Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Розвинена відповідальність за свої дії може поширюватися і на інших. Це означає, що особистість відчуває потребу контролювати не лише себе, а й інших.

Громадянська мужність – виражається здатності особистості при відстоюванні державно – суспільних цілей, діяти рішуче, доцільно та активно за складних екстремальних ситуацій.

Найхарактернішими ознаками цієї якості повинно бути виразне, рельєфне виявлення її лише діяльності, по-друге перелік видів діяльності, в яких вона має місце, дуже широкий (це не тільки традиційна мужність військових, але й мужність новаторів, громадських та державних діячів, спортсменів, вчених та інших).

Громадянська мужність виступає антиподом емоції, пов’язаної з інстинктом самозбереження – страху. Тому її часто тлумачать, як особисту здатність долати страх вольовим зусиллям. Звідси низка понять, синонімічних до громадянської мужності: сміливість, безстрашність, самовідданість, хоробрість, відвага тощо.

Американська дослідниця П. Уайт пише:

“Якщо ми зацікавлені у формуванні громадянської мужності, вважаю за потрібне зосередитися на вихованні людей, які люблять свободу і справедливість, піклуються про благополуччя інших і знають як плекати і захищати ці цінності в повсякденному житті демократичного суспільства.

Вчителям і батькам, а також майбутнім громадянам потрібно дбати саме про ці демократичні цінності, а не лише про те, щоб просто бути мужнім та цілеспрямованим. Саме це і є справжня  громадянська мужність”.¹

До якостей майбутнього громадянина, на які педагогам потрібно звернути належну увагу, можна віднести і громадянську діловитість. Вона докорінно протилежна егоїстичній активності, яка зараз набуває масового поширення. “Діловиті” здирники думають тільки про своє і не хочуть чути, що справжній громадянин мислить не тільки власними, але й державними інтересами. З огляду на масове захоплення молоддю негативними формами комерційного бізнесу, це питання набуває вкрай серйозного значення.

Громадянська діловитість, орієнтуючись на створення економічного і морально – збалансованого суспільства, повинна передбачати дотримання таких класичних, комерційних правил, як уникнення неправдивої реклами свого товару при купівлі і продажу, несхильність продавати товари, які не пройшли митного контролю, відсутність прагнень накопичувати скарби, тобто перетворювати капітал на майно, брати кредит без впевненості його повернення, дозволяти собі зайву розкіш. Так як підприємництво вважається однією з найвищих цінностей класичного демократичного суспільства, слід учням, які мають від природи талант до підприємницької діяльності, відразу вірно розкривати внутрішню суть підприємництва, щоб в гонитві за прибутком, вони в майбутньому не могли втратити головних рис справжнього громадянина. Для сучасного українського суспільства це питання є вдвічі важливішим, бо зараз маємо таку ситуацію, що основна маса населення веде злиденне життя, а купка фінансових олігархів мабуть забула, громадянами якої країни вони є. Тому на майбутнє слід дуже ретельно підходити до виховання громадянської діловитості, індивідуалізму та підприємництву, щоб це не йшло в збиток розвитку інших громадянських якостей учнів.

Виховання громадянської діловитості повинно протистояти байдужості та безмірному користолюбству. Щоб вивести людину із стану індиферентності та сліпоти, по відношенню до всього державного, необхідно включати її в державний організм, спрямувати на ту відповідальність, яка з цим пов’язана, і на ті обов’язки, що з цього випливають. Треба відучити людину від вузької і зашкарублої своєкорисливості, від шкурництва, егоїзму, широко використовуючи не лише просвітні заходи, але й правові санкції.

Враховуючи рівень вираженості громадянської діловитості, Українська держава повинна відбирати серед своїх громадян тих, хто здатен виконувати функції лідера, адже держава лише тоді по – справжньому демократична, коли вона черпає свої кращі сили з народу, тобто людей з громадянською діловитістю і залучає їх до активної участі в своїй розбудові.

Незрілість громадянської діловитості в багатьох українців має не лише історичне коріння (адже який сенс мала ця риса за життя народу в чужій державі). Вона пояснюється передусім відсутністю власної національної економіки. Зрозуміло, що за таких умов немає замкненого циклу, чітких організаційних форм, справжнього проникнення в глибини природних багатств.

Але на протязі останніх років ситуація кардинально змінилась. Українська держава нарешті здобула власну незалежність, тому в такій ситуації можна казати про всі передумови до виховання і розвитку у наших громадян цієї громадянської діловитості і перші, хто на це повинен звернути увагу, це педагогічний склад в системі середньої освіти.

Повертаючись до раніше викладеної ролі такої громадянської  якості, як толерантність, треба сказати, що вона (толерантність) виявляється як установка і повинна мати характер індивідуального добровільного вибору, вона не нав’язується, а формується засобами виховання, шляхом засвоєння інформації та набуття власного життєвого досвіду. Толерантність має бути активною позицією самообмеження та цілеспрямованого невтручання, це добровільна згода на взаємну терпимість різних та протилежних суб’єктів.¹

Дедалі частіше серед вітчизняних вчених порушуються питання про доцільність розробки педагогіки толерантності, оскільки на сьогоднішній день більшість шкільних колективів становлять мікрокосмос культурного розмаїття і потребують винайдення нових педагогічних підходів та змісту освіти, які відображали б знання і розуміння інших народів, їх культур, розуміння спільності та єдності людського співіснування, формували б почуття відкритості та поваги до інших, розкривали джерела ворожості та неприязні, відчуження та ненависті. При цьому дуже важливим чинником є створення демократичного клімату в шкільному колективі, про що ми вже згадували вище і при якому повинні чітко сприйматися учнями “симптоми нетерпимості”: образлива та зневажлива лексика, яка принижує людей іншої культури, негативні стереотипи та узагальнюючі упередження.

Педагогіка толерантності має навчати вмінню аналізувати ситуацію середовища в школі, класі, сім’ї, розвивати здатність до критичного самоаналізу, розробляти і пропонувати як процедури загального характеру, так і певні конкретні заходи та прийоми формування реакції на нетерпимість і визначення шляхів її подолання або нейтралізації, розробляти і  впроваджувати в системі шкільної освіти методи превентивного виховання. В сучасні системі виховання і навчання, в змісті освіти пропонується розробити курси, предмети в яких би розкривалася природа взаємозв’язків прав людини та форм прояву нетерпимості.

Бажано, щоб кожен громадянин дізнався якомога раніше, що означають поняття “расизм”, “шовінізм”, “антисемітизм”, “націоналізм”, “фашизм”, “ксенофобія”, “сегрегація” тощо. Ці знання повинні супроводжуватися вивченням та аналізом нових ситуацій, їх діагностикою та оцінюванням, відповідно до міжнародних правових норм та чинного державного законодавства.

Звичайно, толерантність доведена до абсурду, може спричинити утискання та занепад такої важливої ї мабуть найпершої громадянської якості, якою є патріотизм. В якому віддзеркалюється прихильність людини до рідної землі, території, місця народження.

Про те, яке величезне значення в житті народів мають національні та патріотичні почуття, свідчать екстремальні ситуації. Слід в процесі виховання особливо звертати на даний момент увагу. Наприклад, перша світова війна показала, скільки прихованої сили міститься в національному почутті, сили доцентрової, яка забезпечує нації єдність, міцність і можливість дальшого могутнього розвитку. Національне почуття виявилося невичерпним джерелом героїзму, доблесті, подвигів, самопожертви та краси людського духу. Водночас приклад Німеччини показав до якої нелюдської жорстокості, до якого атавістичного дикунства може довести теж саме національне почуття одну з культурних націй, якщо воно перетворюється в націоналізм, якщо воно виховується під багатолітнім, безперервним гіпнозом дикошовіністичної ідеї.

Не треба забувати, що у тлумачення об’єкта патріотичних почуттів є певні розбіжності.

Наприклад, Софокл висловив думку, що патріотизм деяких громадян може спрямовуватись лише на рідну землю, батьківщину, але не на співвітчизників. Коли такий “патріот” сходить на вершину влади, він протиставляє високі інтереси батьківщини, держави (ототожнювані з власними чи свого вузького оточення) інтересам нерозумного та недостойного народу. Такою політикою можна лише зашкодити своєму власному народові. ¹

Чеський філософ минулого століття Я. Колар схилявся до того, щоб орієнтувати патріотичні почуття лише на народ, націю. З цим твердженням не можна не погодитись, пригадавши хоча б явища ностальгії, коли відірваній від рідної землі людині все, що на ній є, навіть неестетичне та недосконале здається кращим, ніж за кордоном. Протиставлення в патріотичних почуттях спрямованості на батьківщину і народ ніколи не приносило і не принесе добра. Ці обидва складника патріотизму повинні поєднуватися і підсилювати один одного.²

Педагогам в процесі виховної роботи слід підкреслювати, що справжні патріотичні почуття не повинні бути споглядальними, обмежуватися пасивними реакціями милування і уподобання. Треба наголошувати учням, що вони повинні спрямовуватися на виконання програми-максимуму – піднести Україну до рівня високорозвинених світових держав.

В нинішніх умовах патріотизм повинен виявлятися насамперед у мужності, рішучості, готовності громадян відстоювати незалежність своєї молодої держави всіма можливими засобами.

Виховання патріотичних почуттів у громадян важливе ще й тому, що  мужності, рішучості, готовності громадян відстоювати незалежність своєї молодої держави всіма можливими засобами.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: как сделать шпору, женщины реферат, решебник по геометрии.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки