Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

6. трансферабельний акредитив (стаття 48);

7. переуступка виторгу (стаття 49).

Основні положення, що визначаються уніфікованими правилами і що стосуються роботи банків по акредитивах такі.

Насамперед, акредитив являє собою зобов'язання банку здійснити оплату на користь експортера при дотриманні останнім всіх умов акредитива.
З вищевикладеного випливає, що банки повинні з розумною старанністю перевіряти документи, що даються експортером із метою визначення відповідності їхньої форми й змісту закладених в умовах акредитива.
Відповідність документів умовам визначається банками винятково по їхніх зовнішніх ознаках, банки не несуть ніякої відповідальності за автентичність і юридичне значення будь-яких документів. У випадку, коли по зовнішніх ознаках документи не можна визнати цілком відповідним умовам акредитива, з банків автоматично знімається зобов'язання проводити оплату цих документів.
Акредитив по своїй природі представляє угода, відособлена від договору, на якому він може бути заснований, і, отже, банки не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є на такий договір посилання.
Своєчасність одержання відшкодування, на яке має право банк-платник, знаходиться під відповідальністю банка-емітента.

Таким чином, Уніфікованими правилами і звичаями для акредитивів передбачений повний перелік дій, що можуть або повинні здійснювати банки при обслуговуванні ними розрахунків у формі акредитива. Підвищена ж ступінь відповідальності банків при цьому знижується жорсткими умовами в аспекті строків дій банківських зобов'язань, а також в аспекті вимог до дотримання умови акредитива.

Слід зазначити, що при обслуговуванні акредитивної форми розрахунків по зовнішньоторговельних угодах банки керуються ще одним комплексом міжнародних нормативів, зробленим Міжнародною торговельною палатою, що регулює базисні умови постачання продукції від експортера до імпортера.
Зазначені нормативи в останній редакції були випущені в 1990 році за назвою
“инкотермс-90. Умови постачання продукції закріплюються продавцем і покупцем у договорі, а далі відбиваються на умовах акредитива за типологією, визначеною в зазначених правилах. При перевірці банком документів і прийнятті ним рішення про відповідність їхнім умовам акредитива, виконання експортером умов постачання продукції імпортеру визначається по транспортних документах, базуючись на положеннях, закріплених у правилах "Інкотермс".

На сьогоднішній день, відповідно до чинного законодавства, із метою забезпечення своєчасного і якісного проведення розрахунків по зовнішньоторговельних контрактах, сторонами яких є суб'єкти підприємницької діяльності України, акредитивні розрахунки повинні здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для акредитивів. Вимоги уніфікованих правил повинні враховуватися суб'єктами підприємницької діяльності при укладанні контрактів. У противному випадку такі зовнішньоекономічні договори можуть бути у встановленому порядку визнані недійсними.

Як уже було зазначено, уніфіковані правила в кожній окремій країні приймаються до виконання в рамках норм національного законодавства. У
Україні основними нормативними документами, що регулюють міжнародні розрахунки, є такі:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті».

5. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо удосконалення валютного регулювання».

6. Інструкція Національного банки України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті по експортно-імпортних операціях на умовах відстрочки платежів або постачання».

При здійсненні будь-якої операції комерційні банки керуються, у першу чергу Законом “Про банки і банківську діяльність". Відповідно до статті 3 цього закону, банки можуть здійснювати розрахунки з доручення клієнтів, банків-кореспондентів і вести їхні рахунки. Стаття 32 визначає, що банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених у міжнародній банківській практиці.

Україна як самостійна держава встановлює зовнішньоторговельні й інші економічні зв'язки з закордонними країнами через свої органи й уповноважені організації. Режим здійснення валютних операцій і пов'язаних із ними міжнародних розрахунків на території країни, повноваження державних органів і функції банків і інших кредитно-фінансових установ України, права й обов'язки суб'єктів валютних відношень установлюються Декретом Кабінету
Міністрів “Про систему валютного регулювання і контролю". Декрет відзначає, що єдиним законним засобом платежу на території України, що приймається без обмежень, є валюта України. Порядок вивозу, переказ і пересилка через кордон і за кордон резидентами і нерезидентами, розрахунки між ними в межах торгового обороту здійснюються в іноземній валюті тільки через уповноважені банки, Для здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні (на здійснення валютних операцій на весь період дії режиму валютного регулювання) і індивідуальні (на здійснення разових валютних операцій) ліцензії. Здійснення комерційними банками операцій із валютними цінностями без одержання ліцензії призводить до застосування в такі банки санкцій у виді штрафів, або, при повторному виявленні порушення, що розглядається, виключення їх із Республіканської книги реєстрації банків.

Міжнародні розрахунки по комерційних договорах здійснюються уповноваженими банками, як правило, у ВКВ, а також у валюті з обмеженою конвертованістю і розрахунковій валюті клірингових рахунків, відповідно до умов міждержавних і міжбанківських договорів.
Уповноважені банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки у формі акредитива, інкасо, банківського переказу й в інших формах, що мають місце в міжнародній банківській справі. Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків по зовнішньоторговельних контрактах визначається угодою сторін і фіксується в умовах контракту.
Уповноважені банки, що обслуговують експортно-імпортні операції українських резидентів, зобов'язані:

- при відкритті резиденту валютного рахунку протягом 3 днів сповістити про це державну податкову інспекцію по місцю реєстрації резидента;

- надавати суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності свої реквізити, як-от: а) повна назва і поштова адреса; б) код ОКПБ, привласнений органами статистики за місцем перебування банку.

З метою контролю за виконанням резидентами правил проведення експортно-імпортних операцій державні митні органи щотижня надають в уповноважені банки України, зазначені у вантажних митних деклараціях, реєстри вантажних митних декларацій, на підставі котрих ті або інші товари перетнули митний кордон України. Уповноважені банки на підставі аналізу отриманих реєстрів установлюють контроль за своєчасним надходженням резидентам виторгу в іноземній валюті за продукцію, роботи (послуги), що були експортовані. Виторг резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, але не пізніше 90 календарних днів із дати митного оформлення продукції, що експортується.
Перевищення зазначеного строку потребує спеціального дозволу Національного банки України. У випадку не надходження валютного виторгу у встановлені строки уповноважені банки в тижневий строк подають інформацію про це комісіям при регіональних керуваннях НБУ по місцю реєстрації резидентів. Разом із цим, після закінчення строку надходження виторгу в іноземній валюті через трьох тижня, що необхідна резидентам для одержання індивідуального дозволу на перевищення цих строків, уповноважені банки нараховують пеню з резидентів за кожний день прострочення в розмірі 0,3% від суми недоотриманого виторгу в іноземній валюті, перерахованої по офіційному валютному курсі НБУ на день перерахунку і щомісяця до 28 числа поточного місяця перераховують у Державний Бюджет України суми нарахованої пені.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності резидентів, усіх напрямків діяльності комерційних банків є однією з найважливіших функцій держави, монополія виконання якої на сучасному етапі розвитку суспільства повинне знаходитися в руках держави. Внаслідок особливої значимості для країни зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств, її регулюванню також повинно даватися особливе значення. Спрямованість чинного національного законодавства по регулюванню розрахунків по експортних операціях на захист національної валюти, утримання її курсу може характеризуватися тільки з позитивної сторони. Проте не всі засоби, що використовуються при цьому можуть бути оцінені однозначно. Промова, у даному випадку, йде про покладання в адміністративному порядку на комерційні банки функції органа, що контролює діяльність своїх клієнтів.
Зазначена ситуація суперечить нормальним умовам співробітництва банку з клієнтом, що визначає необхідність перегляду існуючого положення.

Більшість міжнародних розрахунків проводяться в безготівковій формі, яка відрізняється якістю, оперативністю проведення і невисокою вартістю, що, у свою чергу, забезпечує ефективність функціонування учасників операцій. Ступінь використання безготівкових розрахунків залежить як від рівня розвитку товарно-грошових відношень, так і від особливостей банківської практики, грошової політики кожної конкретної держави. Але більшість міжнародних платежів здійснюється за допомогою безготівкових розрахунків.

Головною відмінністю міжнародних розрахунків є значне збільшення ризику, що значною мірою залежать як від відстані, так і від інформаційних можливостей. Головну роль у проведенні єдиної валютної політики грає
Національний банк як центральний банк країни. На нього покладені функції по організації міжнародних розрахунків держави. Він бере участь у розробці зведеного платіжного балансу, представляє інтереси країни у відношеннях із центральними банками інших країн і в міжнародних валютно-фінансових організаціях.

При проведенні міжнародних розрахунків банки і їхні клієнти керуються такими принципами:

- платежі відбуваються після відвантаження продукції, надання послуг, виконання робіт або одночасно з ними (авансові платежі, як правило, можливі по угодах і контрактам у спеціально обумовлених випадках);

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: греция реферат, бесплатные сообщения.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки