкреслюється, що вибір московської орієнтації не забезпечує Україні головного — захисту від вторгнень інших сусідів. Навпаки, пророкується, що вона стане ареною безперервних воєн, в яких Україну чекають великі втрати, у тому числі навіть власного імені та історичної пам’яті. Таке "пророцтво" опиралось на події сторіччя по укладенні Переяславського договору і добре відомі авторові з козацьких літописів.

Для того щоб зняти проблему суперечності між реаліями історії та героїчним образом Б. Хмельницького, який змальовується визначним державним діячем і стратегом, автор "Історії Русів" вкладає в уста гетьмана слова виправдання перед ханом та нащадками:"... коли народ Руський нинішньою протекцією своєю вибрав собі зло, то, звичайно, поміж злом, що його оточує, вибрав менше; коли він є нещасливий, то, повір, нещасливий своїм сусідством, яке без жодних причин завше його тривожило і ображало, а тепер за нього дбає і мордується такою жалістю, якою, буває, аспидова над людською головою. Відомо ж бо з Історій, що народ сей з найдавніших давен був у землі своїй самостійним і самодержавним під управлінням власних Князів своїх, вельми славних великими своїми діяннями і війнами. Але перше нашестя і спустошення Татарське з Ханом своїм Батиєм завело його в протекцію Литовську, а опісля — і до злуки з Польщею. Тую злуку зруйнували самі Поляки нечуваним і тиранським своїм правлінням, а свободу і вільність народну поновило правосуддя Боже, продвигнувши народ до неймовірної хоробрості і мужності; і він, ставши у первісній своїй точці самовладдя, міг жити без допомоги чужої. Але, видно, провидіння Боже, яке влаштовує справи людські завше на краще, вибрало злуку його з народом єдиновірним та єдиноплемінним за доброю та взаємною згодою невимушеною, котрі руйнувати я вважаю за гріх смертельний і з тим жити і вмерти хочу" [110, с. 184].

З усіх аргументів, що наводяться на користь союзу козацької України та Московського царства головним є релігійний. Однак і він, як показано вище, не витримує критики, так як і всі інші — геополітичного становища, необхідності захисту, ліквідації магнатсько-шляхетського визиску широких мас населення. Всі вони блискуче розвінчані самим же автором, який, для власної безпеки, вкладає контраргументи в уста різних персонажів своєї книжки.

Серед аргументів проти московської орієнтації важливе місце займають також і питання балансу політичних сил в тогочасній Європі. Так "Історія Русів" відзначає: "Поєднання Малоросії з Царством Московським занепокоїло всі майже двори Європейські. Система про рівновагу Держав починала уже тоді розвиватись. Царство Московське, хоча само по собі і не мало ще у сусідів важливого значення, яко зруйноване і принижене недавніми жахами самозванців і міжусобиць, одначе заздрість сусідів, які знали простору розлогість Малоросії та її велелюдство з таким хоробрим і мужнім воїнством, не залишалась без своїх дій. І скільки Польща не набридала сусіднім державам тривогами своїми і несталим правлінням, але всі бажали краще мати справу з сею республікою, приреченою на повсякчасні видозміни, аніж бачити в Росії державу абсолютну, раптово піднесену до рівня Царств могутніх і страшних, без всіляких при тому втрат і збитків, і немовби з небес таким безцінним даром збагачену" [110, с. 169].

Таким чином, на думку автора "Історії Русів" союз України і Московського царства був надзвичайно вигідним останньому і вводив його в коло найбільших потуг тогочасної Європи. При цьому він постійно наголошує, що боротьба українців за власну свободу завжди мала виключно оборонний характер і була спрямована на відновлення історичної справедливості. Існування незалежної української держави, на його думку, не загрожувало інтересам інших народів і не могло порушити міжнародну систему політичної рівноваги, оскільки й раніше у взаєминах зі своїми сусідами Україна завжди керувалася правовими нормами. Його оцінка наслідків Переяславського договору та подальшого поглинання України Росією для подальшої долі Європи і навіть система аргументів у цілому збігаються з тими, що їх використовує ідеолог мазепинського руху П. Орлик у боротьбі за міжнародне визнання України. Хоча офіційно Мазепу і мазепинство автором "Історії Русів" засуджується цілком в дусі офіційної імперської ідеології.

Події часів гетьманства І. Мазепи займають за об’ємом друге місце в "Історії Русів". Формально залишаючись в рамках офіційної ідеології і засуджуючи зраду І. Мазепи, автор приводить текст його виступу перед військом "Ми стоїмо тепер, Братіє, між двома проваллями..." в якому не лише блискуче виправдовуються дії гетьмана, але й знову ставиться питання про зовнішньо-політичні орієнтації України. Правда тепер альтернатив лише дві — московська і шведська.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: медицинские рефераты, решебник по алгебре класс, конституционное право шпаргалки.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки