План

Вступ 3

1. Природоохоронні традиції в Україні 4

2. Екологічне право в Україні за радянського часу 6

3. Тенденції та перспективи розвитку екозаконодавства 10

Висновок 13

Додатки: Окремі положення чинного законодавства щодо охорони природи
14

1. Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища 14

2. Екологічна експертиза діючих промислових й інших об'єктів 17

3. Екологічна експертиза нової технології і техніки 18

4. Перелік екологічно небезпечних видів діяльності 19

Вступ

Сучасне екологічне право в Україні спирається на законодавчі та інші регулятивні акти двоякого роду: з одного боку, практично до сих пір в
Україні діють норми та стандарти, прийняті ще в колишньому Союзі РСР, з іншого — активно напрацьовується та створюється національне екологічне законодавство. Стосовно першого, то слід зазначити, що необхідність використання таких норм зумовлена тим. що потрібно було заповнювати правовий "вакуум", що утворився в Україні після її виходу зі складу Союзу
РСР — до прийняття відповідних власних законів. Тому визначальними є тенденції другого роду. пов'язані зі створенням українського екологічного права, яке 6 забезпечило належну юридичну основу для охорони довкілля.

Екологічна культура, однак, формує для всіх нас спільний вектор: думання та мислення — з одного боку, життя та діяння — з іншого. І справді, та ситуація, що нині склалася у взаєминах людини й довкілля, однаковою мірою зачіпає і багатого шейха, і бідного сміттяра, чорного та білого, ескімоса й індуса, тобто має універсальне, життєве значення для всього людства.

Екологічна культура існує відколи виникло людство. Інша справа — в яких формах та іпостасях, з якими результатами та наслідками. Подібно до зразків культури взагалі, типу масової, авангардної, елітарної, тоталітарної та багатьох інших, екологічна культура багатовимірна і неоднозначна. І, мабуть, важко очікувати, що людство прийде до якоїсь однієї її моделі, хоча б тому, що воно залишається розділеним на етноси, держави. Класи, партії, конфесії та ще багато інших спільнот, страт та верств, котрі навряд чи дійдуть в усьому спільної мови будь-коли.

1. Природоохоронні традиції в Україні

Зародки національного природоохоронного законодавства сягають ще часів
Київської Pyci. У зводі законів княжої держави "Руській правді" містилося чимало регламентацій, які стосувалися часів та термінів полювання на тих чи інших хутрових звipiв, була заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел. Тоді ж було передбачено також i деякі кари, переважно грошові, за порушення вимог "Руської правди". Наприклад, за знищення журавля i вбивство людини нерідко накладали однакову кару. У князівські часи фактично було закладено i початки формування заповідних територій —
"мисливських угідь", на яких лише вряди-годи відбувалося полювання та лови.

У добу козацько-гетьманську українське природоохоронне законодавство живилося такими джерелами: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави, яка уособлюється. насамперед, в гетьманських універсалах.

Через своєрідне становище тогочасної України на національне законодавство нашаровувались, школи практично повністю поглинаючи його цілком чи в окремих компонентах, правничі вимоги сусідніх держав — Польщі,
Pociї, Австрії та iн.

Досить вичерпну характеристику природоохоронних засад дає синтетичне
Зібрання українських прав" 1807 р. У розділах "Про ціну реча", "Про недозволені діяння", наприклад, докладно простежено численні ситуації, в яких людина вступає у стосунки з природою — рибальство, пошкодження соколиних гнізд, виловлювання бобрів, знищення рою бджіл чи дерева, полювання на зайців та ін. У них регламентовано вартість та покарання відповідних вчинків, окреслено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, пов'язаних зі звіриним ловецтвом та рибальством, звертаються i в заключних розділах книги. Вельми прикметні підсумкові слова "3ібрання": в Україні "чужий лic рубати взагалі забороняють". Отже, тогочасне право разюче відрізнялося від радянського, за якого "чуже" (тобто спільне) знищував кожен, хто тільки не лінувався.

Екологічне право в Українi на початку XX ст. Приpoдooxopoнний pyx у його сучасному розумінні започатковувався в Україні ще до пepшoї cвiтoвoї війни, коли почали виникати різноманітні організації та товариства i прийматися деякі укази та постанови окремих департаментів та міністерств, які регламентували використання тих чи інших pecypciв; тоді ж виникають перші українські заповідники, зокрема всесвітньовідомий "Асканія Нова".

Перша світова війна та соціальні потрясіння в iмпepiї істотно загальмували природоохоронну роботу в Україні, завдавши довкіллю чимало збитку та руйнації. Характерним для того часу, як згадує професор-зоолог М.
Шарлемань, були такі епізоди, як зруйнування на прикінці 1917 р. "салдатами большевиками зоопарку Пілявин. У цім парку, пише очевидець тих подій, окремі великої кількості других звірів, було постріляно 35 зубpiв та бiзонів". Тому все доводилося починати з початку.

Українська Гетьманська Держава за часів гетьмана Павла Скоропадського утворила Міністерство Земельних Справ, а при ньому — окремий Biggin з охорони пам'яток природи, а також Koмісію iз вчених та діячів у цій cправі.
У Києві в 1918 р. існував також пpивaтний "Краєвий Природоохоронний
Koмiтeт" (голова — проф. П. А. Тутківсышй), в Харкові функціонувало
Товариство любителів Природи (голова — проф. В. Л Taлієв); в Одеci — Спілка наукових товариств пpupoдooxopoнного спрямування (голова — проф. Г. І.
Танфільєв). У Полтаві засновується Комітет Охорони Природи та Старовини.

Секція (комітет) Охорони Природи зберігся в Наркомземі i після поразки
УНР. Понад те, в перші роки радянської влади ycпixи на ниві охорони природи були дocить помітними. У цьому зв'язку особливу роль зіграли Постанова
Всеукраїнського Центрального Виконавчого Koмiтeтy i Ради Народних Koмicapiв
УРСР про затвердження "Положення про пам'ятки культури i природи". До речі, згідно з цією постановою всіма пам'ятками Природи в Україні мало відати
Управління Норковими Установами Народного Koмicapiaтy Освіти, у склад якого i перейшов Український Комітет охорони пам'яток природи. Щоправда, вже тоді намітилася різновідомча підпорядкованість різних заповідників: так заповідник Дніпрової заплави "Конча-Заспа" (250 десятин) був на бюджеті
Народного Koмicapiaтy Закордонних Справ, а "Сад II Інтернаціоналу" (колишня

"Софіївка" — як писали в тогочасних документах) — належав Уманському сільськогосподарському технікумові.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки