Центральний банк і монетарна політика

Категория реферата: Рефераты по экономике
Теги реферата: контрольные 7 класс, дипломная работа по праву
Добавил(а) на сайт: Inessa.

Однак, відмічається зниження значення функцій емісійної монополії і розрахункового центру в зв’язку з модифікацією грошового обігу і застосуванням електронних розрахункових систем.

Монополія емісії грошових знаків належить центральним банкам часто тільки у відношенні банкнот. Чеканка монет і емісія казначейских білетів здійснюється скарбницею. Якогось суворого планування емісії банкнот в країнах Заходу не існує. Банк Англії, наприклад, при емісії переслідує ціль зменшення витрат на виготовлення банкнот шляхом випуску в обіг грошей, шо були у користуванні.

Як особливість, можемо відзначити функцію нагляду ЦБ:

. захист мілких вкладників від поганого управління і шахрайства;

. захист клієнтів банку від «системного ризику», захист страховим фондом або власним фондом уряду від втрат в тих країнах, які мають національні системи страхування депозитів чи здійснюють інші міри по захисту банківських вкладників;

. забезпечення довіри вкладників і населення до фінансово-кредитної системи в цілому і до кредитних інститутів зокрема.

Так в деяких країнах, функція здійснення банківського нагляду покладена на центральні банки (наприклад, Великобританія, Італія, Росія, Україна); в інших прийнята змішана система, при якій центральный банк виконує обов’язки за наглядом спільно з іншими державними органами (наприклад, США,
Німеччина). Організація банківського нагляду закріплена відповідними законами, і нагляд має статус публічно-правової діяльності. Ряд аналітиків вважає, що останнє переважніше ніж закріплення функцій нагляду за центральним банком, вважаючи, шо тим самим забезпечується більш високий рівень незалежності наглядаючого органу. В цьому випадку об’єднання зусиль центрального банку та іншого державного органу робить можливим, з одного боку, використання в контролюючій діяльності високої кваліфікації банківських рабітників і, з іншої, придає діяльності за наглядом державно- силовий характер. Контрольна діяльність центрального банку потребує развинутої системи статистики, яка б забезпечувала потрібний облік і аналітичну оцінку роботи самого банку і інших банківських закладів, що ним контролюються.

Прикладом суспільного захисту клієнтів банків - є функція кредитора останьої надії. Відповідно до цієї функції центральний банк забезпечує банки, що банкрутують достатньою грошовою масою, щоб уникнути негайного банкрутства.

Значне місце в державному регулюванні грошового обігу належить центральному банку в силу його ключового положення в національній сиситемі кредитно-грошових відносин. Його можливості контролю за приростом грошової маси дуже великі: непрямий вплив на грошову базу (суму готових грошей, залишки на резервних рахунках комерційних банків в центральному банку) через надання своїх ресурсів, зміну норми проценту, проведення операцій на відкритому ринку, рефінансування, зміна рівня банківської ліквідності - безпосередній шлях до досягнення бажаних результатів.

Покладену на нього функцію контролю за грошовим обігом центральний банк може здійснювати в декількох формах.

По-перше йому підпорядкована грошова емісія. Тут потрібно зауважити, що для ефективного виконання центральним банком своїх задач необхідно виключити можливість будь-якого тиску з боку уряду чи інших державних структур для здійснення своєї політики або ведення інших операцій, так як подібне втручання може викликати безконтрольне збільшення ліквідності банківської системи. У переважної більшості країн є спеціальний закон про
Центральний (Національний, Федеральний резервний, та інші - від назви суть не зміниться) банк, що встановлює його незалежність від уряду, голови держави чи парламенту. Але природньо, заходи ЦБ проводяться за згодою з урядом і в межах загальної національної політики.

По-друге, центральний банк здійснює непрямий контроль над грошовою масою через вплив на процентну ставку - норму мінімальних обов’язкових резервів на рахунках в центральному банку для комерційних банків, який здійснюється законодавчо, з диференціацією за видами депозитів і кредитних інститутів.

В цілому можна сказати, що вплив центрального банку значний, але і не має вирішального значення. Проводячи політику по усуненню інфляції в масштабі цілої держави, необхідно пам’ятати, що грошові відносини не відірвані від інших сфер економічного і соціального життя країни. Активні дії, що проводяться виключно в рамках можливостей центрального банку, без інших комплексних заходів можуть не мати потрібної дії, і навіть викликати зворотній ефект. Обмеження емісії, підвищення мінімальних обов’язкових резервів і зменшення попиту на кредити, особливо в умовах олігополістичної структури ринку, може призвести до скорочення інвестицій і об’ємів виробництва.

Підвищення регулюючої ролі центрального банку - важлива передумова успіху. Необхідно надати йому необхідну самостійність у здійснені грошової політики, законодавчо закріплену можливість контролювати канали, за якими виникає збільшення грошового обігу в країні, в той же час забезпечив погодження його заходів із загальною політикою уряду.

В умовах економічної кризи, нерозвинених ринкових відносин, слабкості грошової і кредитно-фінансової системи центральний банк неминуче буде користуватися жорстокими адміністративними методами регулювання, і тільки в перспективі - перехід до непрямого регулювання, в тому числі через встановлення цільових орієнтирів.

Монетарна політика

Центральний банк створює банківські резерви, що є вимогами центрального банку, до комерційних банків. Сума готівки в обігу та резервів комерційних банків відома як грошова маса, яку інколи поіменовують грошима центрального банку.

Банківські резерви приносять невеликий процент або взагалі не приносять процента. Готівка просто припадає пилюкою у сейфах банку. Залишки резервів у центральному банку можуть, але звичайно не приносять процента. Отже, банки стикаються з вартістю втрачених можливостей подібно до фірм і домогосподарств, що нагромаджують гроші. Ця вартість - це доход на інші активи, такі, як надання позики та цінні папери, від якого відмовилися.
Коли рахунки в центральному банку не винагороджуються, то нагромадження резервів у формі готівки в касі банку або депозитів не має значення. Коли рахунки в центральному банку приносять процент, то комерційні банки намагатимуться нагромаждувати так мало готівки, наскільки це можливо при даних мінових витратах перетворення депозитів на готівку. Банківські резерви становлять гроші, якими банки торгують між собою.

Комерційні банки нагромаджують резерви з двох причин: розсудливих і правових.

По-перше, банки повинні мати рід рукою достатньо готівки, щоб задовольнити вилучення клієнтами коштів. З цією метою вони використовують готівку в касі або депозити в центральному банку. Далі, банки потребують засобу для здійснення платежів між собою від імені своїх клієнтів.
Розрахунки між банками здійснюються через перекази з рахунку одного банку на рахунок іншого через центральний банк.

Друга причина, чому банки нагромаджують резерви - правова. В багатьох країнах банки, що приймають вклади( змушені( згідно із законом( тримати деяку частину отриманих вкладів у формі резервів. Це так звана норма резервів(- одне з багатьох зобов’язань( що накладаються на банки( і яку звичайно встановлюють як відсоток депозитів. Резервна норма великою мірою відрізняється в різних країнах, хоча простежується тенденція до її зменшення.

Зв’язок між депозитами і банківськими резервами( зумовлений чи то обов’язковими вимогами( чи розсудливістю, дозволяє банкам контролювати пропозицію грошей. Коли ж банки створюють депозити, то їм потрібно тримати більше резервів у центральному банку. Щоб керувати пропозицією грошей, центральний банк діє на наявність, кількість та ціну резервів. Зв’язок між депозитами і резервами відомий як мультиплікатор грошей, або грошовий мультиплікатор між грошовою масою та цільовими грошовими агрегатами.

Хоча центральний банк може контролювати грошову масу( він не може контролювати банківські резерви безпосередньо. Тільки юридичні та фізичні особи вирішують, скільки грошової маси буде у формі готівки. Крім того, центральний банк зацікавлений у контролі не самих по собі резервів( а скоріш сукупної грошової маси чи грошових агрегатів. Ось чому доречнішим мультиплікатором є мультиплікатор грошової маси, що пов’язує грошову масу з грошовим агрегатом.

Мультиплікатор грошової маси зменшується, якщо норма резервування збільшується та якщо населення нагромаджує більше готівки.

Мультиплікатор зменшує те, що перетворення банківських депозитів у готівку працює як дренаж, що осушує резерви комерційних банків. Існують інші напрями витікання, що зумовлюють подібний ефект і пояснюють відносно великі мультиплікатори у деяких держав. Витікання також має місце, коли гроші депонують в небанківських фінансових інститутах, які не можуть створювати грошей або які діють при 100%-х резервних вимогах. Гроші можуть імігрувати за кордон, інколи у значних сумах.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки