Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 | Следующая страница реферата

46. Розробка міжнародної маркетингової стратегії.
Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:
1.експортування,2. спільне підприємництво,3. пряме інвестування.
У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підприємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництва реалізуються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринок Експорт— вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.Непрямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.
Прямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.
Спільне підприємництво — об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи. Ліцензування — форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.
Підрядне виробництво — форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовлення своєї продукції. Управління за контрактом — форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру
«ноу-хау» в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал. Спільне володіння — форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно. Пряме інвестування
— розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії.
Кожна із розглянутих вище стратегій виходу фірми на зовнішній ринок має свої недоліки та безумовні переваги, які треба розглядати в контексті, насамперед, особливостей товару. Водночас доцільно зіставити стратегії за такими критеріями:
• контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропонування);
• гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до елементів бізнес-середовища, що змінюються);
• ресурсні вимоги (необхідність мати певну кількість фінансових, матеріальних та трудових ресурсів для організації та розвитку діяльності);
• ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу або майна, коштів у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності або інших обставин);
• причетність до міжнародного маркетингу (необхідність та ступінь використання концепції міжнародного маркетингу в організації діяльності фірми) Проблема вибору стратегії (стратегій) виходу фірми на зарубіжний ринок виникає в таких ситуаціях: при вироблені міжнародної маркетингової стратегії фірми; при виникненні можливості (або необхідності) розвитку діяльності на певному зарубіжному ринку.
Перше рішення є стратегічним, а друге — тактичним. В обох випадках на остаточне рішення щодо стратегії виходу фірми на зовнішній ринок впливає сукупність внутрішніх до зовнішніх (відносно фірми) чинників .

48. Міжнародний рух капіталу і характеристика його форм.
Капітал є одним з факторівв виробництва - ресурсом, який необхідно затратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів в продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародному поділі як одного з факторів виробництва - історично склавшомуся або придбаному зосередженні капіталу, що склалося в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективного, ніж в інших країнах. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів, необхідних для виробництва товарів, але і у відмінностях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів.
Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва.
По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, ділиться на офіційний і приватний капітал.
• Офіційний (державний) капітал - кошти з державного бюджету, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу відносяться всі державні позики, позики, дари (гранти), допомога, які надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається і капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, витрати
ООН на підтримку світу і ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталу закордон приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).
• Приватний (недержавний) капітал кошти приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об'єднань.
У цю категорію руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування.
Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну автономність фірм в прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу, що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і контролювати.
По характеру використання капітал ділиться на:
• Підприємницький капітал кошти, що прямо або непрямо вкладаються у виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.
• Позиковий капітал кошти, що позичаються з метою отримання процента. У міжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає вельми значних об'ємів.
По терміну вкладення капітал ділиться на:
• Середньостроковий і довгостроковий капітал вкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу в формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позиковий капітал у вигляді державних кредитів, звичайно є довгостроковими.
• Короткостроковий капітал вкладення капіталу терміном менш ніж на 1 рік.
Переважно позиковий капітал в формі торгових кредитів.
Найбільше практичне значення для аналізу міжнародного руху капіталу має наступний його функціональний розподіл.
По меті вкладення капітал ділиться на:
• Прямі інвестиції вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих по об'єму зарубіжних інвестицій фірм, що належать державі.
• Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.
Якщо протягом останніх десятиріч превалююче значення мали прямі інвестиції, то з початку 90-х років сталося різке зростання ролі портфельних інвестицій серед інших форм міжнародного руху капіталу. У 1993 році на розвинені країни доводиться 96% прямих і 97% портфельних інвестицій, а на всі країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, відповідно 4 і 3%. Правда, останнім часом в зв'язку з розвитком процесів приватизації і бурхливим становленням фінансових ринків в деяких з цих країн їх частка в міжнародному русі капіталу збільшується.

50. Міжнародне портфельне інвестування…
З початку 90-х років сталося безпрецедентне зростання об'ємів міжнародних портфельних інвестицій. Міжнародні операції з цінними паперами, які складали не більше за 10% ВНП в найбільш розвинених країнах світу, зросли по вартісному об'єму до 100% і більше за ВНП цих країн в середині 90-х років. Швидке переміщення портфельного капіталу між країнами стало причиною найглибшої економічної кризи в Мексіці на початку 1995 року і в ряді інших країн.
Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.
Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління. Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:
• акціонерні цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує майнове право власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ;
• боргові цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує відношення позики власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ.
Боргові цінні папери можуть виступати в формі:
• облігації, простого векселя, боргової розписки грошових інструментів, що дає їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток або на змінний грошовий прибуток , що визначається за договором;
• інструменти грошового ринку - грошових інструментів, що дають їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від величини процентної ставки і часу, що залишився до погашення.
У їх число входять казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти і інш.;
• фінансових деривативів, що мають ринкову ціну похідних грошових інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів. У їх числі опціони, ф”ючерсы, варранти, свопи.
Для цілей обліку міжнародного руху портфельних інвестицій в платіжному балансі прийняті наступні визначення:
• Нота/боргова розписка - короткостроковий грошовий інструмент (3-6 місяців), що випускається позичальником на своє ім'я за договором з банком, що гарантує його розміщення на ринку і придбання непроданих нот, пролонгацію кредиту або надання резервних кредитів. Найбільш відомі ноти
Евроноти.
• Опціон договір (цінний папір), що дає покупцеві право купити або продати певний цінний папір або товар по фіксованій ціні після закінчення певного часу або на певну дату. Покупець опціону виплачує премію його продавцеві в обмін на його зобов'язання реалізувати вищезгадане право.
• Варрант різновид опціону, що дає можливість його власнику придбати у емітента на пільгових умовах певну кількість акцій протягом певного періоду.
• Ф'ючерс обов'язкові для виконання стандартні короткострокові контракти на купівлю або продаж певного цінного паперу, валюти або товару по певній ціні на певну дату в майбутньому.
• Форвардний курс угода про розмір процентної ставки, яка буде виплачена у встановлений день на умовну незмінну суму основного боргу і яка може бути вище або нижче поточної ринкової процентної ставки на даний день.
• Своп угода, що передбачає обмін через певний час і на основі узгоджених правил платежами по одній і тій же заборгованості. Своп по процентних ставках передбачає обмін платежу відповідно до одного типу процентної ставки на інший (фіксований процент на плаваючий процент). Своп по обмінному курсу передбачає обмін однієї і тієї ж суми грошей, вираженої у двох різних валютах.
Більше за 90% портфельних зарубіжних інвестицій здійснюються між розвиненими країнами і ростуть темпами, значно випереджувальними за прямі інвестиції. Вивіз портфельних інвестицій країнами, що розвиваються дуже нестабільний, а в окремі роки спостерігався навіть нетто-стік портфельних інвестицій з країн, що розвиваються. Міжнародні організації також активно купують іноземні цінні папери.
Міжнародний ринок портфельних інвестицій значно більше по об'єму міжнародного ринку прямих інвестицій. Однак він значно менше сукупного внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинених країн. Оборот у внутрішній торгівлі цінними паперами оцінюється в більш ніж 1 трлн. дол. в день, що в чотири рази більше, ніж в середині 80-х років. Протягом всієї історії портфельних інвестицій портфельні інвестори віддають абсолютну перевагу купівлі національних цінних паперів в порівнянні з іноземними.
Американські інвестори тримають 94% своїх капіталів в американських цінних паперах. Для Японії, Великобританії і Німеччині цей показник перевищує 85%.
У числі причин концентрації портфельних інвестицій на внутрішньому ринку розвинених країн - велика ясність національного законодавства по цінних паперах, значно розвинена інфраструктура ринку, наявність великих гарантій виконання контрактних зобов'язань, більш висока ліквідність національних цінних паперів, більш високі витрати на проведення міжнародних операцій з цінними паперами. За оцінками, не більше за 5-10% портфельних інвестицій реально виходять за межі національних кордонів і вкладаються в іноземні цінні папери.

51. Офіційна допомога розвитку. Основні донори і реціпієнти технічної допомоги.
Международные программы технического содействия осуществляются как по линии международных организаций, так и на двусторонней основе. Они направлены прежде всего на оказание технического содействия развивающимся странам и странам, находящимся в переходном периоде, с целью ускорения создания основ развитой рыночной экономики. Техническое содействие (которое иногда называют технической помощью) направлено на повышение технологического уровня стран-получателей. Техническое содействие — предоставление странам содействия на возмездной или безвозмездной основе в сферах технологии процессов, продуктов и управления более часто техническое содействие предоставляется в области разработки программ экономического развития. С точки зрения степени вовлеченности получателя технической помощи в процесс ее распределения можно выделить несколько организационных видов технической помощи. • Технологические гранты— безвозмездная передача развитыми странами технологии, технологически емких товаров или финансовых средств на покупку технологии, обучение и переподготовку персонала. Гранты предусматривают предоставление донором в рамках проекта ТС технологии и оборудования, командирование специалистов .В этом случае получатель выполняет чисто организационные функции по приему и размещению технической помощи. Донор обычно имеет право участвовать через своих представителей в распределении помощи и надзоре за эффективностью ее использования. • Софинансирование ТС предусматривает более серьезное участие и ответственность ее получателя, который в соответствии с соглашением об оказании технической помощи должен не только организационно обеспечить ее получение, но и нести некоторое бремя ее финансирования. Обычно финансовое участие получателя, хотя и составляет меньшую долю стоимости проекта, рассматривается как свидетельство заинтересованности правительства в эффективном использовании предоставляемой его стране технической помощи. Механизмы технической помощи: • Двустороннее ТС осуществляется по соглашениям между правительствами страны-донора и страны — получателя помощи. В бюджетах большинства развитых стран предусматриваются специальные средства на оказание технического содействия развивающимся странам. В большинстве случаев техническое содействие на двусторонней основе предусматривает некоторое участие страны-получателя в финансировании проектов. Однако во многих случаях такая техническая помощь оказывается • Многостороннее ТС включает осуществление совместных проектов ТС несколькими странами в отношении одной страны — получателя. В этом случае страны — поставщики ТС на основе многостороннего договора предоставляют отдельные компоненты технологии или технологического оборудования. К разряду многостороннего относится и ТС по линии международных организаций, финансируемой счет взносов стран—членов программы оказания технического содействия, другим членам, которые в ней нуждаются. Международные организации могут командировать своих штатных сотрудников, которые обладают экспертными знаниями в определенных областях, либо попросить правительства своих стран- членов подыскать специалиста из числа национальных кадров, который мог бы быть командирован на определенный срок за счет международной организации 8 развивающуюся страну.
Одной из первых международная организаций, которая стала оказывать техническую помощь развивающимся странам, стала Программа развития ООН.
Большие программы технической помощи осуществляют МВФ, Мировой банк, ОЭСР и практически все другие международные организации.

52. Система факторів міжнародного інвестування.
Ми можемо виділити певні фактори, що впливають на розвиток міжнародного інвестування. Вони можуть бути за певними класифікаційними ознаками: і.глобально-економічні фактори. До них ми відносимо:*стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних ринків; *стабільність світової валютної системи; *рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; *розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури.
2.політико-економічні фактори. До цієї групи належать: *політична стабільність; *ступінь втручання уряду в економіку; *відношення до зарубіжних та іноземних інвестицій; *дотримання дво- і башатосторонніх угод.
3.ресурсно-економічні фактори: *наявність природних ресурсів; *демографічна ситуація; географічне положення.
4.загально-економічні фактори: *типи економічного росту; співвідношення споживання і заощадження; *ставка позикового відсотка; *норма чистого прибутка; *рівень і динаміка інфляції; *конвертованість валюти; *стан платіжного балансу.

53. Міжнародний кредит, його функції та різновиди.
Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому ринку, однією із найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.
Міжнародний кредит це надання у тимчасове користування грошово- матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від: і.об'єктів кредитування:
* комерційні (це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмовим кредитом або кредитом постачальним, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталута фінансові. проте внаслідок обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначаються в основному для модернізації та реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури.) *Фінансовий кредит (це надання коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також у третіх валютах. 2.кредитора:* приватні (надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські),
*урядові((міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи);
*кредити міжнародних і регіональних організацій( можуть бути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку,
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути.
Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи).3.цільове призначення:*виробничі призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу- хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.);* невиробничі(використовують на утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі: * короткострокові
(до і року); середньострокові (від і до 5 років);довгострокові (понад 5 років). 5. умови використання: *разові ( які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк), * поновлювальні(визначається ліміт кредиту і загальний термін користування ним, а погашена частина автоматично поновлюється); 6. способом погашення:* пропорційні (погашення кредиту здійснюється рівними частками протягом певного терміну),* прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк. 7. способу забезпечення:* забезпечені (кредити, коли формою їх забезпечення е товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній);*бланкові(не мають забезпечення).

55. Показники зовнішньої заборгованості країн. Характеристика сучасної світової боргової кризи.
Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються.
Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту.
Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій
ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам виробничого устаткування та технології і негативно позначається на перспективах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються.
Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною.

56. Сучасна світова фінансова криза, її причини і наслідки для різних країн.
Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з і970 р. і призвели до переростання заборгованості окремих країн, в основному країн, що розвиваються, у глобальну кризу заборгованості. Перший нафтовий шок і970 р. викликав різке збільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів нафти. Це, в свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному ринку капіталів. Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтеграції. Другий нафтовий шок з і979 по і98і рр. ще більше ускладнив ситуацію. За і974—і98і рр. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країн до-сягло і54,2 млрд. дол. США, а країн, що розвиваються, — 330 млрд. Водночас сукупне позитивне сальдо країн ОПЕК становило 393 млрд. дол. США. Третім вирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінансової кризи послужила світова економічна криза початку 80-х років, яка одночасно започаткувала і сучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості. За цих умов навіть країни — члени ОПЕК мали дефіцит за поточними статтями платіжного балансу з і982 по і989 рр. Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продукту новітньої світової фінансової системи стала криза в Мексиці у і995 р. Мексика стояла перед загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівний вплив на весь
Американський континент. Треба було вживати термінових заходів. Президент
США прийняв рішення: Мексиці було надано 76 млрд. дол. США. Мексику вдалося втримати на поверхні. Щодо інших країн Латинської Америки, то Чилі, наприклад, зазнала втрат у зв'язку з банківською кризою, які перевищили
30% від ВВП. Проте почався новий етап. Криза спочатку вразила Японію
(падіння ВВП в і998 р. становило більш як 2%).Однак у лютому і998 р. стало очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни,
Південна Корея подібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт, що темпи зростання ВВП цих країн впродовж останніх тридцяти років становили п'ять і більше відсотків на одного жителя. Валюти країн Південно-Східної
Азії знецінились щодо американського долара на 40—72% залежно від країни, значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор.За прогнозами, докризового рівня економіки країни Південно-
Східної Азії можуть досягти у кращому разі близько 2001 р. Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні і998 р., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД . Наприкінці і998 р. криза знайшла відгук у Бразилії (було здешевлення реала на 27. Як показує світовий досвід, країни, які залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, що можуть суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і негативно позначитись на економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської
Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру до їхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився масовим відпливом.

57. Характеристика понять “валюта”, “валютний паритет” та “валютний курс”.
Конвертованість валют.
Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” – це такі валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її корду. У перекладі з італійського валюта – цінність, вартість. Це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, та міжнародні розрахункові одиниці.
Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової валюти однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Він є об’єктивним економічним показником, якій відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин.
На нього покладене виконання певних функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї грошових відносин; *сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; *порівння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах; *порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках; *перерозподіл національного продукту між окремими країнами; *інтернаціоналізація господарських зв’язків…
Види: і.форма конвертованості: *вільно конвертовані( не існує ніяких обмежень на поточні операцїї ($, DM)); *частково конвертовані (існують валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів
(більшість валют західноєвропейських країн); *неконвертовані ( повінстю зберігаються валютні обмеження на всі валютні операції). 2.режим:
*фіксований (передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримують органи державного валютного контролю); *плаваючий; *змішаний.
Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Під купівельною спроможністю розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двох країнах

58. Національна та міжнародна валютні системи і їх основні елементи.
Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країн, хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це форма організацїї економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.
Її елементи: *національна валюта – грошова одиниця країни; *валютний паритет як основа валютного курсу; *режим курсу національної валюти;
*організація валютного ринку; *національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; *умови обміну національної валюти на золото та інші валюти – конвертованість валюти.
На основі національного законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності. До складу національної валютної системи входять відповідні інфраструктурні лданки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю.
Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.
Її елементи:*світовий грошовий товар (виступає носієм міжнародних валютно- грошових і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства (векселі, чеки..)); *валютний курс; *валютні ринки (першим такім ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договром);
*міжнародні валютно-фінансові організації.
Сівтова валютна система базується на функціональних формах світових грошей.
Головним завданням світової валютної системи полянає в ефективному опосередкуванні платежів за еспорт і імпорт товарів, капіталу, послуг…

59. Характеристика етапів розвитку світової валютної системи.
Валютна с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну регіональну і світову ВС (,,СВС)
Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С- ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в)*Бреттон-Вудська
(1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)
Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au паритету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінга складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au.
Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту.
Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au).
Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ).
Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці
60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт
СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ?, Ґ, французький франк). Проголошено повну демонетизацію
Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.

60. Світовий фінансовий ринок та його структура.
Особливості фінансового ринку: *великі масшаби. .. Це зумовлено діяльністю позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж.
Фінансовий ринок безперервно функціонує, преодолевая обмеженість годинних поясів у пошуку оптимальних умов для кредитно-фінансових операцій.
*інституційна особливість. З інституційної точки зору світовий фінансовий ринок – це сукупність фінансових установ, крізь які здійснюється рух позичкового капіталу у галузі МЕВ. *обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації,
*універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. *спрощена стандартизована процедура здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології. *вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні комисійні, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів, включаючи євроринок Діяльність світового кредитного ринку тісно пов’язана з світовим фінансовим ринком.
Світовий фінансовий ринок спеціалізується в основному на емісії цінних паперів та їх купівлі-продажу. Попит формують підприємства, у тому числі банки, шляхом емісії цінних паперів, а також держава, яка видає займи.
Розрізняють іноземні т міжнародні облігаційні займи. Класичні займи у формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів заснованих на принципі єдності місця, валюти та біржової котировки. Також у 70-х р виник ринок єврооблігацій. Єврооблігаційний займ має деякі особливості:
*розміщується одночасно на ринках ряду країн на відмінність від традиційних іноземних облігаційних займів, *емісія здійснюється банківським консорциумом або міжнародною організацією, *єврооблігації купляються інвесторами різних країн на основі котировки їх національних бірж… Ринок єврооблігацій – одне з головних джерел фінансування середньострокових та довгострокових інвестицій ТНК. Держави використовують єврооблігаційні займи для покриття дефіцита держбюджета та рефінансування старих зайомів. Ринок євровекселів невеликий за обсягом. Він включає загалом короткострокові єврокомерційні папери та середньострокові векселі. Світовий ринок євроакцій став розвиватися з 1983 р. З випуском облігацій, що конвертуються у акції, відбувається інтеграція цих сегментів світового фінансового ринку.

61. Євроринок та особливості його функціонування.
Євроринок – частина світового ринку позичкового капіталу, на якомй банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євроівлютах. Євровалюта – валюта, яка переведеня на рахунки іноземних банків та яка використовується ними для операцій в усіх країнах, включаючи країни-імпортера цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Ринок євровалют, спочатку євродоларів, виник з кінця 50-х р. На розвиток впливали наступні фактори: *об’єктивна необхідність у гибкому іжнародно-валютному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, *введення конвертованості головних валют з кінця 50-поч 60-х, *національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у іноземних банках з метою отримання прибутку. Особливості:
*великий розмір: обсяг-брутто – 4,5 трлн дол.. Це зумовлено діяльністю позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж,
*інституційна особливість – відокремлення категорій євробанків та міжнародних банківських консорциумів. Костяк створюють транснаціональні банкі. *обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації. *використання конвертованості валют головних країн і ЕКЮ в якості валюти кредитних та фінансових угод. На ринку євровалют домінує долар США. Також здійснюються операції з євромарками, євроєнами.. Термін “євровалюта” відноситься к коштам не тільки у Західній Європі, а і за її межами. *універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3 операцій євроринка здійснюються на міжбанківському ринку, *спрощена стандартизована процедура здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології. Угоди на євроринку здійснюються по телефону, теелфаксу…, *вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні комисійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку – відносна самостійність по відношенню до національних ставок. Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладається податком на прибуток, то вони можуть ( проценти по своїм кредитам, зберігаючи високі прибутки, *більш висока прибутковістьоперацій в євровалютах, ніж в національних валютах, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів, включаючи євроринок.
Форми єврокредиту:* надання єврокредиту по твердій ставці на весь строк в повній сумі, *на різних умовах: +для кредитування інвестиційний банк звичайно надає усю суму однарозово відразу після підписання угоди або через певний час. Погашення кредиту відбувається повністю чич частково, +найбільш поширений релловерний кредит, який передбачає максимальний ліміт, в межах якого кредитор має право отримати кредит у необхідному обсягу на початок кожного проміжного строка його використання, + в крдитній угоді фіксується дати перегляду відсоткової ставки та обсяг позички.

62. Валютний ринок, його функції та структура.
Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин є світовий валютний ринок. Валютний ринок — це: і) підсистема валютних відносин у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.
Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування овнішніх зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки.З практичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Найбільшими міжнародними валютними ринками, представленими сукупністю банків, бірж і фінансових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка,
Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга.
Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;• регулювання валютних курсів;• хеджування валютних ризиків;• диверсифікація валютних резервів;• одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.
Види:і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Париж, Франкфурт- на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо, Сінгапур,
Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3.
Ринки за видами валютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні, депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти,
*конверсійних операцій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць.
Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові установи, підприємства та організації.

63. Валютні операції та їх основні види.
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України. Валютні операції поділяють на поточні та термінові. До поточних операцій відносять операції з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів. Розрізняють такі поточні операції: • "тод" (поставка валюти сьогодні — "сьогодні на сьогодні");• "том" (поставка валюти наступного робочого дня — "сьогодні на завтра");• "спот" (поставка валюти на другий робочий день — "сьогодні на післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку). Банки можуть використовувати поточні операції "спот" для підтримки мінімально необхідних робочих залишків у іноземних банках на рахунках "ностро" для зменшення залишків у одній валюті та покриття потреб в іншій Купівля-продаж валют на умовах "спот" означає, що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка здійснюється протягом 2-х робочих днів. Строковими операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, і, 3, 6, 9 і і2 міс. Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за фіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют можливе оформлення угод на п'ять або більше років. Операція "своп" — це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови
"спот”(продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на строк). Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань. Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії. Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових операціях. Валютні біржи

65. Ринки золота та сучасні особливості їх функціонування.
У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна його купівля-продаж. Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків:
• міжнародного зразка в 400 тройських унцій (і2,5 кг) з пробою не менш як
995;• великих зливків з пробами від 900 до 9і6,6 і вагою в кілька кілограмів;• малих зливків від 1005 до 990 г. Об'єктами операцій на ринках золота виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети.
Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:• у Західній Європі (Цюрих,
Париж, Лондон, Женева та ін.) — іі;• в Америці — і4, в тому числі п'ять у
США;• в Азії — 19;• в Африці — 8.
Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху.
Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на:• світові ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Ду-бай та ін.);• внутрішні вільні
(Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); • місцеві контрольовані (Афіни,
Каїр);• чорні (Бомбей та ін.).
Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і яке знаходиться в банках, у приватних осіб, у вигляді монет, зливків, прикрас, накопичувалася тичоліттями. З і493 по і993 рр., тобто за 500 років, було взято на облік іі0 тис. т вдобутого золота.У середньому на планеті щорічно видобувається близько і350 т цього благородного металу. Найбільшим у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка (близько 70% загальносвітового видобутку золота щороку).
З економічної точки зору розрізняють наступні джерела попита на ринку золота: *промислово-битове використання у ювелірному виробництві, інших галузях, *приватна тезаврація та інвестиції. Як реакціяна нестабільність економіки, грошового обігу… (попит на злитки, нагороди.., *спекулятивні угоди, *купівля золота центральними банками.
Організаційно ринок золота є консорциумом з декількох банків, уповноважених здійснювати угоди з золотом. Вони є посередниками між покупцями та продавцями.
До 1974 р було багато готівкових угоди з золотом, які здійснювались через
48 г після їх заключення.зараз на ринку форвардних операцій розрізняють 3 види операцій з золотом: 1.хеджування з метою страхування ризику зміни ціни золота. 2.спекулятивні срочні угоди, 3.арбітражні операції з золотом які аналогічні валютному арбітражу.
Види акціонів золота: *”класичний метод” (покупці, в заявках яких ціни више рівня встановленого продацем, платять ціну, вказану в заявці),
*”голандський” (продавець встановлює єдину ціну, по якій задовольняються усі заявки з більш високими цінами).

66. Міжнародні розрахунки і фактори, що впливають на їх розвиток.
Під міжнародними розрахунками розуміють систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери.
В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами. Вирішальне значення мають валютно-фінансові умови, які включають такі основні елементи:• валюта ціни (валюта, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички;)• валюта платежу;• умови платежу;• засоби платежу;• форми розрахунків;• банки, які обслуговують міжнародні розрахунки.
Міжнародні розрахунки виступають як загальноденна діяльність банків, які здійснюють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнародним співтовариством та прийнятих у більшості країн умовах, норм та порядку здійснення розрахунків. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків є об’єктом державного регулювання. В основному міжнародні розрахунки здійснюються безпосередньо через банкі шляхом встановлення кореспондентських відносин між кредитними установами різних країн. З цією метою банкі заключають кореспондентські угоди про відкриття рахунків
(“ностро” – рахунок цього банку у інших банках, “лоро” – рахунки інших банків у цьому банку), в яких обумовлюється порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського рахунку. Банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки і крізь свої філії.
Світова практика розробила такі форми та методи міжнародних розрахунків: інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки по відкритому рахунку, векселі, чеки, кредитні картки.
Вибір форм розрахунків визначається рядом факторів. Інтереси експортерів та імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримати виплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер намагається відкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому, вибрана форма розрахунку є компромісом, в якому враховується економічна позиція контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура, політична ситуація… Крім того важливе значення має вид товару – об’єкт угоди, а також рівень попиту та пропозиції на товар. Оскільки міжнародні розрахунки тісно пов’язані з кредитними відносинами, то наявність чи відсутність кредитних угод також впливає на вибір форми розрахунків.
Досягнення компромісу не значить, що експортер та імпортер отримують однакові переваги: деякі з них більш вигідні для експортеру, інші - імпортеру. Самою надійною формою з точки зору експортера є авансовий платіж, а найменьш надійний – розрахунок за відкритим рахунком.

67. Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна характеристика.
Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні зовнішньо- економічної діяльності є: •банківський переказ (Операція банку з виконання доручення клієнта по переведенню грошей в іншій банк для виконання його грошових зобов’язань. Недолік: затримка в часі надходження виручки до експортера); •документарне інкасо (банківська операція по стягненню грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів. Документарне інкасо
— це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцент) того, що ця сума буде сплачена в установлені строки. Для імпортера вигодна: він знаходиться під захистом свого банку і документи, які отримує для оплати по акредитивах, залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. А при несплаті повертаються банку-ремітенту із зазначенням причин несплати або неакцепту. Для експортера вигідно те, що йому належить юридичне право розпоряджатися товаром до повної сплати коштів за нього.
Недоліками інкасової форми розрахунків є: * значний термін проходження документів через банки;* можливість відмови імпортера сплатити кошти за надані документи;* значний розрив у часі між відвантаженням товару та отримання експортної виручки, особливо в разі тривалого транспортування вантажів) •документарний акредитив (Акредитив — це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові потрібні документи і кінцевий термін сплати. Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер обмежується тільки повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму. Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов. Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків), ; •розрахунки по відкритому рахунку (метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок- фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отриманн);
•розрахунки з використанням чеків, векселів (Простий вексель – безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити певній особі наказом векселедавця або пред’явника, обумовлену суму грошей на вимогу, або на фйіксовану дату, або на визначений момент у майбутньому Переказний вексель (комерційна трата) — це безумовний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата чи акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера
(покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків. Чек – безумовний наказ клієнта банку, який веде його поточний рахунок, про сплату пеіної суми грошей пред’явнику чеку, або іншій, вказаній в сумі особі: 1. Іменний, 2. Ордерний. 3. На пред’явника)

68. Платіжний баланс, його структура і методи регулювання.
Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу — балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами). Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями.
Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс складається з двох великих розділів: 1) балансу поточних операцій (з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти) 2) балансу руху капіталу та фінансових ресурсів
(інвестиційна діяльність, операція з активами та зобов'язаннями).
Всі операції, що враховуються в платіжному балансі, поділяють на платежі, обміни, трансферти, міграцію, умовно-розрахункові операції, операції із зміни вартості, рекласифікацію претензій і зобов'язань. Відповідно до
Керівництва кредитові проводки оформляються за: а) реальні експортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних активів або збільшення пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а) реальні імпортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення активів або зменшення пасивів
Звичайно публікуються схеми балансу за повною (детальною) структурою, в агрегованому вигляді: А. Баланс поточних операцій( торговельний баланс
+баланс послуг, доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними і односторонніх переказів) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал. С. Інший короткостроковий капітал. D. Помилки та упущення. E.
Компенсуючи статті. F. Надзвичайне фінансування. G. Зобов'язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів. та в аналітичній формі.
Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, проте відображає реальні фінансові потоки між даною країної з іншим світом.

69. Міжнародні і нацональні стандарти бухгалтерського обліку.
Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють нормативні правила та процедури ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.
Види: *міжнародні (визначають головні позиції, від яких залежить формування фінансових результатів, представлення їх у звітності. Носять рекомендаційний характер) *національні (мають силу закону).*Принцип автономності підприємства. Він означає, що кожне підприємство (фірма) розглядяється як самостійна господарська одиниця, відокремлена під своїх власників та інших підприємств. Рахунки підприємства мають бути відокремлені від рахунків ного власників. По кожній господарській одиниці ведеться бухгалтерський облік і скла,дається фінансовий (бухгалтерськії і і) звіт. *Принцип безперервності діяльності. Ця концепція бухіалтерського обліку базується на тому положенні, що підприємство постійно функціонує і продовжуватиме в майбутньому свою діяльність необмежений період часу.
Власники підприємства не мають наміру його ліквідувати чи продати. Виходячи з цього принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їх фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною. У звіт про прибутки включаються доходи і витрати, зумовлені нормальною поточною діяльністю підприємства. *Принцип двосторонності полягає в тому, іцо засоби підприємства відображаються у двох напрямках: з одного боку—за Їх речовим складом (гроші, складські запаси, основні засоби і ін.). а з іншого—за
.джерелами їх формування. Джерела формування у свою чергу можуть бути залучені (зобов'язання) та власні. Тому принціїїі двосторониості може бути виражений формулою: Господарські засоби = Зобов'язання + Власний капітал.
*Принцип грошового вимірювання означає, що в бухгалтерському обліку відображаються явища, дані, які можуть бути виражені в грошовому вимірі.
Звичайно, в обліку можуть застосовуватись й інші вимірники господарських засобів (натуральні, трудові), але узагальнення їх можливе тільки за допомогою грошового вимірника. *Принцип собівартості, в бухгалтерському обліку відображається собівартість (первісна, історична тощо) засобів, а не їхня ринкова вартість. Іними словами, в обліку і звітності оцінка активів здійснюється, виходячи з фактичних витрат на їх придбання або виробництво.
Відображення в обліку та звітності господарських засобів за їхньою собівартістю пояснюється двома причинами. ІІо-нерше, оцінка засобів за ринковою вартістю супроводжується великими труднощами її визначення. Крім того, ринкова оцінка (вартість) в будь-якому разі носить елемент суб'єктивності, тоді як собівартість є об'єктивною. По-друге, виходячи з принципу безперервності .діяльності, підприємство не буде швидко {и- алізуватн засоби, які йому належать. Воно використовує ці засоби для забезпечення своєї поточної діяльності. А тому нема необхідності знати ринкову вартість засобів, що знаходяться на підприємстві і використовуються ним. *Принцип нарахування. Цей принцип регулює собою момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, в якому вони були нараховані. *Принцип реалізації тісно пов'язаний з принципом нарахування. За цим принципом доходи від реалізації продукції, робіт, послуг обліковують, коли виконано договірні зобов'язання та надіслано рахунок клієнтові. Іншими словами, моментом реалізації та визначення доходу від реалізації є моментом відвантаження і переходу права власності….

70.Фінансова звітність зарубіжних країн, її склад та зміст.
Фінансова звітність – система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітній період. Основне призначення – надати внутрішнім і зовнішнім користувачам правдиву, достовірну інформацію про майновий та фінансовий стан підприємства, про фінансові результати та ефективність господарювання за звітній період. Обов’язковою вимогою до звітності є її порівнянність.
Вона повинна забезпечувати порівнянність показників даного звітнього періоду з аналогічними показниками минулих періодов.
Фінансова звітнсть складається на основі фінансового обліку, що ведеться на підприємстві. Під фінансовим обліком ми розуміємо комплексну систему бухгалтерського обліку, яка відображає всю госпосдарську діяльність підприємства за певний звітний період. До складу фінансової звітності входять:
1.бухгалетрський баланс ( це зівт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. У різних країнах статті активу балансу розміщуються зверху до низу за принципом підвищення ліквідності засобів. Статті пасиву також розміщуються зверху до низу за принипом зменьшення терміну повернення боргів. В США, Англ та Канаді ми спостерігаємо зворотній порядок розміщення активів та пасивів. Головна рівність балансу – активи=зобовязання +власний капітал)
2.звіт про прибутки (це обов’язкова форма фінансового звіту підприємства.
Основна мета – надати інформацію користувачам про формування фінансового результату підприємства.у фінансовому обліку фінансовий результат діяльності визначається порівнянням доходів та витрат звітнього періоду.
При цьому звіт про прибутки та збитки може мати одноступеневий і багатоступеневий форма. Звіт за одноступеневим форматом складаєтьсяз 2 розділів. Перший розділ – це перелік усіх доходів, одержаних підприємством за звітний період. Другий – перелік усіх витрат. Різниця між загальною сумою доходів та витрат покаже фінансовий результат. Звіт за багатоступеневим форматом містить інформацію, котра показує послідовний процес формування кінцевого фінансовго результату. Крім чистого прибутку, такий звіт містить проміжні показники фінансових результатів: валовий доход, операційний прибуток; результат фінансових та надзвичайних операцій; прибуток до оподаткування, чистий прибуток.
3.звіт про рух грошових коштів (В останні роки цей звіт є обов’язковим.
Головне призначення – надати користувачам інформацію про те, з яких джерел надходили гроші на підприємство, по яких напрямках і на які цілі витрачались гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітній період.
В цьому звіті відображається рух грошових коштів, від їх надходження до вибуття. Він складається по троьх основних видах діяльності: +поточна, основна, операційна діяльнсть; +інвестиційна діяльність; +фінансова діяльність)
4.додатки ( *методи оцінки різних статей річних звітів і методи підрахунку вартісних виправлень, *назва і місцезнаходження зареєстрованого офісу підприємств, у яких компанія володіє певним відсотком статуного капіталу,
*кількісна і номінальна вартість акцій, випущених за звітній рік в межах дозволеного статуного капіталу, *суми заборгованості, які слід сплатити не раніше, ніж через 5 років, *чистий товарооборот у розрізі категорій діяльності та географічних ринків…)

71.Облік грошових коштів країн і розрахунки з дебіторами в зарубіжних корпораціях
До грошових коштів відносяться: готівка в касі, гроші в банках, чекі, перекази від клієнтів. Для обліку за нодходженням та вибуттям грошових коштів існує спеціальний рахунок "Грошові кошти", він є активним.
Для здійснення невеликих за розміром витрат (канцелярські, поштові, представницькі) на підприємстві створюється фонд дрібних сум – Дт Фонд дрібних сум Кт Грошові кошти. Питання про його створення вирішує адміністрація. Вона також вирішує питання про необхідні витратита розмір фонду в розрахунок на 2-4 тижні. Він створюється на постійній основі, в ьому постійно повинна бути зазначена сума. Втрати грошей здійснюються тільки на передбачені цілі.
Також фірми можуть відкривати різні рахунки в банках:+банківський чековий рахунок, +рахонок для розрахунків з персоналом, +простий банківський рахунок. Для відкриття рахунку в банк подається картка із зразками підписів. В установлений термін і обовязково в кінці місяця банк надсилає виписку з рахунку.
З метою одержання дивідендів або відсотків фірми вкладають вільні грошові кошти в короткострокові інвестиції: +облік акцій: *купили: Дт Короткострок фінанс влкдаення Кт Грош кошти, *одержанння дивідендів: Дт Грош кошти Кт
Фінанс доходи (дивіденди), *продали: Дт Грош кошти Кт Короткострок фінанс вкладен Кт (Дт) Прибуток від реаліз (акції); +обліг облігацій: всі процедури такіж, крім: в кінці звітнього періоду ми відображаємо % який ще неодержали: Дт Доходи по % до одержання Кт Фінанс доходи (% по облігаціям).
Виділяють такі види дебіторської заборгованості: +рахунки до одержання;
+векселі до одержання; +інша заборгованість. На методику її відображення впливають знижки надані клієнтам, повернення товару та ПДВ. Види знижок
(Західна Європа):і.Комерційна (повязана з рухом товару):а)знижки з договірної ціни за певну невідповідність товарів по якості… б) знижки з урахуванням величини покупки в % до ціни), в) знижки що надаються клієнтам по сукупності операцій за звітній період. 2.Розрахункова (надається клієнтам за прискорення оплати рахунку згідно договору. Вона відображається в обліку як фінанс витрати). Якщо комерц знижка надається після відображення в обліку операцїї реалізацїї, то для її обліку використовується окремий регулюючий рахунок "Комерційні знижки надані підприємтствам клієнтам" (активний рахунок, який регулює пасивний рахунок
"Доходи від реалізацїї"). В кінці звітнього періоду він закривається за рахунок (доходів від реалізацїї. Безнадійний борг – дебіторська заборг, яка не може бути погашена через неплатоспроможність боржника. Підприємство в кінці року визначає таку суму та ствонрює резерв: *створенння: Дт витрати по сумнівн боргах Кт резерв для сумнівних борг.,*списання: Дт грош кошти,
Дт резерв сумнівн боргів Кт рах до одержання. Існує два метода обліку:і.
Пряме списання, 2. Створенння резерву для сумнівн боргів*:а)виходячи з даних балансу (аі) спрощений підхід, а2)періодизація дебіторської заборгоаності), б) звіту про прибуток. Якщо нам перерахували суму більше ніж нами визначена, то залишок нарахованого резерву акумулюється і направляється на ( доходу (прибутку). Частіше використовується рахунок
"Доходи від анулювання резервів"
В розхрахунках між підприєм та його дебіторами часто використовуєть вексель. По векселю клієнт сплачує номінал та %. Сума % = номінал векселя*річна % ставка*строк векселя. Вексель одерж: Дт векселі одерж Кт рах до одержан. Погашен векселя :Дт грош кошти Кт векселі одерж, Кт фінанс доход (%).

72. Облік та оцінка товарно-матеріальних запасів зарубіжних фірм
Види ТМЗ:*сировина і матеріали,*напівфабрикати, *запасні частини,
*незавершене виробництво, *готова продукція, *тара, *інші.
Існує дві системи обліку: і. Періодична (облік протягом звітнього періоду не ведеться. На рахунках запасів відображається тільки початковий залишок, який був виявлений шляхом інвентаризацїї. Надходження відображається безпосередньо на рахунку "Витрати на купівлю". На кінець пероду для визначення залишку знов проводиться інвентаризація.) 2. Постійна (облік ведеться безпосередньо на рахунку "Складські запаси" та його субрахунках.
Ведеться також аналітичн облік руху запасів за кожною назвою, номенклатурним номером у машинограммах та картках. *Надходж:Дт складс запаси Кт рах до сплати, * відпуск та витрачання: Дт ….. Кт Складські запаси.)
Згадно міжнародним стандартам підприємство може використовувати різні методи оцінки:і.перше наджодження –перший видаток (припускає, що матеріали, які першими придбані, будуть першими відпускатися. Будуть списуватись за цінами перших надходжень. Залишки на кінець будуть оцінуватись за цінами останніх надходжень) 2.останнє надходження – перший видаток (матеріали які останніми були придбані, першими відпускаються. Кінцеві залишки оцінюються за цінами перших надходжень) 3.середньозважена собівартість (припускає, що витрачені матеріали, а також залишки їх на кінець місяця оцінюються за середніми цінами) 4.ідентифікована собівартість конкурентної партії (він викликає необхадність обліку надходження матеріалів та їх зберігання за конкретними партіями, де буде кількість і ціна для кожної партїї)
5.наступне надходження – перший видаток 6.ціна остаточної закупки.
В балансі складські запаси відображаються за меншою вартістю з двох: собівартість чи ринкова ціна. Методи оцінки запасів за правилом меньшої ціни: і. По окремих видах матеріалів (по кожній позицїї, найменуванню товара визначається с/в і ринкова вартість та приймається менша з них) 2.
По категоріях (оцінка по групах товарів) 3. По сукупності товарних запасів на складі ( всі складські запаси оцінюються)
Приклад: Залишок 100 шт по 9, купівля: 200 по і0, 300 по іі, 400 по і2.
Залишок на кінець 250шт. реалізовано 750 по і5

73.Специфіка обліку коротко- та довгострокових зобов’язань зарубіжних фірм.
Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємства та особам, яка виникає внаслідок здійсненя фірмою різних угод. Вона поділяється на
:1.короткострокові (включає в себе борги, які мають бути погашені впродовж року або одного господарського циклу незалежно від його тривалості.
Кредиторська заборгованість оцінюється сумою грошей, необхідних для сплати боргу, або вартістю товарів і послуг, які необхудно надати для погашення боргу. Види: *по рахунках постачальників (придбання складських запасів Дт
Витрати на купівлю Кт рахунки до сплати. На рахунку Витрати на купівлю відображається сума купленого за мінусом комерційних знижок. Оплата заборгованості: Дт Розрахунки з постачальниками Кт Рахунок в банку.) *по векселях виданих ( для обліку використовують рахунок “Векселі видані”, він пасивний, розрахунковий. Рахунок “Дисконт по виданих векселях” активний регулюючий контрпасивний рахунок, що регулює собою рахунок “Векселі видані”) *інші зобов’язання (+по податку з продажу та по акцизному збору.
Відображається на рахунку “Розрахунки з бюджетом”, + авнаси від клієнтів( одержання: Дт Грошові кошти Кт Аванси від клієнтів, відправка продукції в рахунок авансу: Дт Аванси від клієнтів Кт Доход від реалізації.) +по дивідендах (виплата: Дт Дивіденди до сплати Кт Грошові кошти, на суму об’явлених дивідендів: Дт Рахунок фінансових результатів Кт Дивіденди до сплати) +по податку на прибуток (нарахування: Дт Витрати по податку на прибуток Кт Розрахунки з бюджетом) +по податку на майно) *по заробітній платі (витрати обліковуються на рахунку “Витрати по оплаті праці”, він поділяється на субрахунки за видами витрат. Розрізняють валову і чисту заробітню плату. Утримання із заробітної плати регулюються законодавством кожної країни. Дт Витрати на оплату праці Кт різні відрахування.)
2.довгострокові (це пасиви підприємства або кредиторська заборгованість, яка має бути сплачена впродовж терміну, що перевищує один рік. До них належать: *по випущених облігаціях (Види: 1.+забезпечені(мають гарантію),
+незабезпечені, 2.+фіксовані (мають один термін погашення), +серійні
(погашаються серіями), 3.+реєстровані, +нереєстровані, 4.+конвертовані,
+неконвертовані, 5.+відкличні. Реалізація: Дт грошові кошти Кт Облігації до сплати, оплата відсотків: Дт Відсотки по облігаціях до сплати Кт Грошові кошти.) *по векселях виданих (заборгованість виплачується періодично. Кожна виплата включає: *відсоток по залишку несплаченої суми заборгованості,
*зменшення заборгованості по векселю. Одержання кредиту по векселю: Дт
Грошові кошти Кт Заставні векселі видані до сплати), *по лізінгу
(фінансовий лізінг – оренда, за умовою якої орендар бере на себе весь ризик та всі витрати, пов’язані з використанням орендованого майна.)Важлива риса
– підприємство виплачує не тільки одержану суму боргу, але й відсотки.

74. Облік власного капіталу і розподілення прибутку зарубіжних товариств і корпорацій.
Облік товариства формується за рахунок внесків партнерів. При цьому капітал кожного партнера обліковується окремо і в балансі відображається окремо.Кожному партнеру відкривається рахунок “розрахунки з господарем”.
Кожний партнерможе внести в товариство різні активи. При цьому активи оцінюються за ринковими цінами на день здійснення внесків. Власний капітал формується акціями. Види оцінки акцій: *номінальна вартість, *безномінальна
(+з оголошеною вартістю (рада директорів перед реалізацією встановлює вартість. В цьому випадку оголошується вартість зараховується до статутного капіталу. Виручка зверху оголошенної вартості зараховується до додаткового капіталу.) +без оголошенної вартості (вся виручка зараховується до статуного капіталу)), *ринкова вартість, *облікова вартість акцій (різниця між сумою активів та сумою заборгованості компанії). Акціонерний капітал складається з: *вкладеного капіталу: +акції за номінальною вартістю,
+додатково оплачений капітал, *дарований капітал, *резервний капітал,
*нерозподілений прибуток. Мета випуску власних акцій: *мати в наявності вілні акції, для реалізації їх своїм службовцям для ззаохочення, *покращити кон’юктуру на ринку ЦП відносно своїх акцій, *( кількість циркулюючих акцій і тим самим (рівень доходу на 1 акцію, *запобігти захвату конкретного пакету акцій іншими компаніями. Для облікку викуплених акцій застосовують рахунок “Викуплені власні акції”, це активний регулюючий рахунок. В балансі сума випущених акцій показується окремою позицією зі знаком “-“.
Випуск акцій відображається на рахунку “Випущені власні акції”
Прибутки товариства розподіляються між партнерами і оподатковуються в складі доходів кожного партнера. Сума прибутку визначається наприкінці звітного періоду на рахунку “Фінансові результати звітного періоду”, на який переносяться доходи з рахунків доходів і витрат з рахунку витрат.
Існує кілька методів розподілу прибутку: *за фіксованою пропорцією,
*пропорційно до внесків капіталу. При цьому може бути два варіанти: пропорційно до залишків капіталу партнерів на початку року; пропорційно до середньої суми кпіталу партнерів, виходячи зі змін впродовж року. *розподіл прибутку на рівні нарахованої заробітньої плати за рік, а решта – за встановленою пропорцією. *розподіл на рівні відсотків на капітал, а решту суму – за встановленою пропорцією, *залежно від нарахованої заробітньої плати і відсотків від капіталу, а решта суми – за встановленою пропорцією.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: культура шпаргалки, курсовая работа.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки