Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

На заході також розповсюджена практика прямого регулювання грошової маси. Так, США неодноразово в 60х – 70х роках стримували ціна на багато видів товарів. Після другої світової війни західним країнам потрібно було півтора десятиріччя для початку лібералізації цін. А Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 році. Ф. Рузвельт виводив США з глибокої кризи 30-х років шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибутки від торгового посередництва.

Таблиця 1. Середньорічні показники темпів зростання роздрібних цін в деяких країнах з розвинутою ринковою економікою.
| |1966-1974 |1975-1980 |1980-1987 |
|США |1.7% |5.1% |9.3% |
|Англія |3.1% |7.1% |15.8% |
|Італія |3.4% |6.0% |17.9% |
|Франція |5.0% |5.9% |10.9% |

В кінці 80-х років темпи зростання цін знизились до 4% на рік в середньому [2], що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна навести декілька причин – падіння світових цін на нафту, посилення конкуренції, перш за все в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів та профспілок по підтриманню рівнів заробітної плати, цін, і цим самим інфляційних очікувань на попередньому рівні.

Чи є шлях вимірювання інфляційних очікувань? Це досить критичне запитання, так як очікування майбутньої інфляції відіграють критичну роль на початку та впродовж будь-якого інфляційного періоду, та їх зміна є значним фактором, що впливає на інфляцію в цілому. Існують ненадійні дані оглядів ринку, але необхідний надійний спосіб вимірювання та оцінки інфляційних очікувань.

Виявляється, спосіб оцінки інфляційних очікувань існує. Американський уряд недавно випустив реальні облігації ставки прибутку. Перший випуск був проданий в січні 1997 року з строком платежу в січні 2007 року. Порівнюючи прибуток на регулярних облігаціях з реальною ставкою прибутку, економісти повинні бути здатні робити оцінку інфляційних очікувань. Наприклад, в березні 1997 року для індексованих облігацій до січня 2007 року запропонували щорічну реальну ставку прибутку 3,43% [15], в той час як до лютого 2007 року для неіндексованих облігацій був прибуток 6,69% [15].
Таким чином, чим ближче строк платежу, тим зрозуміліше, що ринок очікує, що інфляція буде 3,26% щорічно [15]. Але, так як ці облігації мають великі терміни до строку платежу, тоді, в крайньому випадку, поки вони не були на ринку впродовж декількох років, оцінки інфляційних очікувань також будуть на довгий період. Той факт, що ринок очікує, що інфляція буде 3,26% щорічно за наступні 10 років, має тільки обмежене використання для тих, хто бажає знати очікування ринку до річного зростання інфляції[1].

“Існує теорія, згідно з якою збільшення інфляційних очікувань необхідне, щоб повернути економіку на шлях зростання. Прихильники цієї теорії вважають, що з підвищенням цін люди будуть шалено купувати товари, і це призведе до збільшення сукупного попиту та зростання економіки. Така ситуація може призвести лише до зростання темпів інфляції“ – пише газета
“Indian Express”. Впродовж 1998 року інфляційні очікування в Індії підвищувались безперервно, і інфляція досягла з 0,55% на початку року до
7,41% в кінці червня.

Невеликі темпи інфляції є сприятливими для економіки. Та в Індії, яка зазнає зростання інфляційних очікувань та інфляції, інфляційні процеси досить схожі на подібні процеси в нашій країні, лише в меншому масштабі.
Так, інфляційні очікування підприємців призвели до того, що інфляція на ціни сировини підвищилась на 9,72% за 1 півріччя 1998 року, а ціни на кінцеву продукцію підвищились на 55% за той же період. Підприємці користуються рівнем інфляції, затримуючи заробітну плату, купуючи товари за однією ціною і продаючи за іншою. Такі інфляційні очікування зовсім не є сприятливими для економіки. Тому потрібно вживати заходів, які зменшуватимуть такі інфляційні очікування, наприклад, створення умов для підприємців, в яких їм буде невигідно сприяти зростанню інфляції[2].

Сполучені Штати вирішують питання інфляційних очікувань інакше. Так, економічні умови в 4 кварталі 1996 року були ідеальні для фінансових ринків, тому що інфляційні очікування мали тенденцію до зниження.
Федеральна політика відносно інфляції та інфляційних очікувань стабільна.
Ця політика полягає у вивченні, аналізі стану фінансового ринку та керуванні акціями підприємств федерального уряду. Таким чином федеральний уряд хоче зберегти фондовий ринок від різких інфляційних струсів. Але, незважаючи на ці заходи, все ж в 1996 році відмічались деякі тенденції зростання інфляційних очікувань. З продовженням таких тенденцій федеральна політика дещо змінилась, тим більше що фондовий ринок продовжує і зараз ігнорувати інфляційні очікування. В таких умовах є необхідним постійний контроль інфляційних очікувань на фондовому ринку.[3]

2 Аналіз реального стану інфляційних очікувань в економіці України

На мікрорівні інфляція виступає в ролі своєрідного неформального податку і доповнює основні державні фіскальні вилучення. Світовий досвід доводить, що граничні податкові ставки понад 40—50% [13] практично призупиняють зростання виробництва. В Україні ж, де 40-відсоткова інфляція була досягнена лише у 1996 р., а гранична податкова ставка часто-густо сягала 80% [8], сумарний інфляційно-податковий тиск на виробника легко переходив стовідсотковий бар'єр. Отже, неможливість для підприємств отримати кредит на довгий термін разом із знеціненням їхніх власних обігових коштів призводять до браку фінансових ресурсів для подальшого виробництва хоча б у попередніх обсягах.

Чимало економістів схиляється до думки, що в нашій країні первинною була інфляція попиту, яка пов'язана із надлишком грошей в обігу. Логіка цього висновку така: в умовах тотального дефіциту і фіксованих цін нагромадився величезний потенційний попит на товари та послуги, а в період лібералізації він був усунений через підвищення цін.

Cуттєвий вплив на зростання цін в Україні справляли фактори, які лежать поза сферою грошового обігу, тобто витрати та інфляційні очікування.
Незаперечним є той факт, що неефективна економіка завжди є потенційно інфляційною. Адже зростання виробничих витрат тягне за собою і підвищення цін. Стосовно України ця закономірність стала особливо очевидною. і
Внаслідок різних обставин продуктивність праці знижувалася. Водночас в умовах монополізованості нашої економіки відбувалося ослаблення інструментів, які б мали автоматично стримувати підвищення цін [9].

Зростання витрат також спричинило небувале підвищення цін на імпортні енергоносії. Таким чином, якщо ще й врахувати вкрай енергомістку галузеву структуру економіки, застарілі технології, можна дійти висновку, що і
Україна не могла уникнути інфляції витрат, яка, правда, сама себе усуває.

На перших порах майже не існувало проблеми інфляційних очікувань домогосподарств. Але знецінення заощаджень населення дуже швидко навчило громадян України пристосовуватися до умов інфляції. Нова економічна поведінка їх проявлялася у прагненні якомога швидше звільнитися від готівки на користь інших активів, що не втрачали своєї реальної вартості.

Недовіра резидентів до власної грошової одиниці та розквіт спекуляції, відсутність чи недосконалість спеціального законодавства стимулювали
"доларизацію" економіки. Сильніші іноземні валюти витісняли внутрішню, перебираючи на себе основні функції грошей. Надмірний попит на іноземну валюту вів до стрімкого знецінення українських грошей, що посилювало інфляційні процеси. Здешевлення національної валюти теоретично є добрим стимулом для внутрішнього експортера. І справді, обсяги легального та нелегального експорту швидко зростали. Це призвело у 1992—1994 рр. буквально до розпродажу національного багатства. В умовах фінансової нестабільності не повернулася в Україну також більшість заробленої за кордоном іноземної валюти.

Інфляційні очікування існували й у промислових підприємств. Щоб не зазнати збитків, останні "закладали" майбутню інфляцію у поточні ціни продукції. Такий метод самозахисту тільки посилював інфляційні процеси, які набували руйнівних масштабів.

Ситуація, що склалася, потребувала від уряду кардинальних дій для стабілізації сфери цін. Найголовніші з них — це стримуюча фіскальна і монетарна політика, які, однак, у 1992—1994 рр. використовувалися незадовільно. Фіскальна політика уряду у 1992—1994 рр. була вкрай непослідовною. Разом із лібералізацією цін у 1992 р. держава вдалася до стимулюючої фіскальної політики. Про це свідчить рекордний за роки реформ дефіцит бюджету - 27,1% від його видаткової частини, або 12,2% від ВВП.
Така економічна стратегія, безперечно, була помилковою, бо лише підсилила інфляцію, яка вже у 1991 р. становила майже 300%. До кінця 1992 р. індекс споживчих цін уже досягнув 2100%. У 1993 р. уряд знизив дефіцит бюджету майже у 2 рази і довів його до 6,5% ВВП (14,0% до поточних бюджетних видатків). Проте ситуація в сфері цін значно погіршилася. Рівень інфляції у
1993 р. становив 10255%. Очевидно, далися взнаки "огріхи" фіскальної політики попереднього року, а також зростання імпортних цін на енергоносії з одночасною катастрофічною девальвацією українського карбованця [16].

У 1994 р. уряд знову вдався до стимулюючої фіскальної політики.
Дефіцитність бюджету тепер зросла майже вдвічі і становила 10,5% (дефіцит у
% до ВВП). Однак цей рік став роком зниження темпів інфляції в Україні. На перший погляд, у 1994 р. виникла парадоксальна ситуація. При подвоєнні дефіцитності бюджету інфляція зменшилася приблизно у 20 разів. Таких успіхів було досягнуто коштом призупинення ринкових реформ. Посилилося втручання держави в економіку країни. Так, частка видатків із бюджету на фінансування народного господарства знову збільшилася з 24,3% у 1993 р. до
33,2% у 1994 р. [16].

Також важливою для інфляційних очікувань є політика валютного курсу. З середини 1995 року в результаті посилення бюджетної та грошово-кредитної політики стало можливим ввести валютний коридор, який в той період зіграв позитивну роль та дозволив обмежити інфляційні очікування. В середині 1996 року відбулось послаблення бюджетної політики, і в 1996-1997 роках та на протязі семи місяців 1998 року населеннями підтримувався стійкий стереотип реальних грошових витрат на особисте споживання. Але, незважаючи на низький рівень інфляції в першій половині року, інфляційні очікування на 2 півріччя погіршились через фактори інституціонального характеру. Такими факторами були підвищення мита, відміни пільг для ряду товарів по ПДВ, введення додаткових податків. І починаючи з середини 1998 року домінуючим фактором, що визначає темпи інфляції, став курс обмінний курс гривні, що в великій мірі залежить від інфляційних очікувань. Середньомісячний приріст споживацьких цін в цей час складав від 4 до 25% (для порівняння – за рік до цього такий приріст складав 0,9%) [16].

Таким чином, можна зробити висновок, що інфляційні очікування в
Україні останнім часом погіршились. До цього спричинились і падіння гривні, і дефіцит на ринку енергоносіїв, зокрема палива. Населення, очікуючи нового витка інфляції, створює небезпечні інфляційні очікування. Для підприємств результати їх інфляційних очікувань можна було бачити при подорожчанні палива.

3 Напрямки стабілізації інфляційних очікувань

Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції примушують шукати шляхи її регулювання. Так як одним з найбільших чинників інфляції є інфляційні очікування, слід шукати шляхи їх регулювання та поступового зменшення. Все це примушує уряди різних країн проводити певну економічну політику. Антиінфляційна політика налічує велику кількість найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації та дій за регулюванням та розподіленням прибутків.

Для того, щоб регулювати інфляційні очікування, перш за все потрібно правильно оцінити ці інфляційні очікування. Тому що вжиття заходів до інфляційних очікувань без реальної їх оцінки може призвести до повного краху економіки. Методи оцінки інфляційних очікувань вже існують, розроблені урядами інших країн, і можна скористатись їхнім досвідом (так, уряд США розробив програму випуску довгострокових облігацій з метою контролювати адаптивні інфляційні очікування) [13]. Для України необхідно створювати методи оцінки застосовно до теперішньої ситуації.

Наступним кроком після оцінки інфляційних очікувань є їх регулювання.
Це досить складно, тому що доводиться враховувати всі види інфляційниїх очікувань. При найпростіших розрахунках враховуються лише масові інфляційні очікування, так як саме вони спричиняють найбільший вплив на інфляційні процеси.

Існує декілька методів регулювання інфляції, при яких потрібно враховувати інфляційні очікування і які можна застосувати, враховуючи теперішню ситуацію на українському ринку.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: доклад по обществознанию, конспект по русскому языку.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки