Вказівна частка ге ‘ось’ у західнополіських говірках

Частки, уживані в українських говорах, – це лексично і структурно специфічна група слів, які характеризуються багатьма архаїчними ознаками, але мають переважно затемнену етимологію. Деякі з цих часток, що виявлені і в західнополіському говорі, мають відповідники в інших слов’янських діалектах і відповідно етимологічно можуть бути трактовані як континуанти праслов’янських часток, які внаслідок своєї лексичної незалежності та невідмінюваності збереглися у давній, первісній формі.

Так, у говірках Пінського району Брестської області Білорусі, які становлять північно-східну окраїну західнополіського діалекту, вживана як лексично незалежна одиниця із вказівним значенням частка ге ‘ось’, ‘оце’, ‘он’, пор.: ге шчо йе на стáрос’ц’ дождáласа (Невель Пн); ге необ’íлни чолов’íк, нездóл’ни обóлити (Жидче Пн); озм’íте ге стóлок ди с’адáйте (Мала Вулька Пн); шчо ге за товáр хóд’ат? (Містковичі Пн); ге йіж товканúцу (Жидче Пн); ге пришлá жонóчина, де мн’íйе роскáзвивати (Хойно Пн). У перехідних українсько-білоруських говірках північної Пінщини частка ге уперше зафіксована наприкінці ХІХ ст. Ю.Карським: шчо ге за л’ýдз’і ? [1,4].

Структурно й функціонально рівнозначні відповідники відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. ге ‘ось’ [2,164], сербсько-хорватське е ‘ось’ [3,513], пол. діал. е, je ‘ось’ [4,41], болг. е ‘он; ось’ [5,176]. При етимологічному опрацюванні цієї частки на підставі численних фактів сучасних архаїчних слов’янських говорів В.Німчук [6, 466-467], О.Мельничук [7, 210-211], В.Фортунатов [8, 222], В.Славський [9, 420], Махек [10, 128], а також автори “Етимологічного словника української мови” [11, 487-488], вбачають у ній континуант вказівної частки псл. *е ‘ось; он’, або, що менш імовірно, псл. *(h)е, яка виникла на базі займенника і-є. *е. Суттєвим аргументом на користь імовірності цієї версії стали б факти фіксації вказівного ге ще й в історичних словниках української та інших слов’янських мов. Одначе й відсутність таких фіксацій не ставить під сумнів праслов’янське походження вказівного ге, оскільки, як слушно зауважив В.Німчук, “багато часток праслов’янського походження, вживаних, безсумнівно, в живій мові, давні пам’ятки не відбили” [6, 468].

У говірках Пінщини виявлено також результат семантичного й функціонального розвитку вказівної частки ге, а саме її вживання у прислівниковій функції зі значенням ‘так’: ми однýт’ ге бáйімо (Невель Пн); г’íнчий бáйе ге, г’íнчий ге, кажди по-свóйму (Жидче Пн); ге не мóжн’а казáти на чужúх (Жидче Пн) і т. ін.

У більшості говірок північної діалектної зони західнополіського говору (найактивніше – у берестейських говірках) функціонує структурно тотожний прислівник ге зі значенням ‘уже’, пор.: витé ге вернýлис’а ? (Дивин Кб); ми ге спáти л’аглú (Самари Рт) і т. ін. У такому ж значенні “Дыялектны слоўнік Брэстчыны” фіксує його на Столинщині: ми ге кáшанку рóбім [12,92]. Щоправда, підстав для етимологічного зіставлення прислівника ге ‘уже’ із вказівним ге немає: форма ге ‘уже’ є, найімовірніше, наслідком модифікації звукової структури (втрати початкового голосного) повнішого варіанта угé ‘уже’, який часто фіксується у берестейських говірках: угé змеркáлосо [2,237]. Форма ж угé є варіантом (без наслідку першого перехідного пом’якшення) загальновживаного ужé, в якому компонент –же




Скачали данный реферат: Боголепов, Lukashevich, Энгалычев, Rjabkin, Ardalion, Погребнов, Epifanij, Нутрихин.
Последние просмотренные рефераты на тему: реферат предприятие, конспект урока культура, решебник по геометрии класс атанасян, страница реферата.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки