Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Економічна природа і зародження вільних економічних зон.

Поняття “спеціальна економічна зона” (далі СЕЗ) з’явилося у вітчизняній економічній науці з сердини 80-х років, коли в колишньому СРСР розпочалася “перебудова”. Ідея спеціальних економічних зон якнайкраще відповідала концепцїї реформи планово-директивної економіки без змін підвалин її устрою. На прикладі Китаю та деяких соціалістичних країн
Східної Європи доводилася практична можливість своєрідного “симбіозу” двох протилежних систем господарювання.

Як відомо, політика косметичних змін радянської економіки зазнала поразки, і згодом поняття “спеціальна економічна зона” набуває іншого забарвлення. Мало не кожен район в Ураїні та Росії, а подекуди навіть цілі області, намагалися проголосити себе спеціальними економічними зонами.

Поняття СЕЗ неоднаразово ставало предметом дискусій серед країн засновників спеціальних економічних зон. Всього нараховується більш ніж 30 різних дефініцій, які визначають поняття спеціальної економічної зони (Чмир
1993, с.130-144).

Це трапилось тому, що подекуди, в кожній з країн, де засновувалося зональне утворення, цьому явищу надавалася власна назва і визначалося власне правове та економічне тлумачення цього терміну, які відзеркалювали особливості орієнтації зон.

В законі України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (30 жовтня 1992р.) подано офіційне тлумачення спеціальної економічної зони(СЕЗ), як частини території України,
“...на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території СЕЗ запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб...” Вони є ”... одним з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни, спеціальні економічні зони спроможні забеспечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в остаточному підсумку – збільшення виробництва і постачання високоякісних товарів та послуг як на внутрішній, так і на зовнішній ринки...” (“Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” (14 березня 1994р.)).

В усіх державних документах прийнято офіційне найменування поняття як
“спеціальна (вільна) економічна зона”, що є своєрідним компромісом при існуючих розбіжностях в назвах.

Оскільки в науковій економічній літературі, а також в спеціальних виданнях має місце багатоваріантність підходів до визначення поняття спеціальної економічної зони і тлумачення його сутності, то класифікуючи зональні утворення здається обгрунтованим дотримуватися однорідних критеріїв. Тому можна погодитися з думкою Є.С.Чмир, що такими критеріями повинні бути особливості функціонального спрямування, географічного розташування, характеру організації та взаємовідносин з національною економікою (Чмир 1993, с.135).

Якщо розглядати регіональний рівень, то сюди можна віднести регіональні спеціальні економічні зони і прикордонні територіальні комплекси, які утворюються завдяки існуючим зв’язкам та умовам господарювання.

Спеціальні економічні зони, як один із аспектів підвищення активності зарубіжних інвестицій, набули особливого поширення у другій половині XX століття, причому, формувалися вони в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Цілком впевнено можна констатувати, що у своренні спеціальних економічних зон однаковою мірою зацікавлені як країна приймаюча, яка створює нове виробництво, так і країна, яка інвестує капітал.

Для повного уявлення про місце і роль спеціальних економічних зон у формуванні інвестиційного клімату держави необхідно простежити історію виникнення і розвитку цього явища. Перша згадка про застосування ідеї спеціальної економічної зони(СЕЗ) відноситься до 167 року до н.е. Тоді у давній Греції був зафіксований факт створення і діяльності вільної митної зони на о.Делос, за час існування якої економіка острова набула небаченого розквіту.

Більш тривалим був період існування центрів вільної торгівлі у вигляді вільних портів у середні віки, зокрема, Генуя у 1595 році отримала подібний статус однією з найперших. Статус вільного порту давав право складувати на власній території товари без сплати відповідного мита.

З розвитком капіталістичних відносин вільні порти дозволили поряд з складування проводити безподаткову, безмитну дообробку в цілях підвищення якості товарів.

Саме таких функцій набули вільні порти Російської Імперії дев’ятнадцятого століття – Владивосток (1862р.), Одеса (1817р.), Батумі
(1878р.). Хоча Одеса мала статус “вільного порту” лише протягом 60 років, але саме на період дії правил вільної торгівлі припадає економічний розквіт міста – будівництво нових житлових районів, розвиток переробної промисловості і, зрозуміло, торгівлі.

На території України перша вільна зона була створена ще в квітні 1817 року і мала вигляд “порто-франко” в Одесі. Відкриття цієї зони відбулося 15 серпня 1819 року після завершення робіт по створенню митних загороджень (у вигляді валів та ін.). В “порто-франко” діяли такі правила: а) до Одеси дозволявся вільний (без митного догляду і пред’явлення декларацій) ввіз різних іноземних товарів, заборонених до ввозу; б) експорт товарів з Одеси за кордон відбувався за загальним порядком.

Такі зони не потребують великих грошових витрат і організаційних заходів, тому вони широко розвинені по всьому світу. Поштовхом до створення таких зон є їх вигідне географічне положення і розвиток інфраструктури, а засновниками виступають, здебільшого, місцева влада або зацікавлені фірми.

Відродження спеціальних економічних зон на якісно новому рівні, як явища керованого, цілеспрямованого і науково осмисленого припадає на кінець
50-х років нашого століття, причому, піонером цього стала вільна зона в районі аеропорту Шенон в Ірландії. Позитивний досвід останньої призвів до того, що почали створюватися зони в інших країнах, насамперед, у тих що розвиваються. Процес відбувався і триває досить активно, і за різними підрахунками, число зональних утворень знаходиться у межах від декількох сотень до декількох тисяч. На промислово розвинені країни припадає приблизно 200 зональних утворень, у тому числі на країни Західної Європи – більше 90.

Процес утворення спеціальних економічних зон, переважно зовнішньоторговельних, у групі країн, що донедавна відносилися до соціалістичних, почався значно пізніше і був пов’язаний зі спробами включитися до міжнародного поділу праці. Відтак, зони з’явилися у країнах, котрі проводили досить гнучку політику, щодо економічних перетворень у межах системи централізованого планування: Китай, Югославія, Угорщина,
Болгарія, Польща, Румунія.

В Югославії ще з 1963р. Було дозволено утворення безмитних зон. Нова редакція закону про вільні економічні зони (ВЕЗ) була прийнята у 1985 році, але і до того часу в країні дозволялося функціонування митних складських анклавів. 8 із 21 задекларованої зовнішньоторговельної зони діяло в
Югославії до її розпаду та початку військових дій. Нажаль, їхнє значення для розвитку економіки країни виявилось незначним, оскільки вони перебували у загальній невизначеності щодо економічної системи країни.

Після прийняття Угорщиною в 1982 та 1988 роках низки нормативних актів, в країні з’явилося 70 подібних зон. Власне ця країна не дотримувалася ніяких спеціальних правил при створенні зон, а головною метою їх створення була своєрідна реклама тих чи інших місць для вкладання іноземних інвестицій.

У 1980 році було порешено питання створення спеціальних зональних утворень у Польщі, проте вісім років пішло на те, щоб ідея почала втілюватися в життя. За цей час питання було рительно вивчене і до центральних керівних органів надійшли пропозиції про заснування СЕЗ у морських портах, великих містах і на прикордонні, а з 1989 р. Уряд Польщі видав дозволи на їхнє створення. Останнім прикладом що ілюструє розгорання процесу організації зовнішньоторговельних зон в Польщі, може бути рішення про створення зони “Європарк Мелець” (Устич та ін. 1997, с.19-21).

Заслуговує вивчення зовнішньоекономічна стратегія та досвід Китаю в утворенні спеціальних економічних зон для іноземних інвесторів. До таких зон входить п’ять особливих, відкритих економічних районів. Після утворення п’яти таких районів, завдяки пільгам держави, економіка в них розвивається значно швидшими темпами, ніж в інших регіонах країни. Китайським урядом створено також 14 відкритих приморських міст і утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали “гарячими точками” інвестицій іноземних інвесторів. Наприкінці 1993 р. в усіх зонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморським містам, було утверджено понад 4200 об’єктів з іноземними інвестиціями, реально вкладені кошти складали 26,6 млрд. дол. США (Філіпенко 1996, с.348). У всіх приморських зонах країни спостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій, кошти, вкладені в ці зони іноземними інвесторами, останнім часом склали майже 80% від загальної суми іноземних інвестицій по країні в цілому.

Окремої уваги заслуговує район Пудун, якому уряд Китаю надає більш широкі пільги порівняно з ВЕР. Наприклад, держава дозволила іноземним інвесторам утворювати в Пудуні фінансові організації, магазини, супермакети та інші підприємства “третьої індустрії”, а також відкрити фондову біржу та випустити акції в Шанхаї.

У Китаї функціонує 13 безмитних зон. Китайська безмитна зона – це особлива, ізольована територія, що нагадує “зону безмитної торгівлі” деяких країн світу. У такій зоні для створення сприятливого інвестиційного клімату діє особлива митна політика, запроваджено особливі правила миного управління та нагляду і розвивається головним чином зовнішня торгівля та обробна промисловість, яка виробляє експортну продукцію. З березня 1992 р.
Китай відкрив зовнішньому світові 13 прикордонних міст, котрі відповідно до постанов Держради мають право утворювати на своїй території зони прикордонного співробітництва, де застосовується також пільгова політика, розроблена для приморських зон техніко-економічного освоєння.

Усі зазначені чинники визначають перспективність явища спеціальних економічих зон в наш час. При цьому слід зазначити, що ця ідея дасть найбільший ефект лише у випадку врахування всіх факторів, що впливають на визначення виду, розмірів та способу функціонуваня СЕЗ. Потрібно також враховувати швидку динаміку розвитку комплексів спеціальних економічних зон, їхню гнучкість у пристосуванні до змін загальноекономічної ситуації.
Передумови в якості системи пільг та стимулів, які спеціально створюються у системі господарської організації суспільства, повинні бути якнайповніше використані саме заради мети розвитку та подальшої організації СЕЗ.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: найти реферат, конспекты занятий в детском саду.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки