Історія єкономічної теорії

Категория реферата: Рефераты по экологии
Теги реферата: спортивные рефераты, курсовая работа по психологии
Добавил(а) на сайт: Шувалов.

Заради справедливості слід констатувати існування в літературі точки зору, за якою не лише марксизм, а “вся сучасна економічна теорія, незважаючи на вражаючий прогрес, перебуває у глибокій кризі” [3]. Нову її парадигму ще потрібно виробити. Отже, наукова революція — справа майбутнього.

Роль традиції

У моделі розвитку науки Т. Куна важлива роль відведена традиції.

“Нормальна наука, на розвиток якої змушені витрачати майже весь свій час більшість вчених, грунтується на припущенні, що наукове товариство знає світ, який нас оточує. Багато успіхів науки породжуються завдяки прагненню товариства захистити це припущення, і якщо необхідно, то й дуже дорогою ціною. Нормальна наука, наприклад, часто пригнічує фундаментальні нововведення, тому що вони неминуче руйнують її основні настанови”
[2]. В економічній науці до цього додаються ще й інші фактори, насамперед партійні інтереси (“фурії приватного інтересу”, за висловом К.
Маркса).

Отже, за моделлю розвитку науки Т. Куна, традиція у науковому товаристві відіграє подвійну роль: стимулятора розвитку науки у межах панівної парадигми і гальма щодо усвідомлення кризового стану науки й пошуку нової парадигми.

Дещо розвинемо це положення стосовно панівної раніше марксистської парадигми. З одного боку, традиція (заклики до “творчого розвитку науки”) не виключала введення в парадигму певних нових положень. Неодмінною умовою цього було те, що ці положення не повинні розхитувати чи руйнувати панівну парадигму. Мета — гнучкіше пристосування до змін у світовій та національній економіці, економічній теорії Заходу, введення у марксистські ортодоксальні трактування елементів реалізму тощо. Такими були, наприклад, теза про дві функції “сучасної буржуазної політекономії” — ідеологічну та практичну, уточнення хронологічних меж та сутності “кризи вульгарної політекономії”, розвиток ідеї Ф. Енгельса про політичну економію у широкому і вузькому значенні та ін. В історії економічної думки наведені вище тези й положення активно розвивало багато українських вчених (Р.
Х.

Васильєва, С. М. Злупко, І. І. Кукурудза, С. В. Мочерний, В. Д.
Сікора та ін.). До цього ж розряду слід віднести і положення про подолання догматизму в розробці й викладанні політичної економії (В. К. Черняк,
А.

К. Покритан, І. С. Ястремський та ін.), матеріальне і нематеріальне виробництво тощо.

З другого боку, традиція (заклики до захисту статус-кво, підтримувані

владою) гальмувала розвиток справді нових положень, небезпечних для панівної парадигми, обгрунтованих українськими вченими (В. П.
Корнієнко,

Ю. М. Пахомов): положення про робочу силу як товар в умовах соціалізму; концепція “ринкового соціалізму”. Більше того, автори подібних трактувань підлягали остракізму, шельмуванню. Це та реальна “дорога ціна” захисту панівної парадигми, про яку в абстрактній формі висловлювався Т. Кун, не говорячи вже про загальний застій в економічній науці.

Подвійна роль традиції в українсько-радянському науковому товаристві сприяла такому самому подвійному впливу політичної економії й історико-економічних наук на економічну політику держави. З одного боку, заохочувався пошук шляхів підвищення ефективності суспільного виробництва, реформування господарського механізму, вивчення досвіду та досягнень країн розвинутої ринкової економіки. З іншого, всупереч зазначеному вище, обмежувалося поле пошуку, він гальмувався, в цілому прирікався на невдачу.

Таким чином, традиція у науковому товаристві з панівною марксистською

парадигмою активно перешкоджала будь-якій системній трансформації економіки. Іншими словами, вона ефективно виконувала свою функцію захисту існуючого в ті часи державного соціалізму. Натомість традиція наукового товариства Заходу за будь-яких парадигм економічної науки спрямована на захист ринкового типу економіки, а тим самим і на системну трансформацію ринкового типу.

Вибір парадигм. До якої ж наукової парадигми (парадигм) відбувся перехід?

Чи існує тут вибір взагалі? На основі якої парадигми досліджувати і викладати історію економічної думки у подальшому?

Гіпотеза про здійснення революції в галузі економічної науки на терені постсоціалістичних країн передбачає прийняття парадигми розвитку науки Т.

Куна. Однак існує ще одна площина проблеми переходу до нової парадигми, тобто концептуальної моделі постановки та розв’язання проблем історико-економічної науки. Виявляється, що існує свобода вибору у межах загальної парадигми розвитку науки конкретних парадигм щодо історії економічної думки. Йдеться насамперед про релятивістський і абсолютистський підходи до вивчення історії. На думку професора М.
Блауга, релятивіст розглядає кожну окрему теорію, висунуту в минулі епохи, як

більш чи менш точне відображення тодішніх умов — кожна теорія, по суті, однаково виправдана у власному контексті. Абсолютист стежить тільки за строго інтелектуальним розвитком предмета, який він розглядає як неухильний прогрес від помилки до істини. Релятивісти не можуть класифікувати теорії різних періодів у термінах “краще” чи “гірше”; абсолютисти не можуть утриматися, щоб не зробити цього. Майже кожного

історика економічної думки можна віднести до того чи іншого полюсу своєрідного континууму підходів до теорій минулого [4]. Отже, реально

існує множинність підходів до вивчення історії економічної думки, свобода їх вибору і дискусія з приводу такого вибору.

Зрозуміло, що кожен з підходів має свої переваги й недоліки.
Парадигма релятивістів дає змогу дослідити та викласти економічні теорії у їх історичній неповторності, у контексті їх виникнення та розвитку, розкрити їх специфіку. Як приклад, М. Блауг звертає увагу на те, що класична економічна теорія була такою ж макро-, як і мікроекономікою; неокласична теорія була вже лише мікроекономікою; макроекономіка знову віднайшла себе з допомогою Кейнса і протягом десятиліття фактично замінила мікроекономіку. Сумнівно, щоб подібні драматичні зрушення фокусування

пояснювалися лише через терміни інтелектуальних сил, як це схильні стверджувати абсолютисти [4]. З релятивістської точки зору, цінність подібних сумнівів особливо зростає з урахуванням того факту, що сам
М.

Блауг — прибічник абсолютизму. Недоліком релятивістського підходу є те, що він не дає змоги простежити за внутрішньою логікою виникнення та розвитку економічної теорії, провести грунтовний порівняльний аналіз різних концепцій економічної думки.

Коридор вибору розширюється також за рахунок визначення та дотримання

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки