Зародження партійно-радянської преси України

Категория реферата: Топики по английскому языку
Теги реферата: качество реферат, тезис
Добавил(а) на сайт: Trushevskij.

З початком непу, у 1922 році політика диктатури пролетаріату дещо слабшає. Втім, як зазначає А. Животко, саме у цьому  році “українська некомуністична преса цілковито зникає”. Цей же автор відзначає, так би мовити, “нульову відмітку”, від якої починає зростати партійна України, при цьому він посилається на інших, радянських дослідників, В. Ігнатієнка та А. Русанова: “Року 1922 на 222 органів російською мовою, органів в українській мові було 173, з яких на комуністичну пресу припадає 21 назва”.

Але навіть під час непу, тобто після дозволу, за певних умов, капіталістичної форми власності (держкапіталізму), та з відновленням ринкових відносин в СРСР не відбувається послаблення партійного контролю над пресою.  “Командні висоти” більшовики залишили за собою, до них було зараховано й редакції газет. Однак неп привів до загального пожвавлення життя в містах і селах, і це, в свою чергу, не могло не позначитися і на стані журналістики.

В 1925-1926 роках починається поступове піднесення україномовної радянської преси. З’являються місцеві газети в численних невеликих містах, сільських районах, а також нові видання: спеціалізовані часописи окремо для робітників, селян, кооператорів, інженерів, для вчителів і молоді, жінок, але, на відміну від подібних численних видань 1917-1918 рр. вони знаходилися під партійним контролем і вели пропаганду виключно комуністичних ідей. Швидкими темпами створюється всеохоплююча мережа партійно-радянських газет. Деякі з них від початку друкуються українською мовою, інші були переведені на неї під час політики українізації. З 1927 року починає свою історію масове радіомовлення.

З 1923-1924 рр. по 1930-1931 рр. преса брала активну участь у політиці українізації, коли вживання української мови, в тому числі і в засобах масової інформації, було форсовано. В цей час навіть було розроблено та запроваджено у повсякденний ужиток  нову українську граматику, засновану на галицькому діалекті, який погано розуміли в центральних областях та на сході України саме через її перенасиченість полонізмами та діалектизмами.

Газети переводили на українську мову за авторитарними рішеннями і не завжди обгрунтовано. З часом, після відповідних змін в національній політиці, що почалися у 1930-х роках, зокрема посилення позицій російської мови в союзних республіках, - все повернулося на свої місця. Зокрема, обласна газета “Луганская правда” знову почала виходити російською мовою.  Однак слід відзначити, що саме радянська влада створила розгалужену мережу україномовних газет, переважно районних, у південних і східних областях України, хоч і робилося це не стільки для розвитку української мови, культури і т.п., скільки для піднесення рівня комуністичної пропаганди і агітації.

У цей період формується  і заводська багатотиражна преса. Окрема постанова ЦК з цього питання визначила, що кожен колектив, який має більше 1000 робітників, повинен випускати  свою газету. Перший секретар парткому ставав особисто відповідальним за її випуск.

У всій справі керівництва пресою встановлюється надмірна централізація. І ідейно-політично, і організаційно, і в плані матеріально-технічного забезпечення редакції стають повністю підлеглими відповідним парткомам. Багато чого в ідейній сфері, в політичному устрої країни опиняється поза критикою преси. Свободі слова на багато десятиліть був покладений край - однак це подавалося як вища форма пролетарської демократії: в якій обмежувалася лише “буржуазна” свобода боротьби з цією “вищою” свободою. А відтак ворожою пропагандою оголошувався кожний неузгоджений з партійним комітетом критичний виступ.

Як неспростовний доказ справедливості цього вироку можна навести той факт, що в газетах 1932-1933 років ані слова не було сказано про страшний голодомор в Україні - лише на нараді в Москві у виступі міністра (народного комісара) сільського господарства, зміст якого наводився в “Правді”, визнавалася наявність “труднощів” з харчуванням.

Згодом за різних політичних обставин радянсько-партійній пресі дозволялися більші чи менші ступені свободи - але власне свободною вона не була ніколи. По-перше, через повну і принципову відсутність законодавчої бази такої свободи (вона лише проголошувалася в конституціях СРСР та УРСР), а по-друге, через те, що партія ніколи не випускала ключових важелів керівництва пресою, зокрема підготовки й  розстановки кадрів, ідеологічного та матеріального забезпечення, вимагаючи за це повної політичної, ідеологічної та всякої іншої покори з боку журналістів і редакторів.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки