Людиномiрнiсть предмета фiлософii

Категория реферата: Рефераты по философии
Теги реферата: bestreferat, изложение 7 класс
Добавил(а) на сайт: Константин.

Принципові вади марксистського та позитивістського сприйняття філософії та її предмету були виявлені самим ходом культурно-історичного розвитку. Зараз практично безперечним є той факт, що існує власне філософський предмет пізнання : принципи співвідношення людини і світу.

2. Філософія і наука.

Чи є філософія однією з наук ? На перший погляд, відповідь здається однозначно позитивною, адже займаються філософією високоосвічені люди, вчені, вона має має свій предмет вивчення, свої закони й категорії. Проте філософія відрізняється від інших наук – вона не вивчає якусь певну сферу світу чи галузь людської діяльності, а шукає такі знання, які знадобляються науковцям різного фаху в їх творчих пошуках.

Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Власне, саме це зближує її з такою формою суспільної свідомості, я наука, адже остання також відображає світ у загальних поняттях. Ще однією спільною рисою філософії та науки є те, що обидві прагнуть теоретично обгрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі.

Нарешті, і філософія, і наука принципово відрізняються від релігії.
Пізнати світ, людину, Бога, відношення між ними – цього прагне й релігія.
Проте релігія за своїм характером спирається передовсім на віру, інтуітивно- ірраціональне пізнання, почуття людей. На противагу цьому філософія і наука звертаються до суворої логіки раціонального сприйняття світу, намагаються тлумачити буття за допомогою розуму, доводити й обгрунтовувати свої тези за допомогою еміричних доказів.

Проте, попри всю близькість науки і філософії, вони є різними, ба навіть альтернативними формами суспільної свідомості. Тому намагання зацікавлених сил ототожнити їх загрожує трагічними наслідками не тільки для долі науки чи філософії, а й для цілого суспільства. В якості прикладів
І.В.Бичко наводить спроби витлумачити філософське знання за образом і подобою знання математичного чи механічного, сталінську спробу накинути суспільству натуралістично-технократичну “модель” філософії – так званий
“діалектичний та історичний матеріалізм”.

“Аж ніяк не кращими за наслідками були і спроби некомпетентного втручання філософії у справи науки (розправа з кібернетикою і генетикою в
СРСР на "“азі"”сталіністського діамату. Щось подібне відбувалося наприкінці середньовіччя внаслідок такого ж некомпетентного втручання релігії у справи науки…”[5,20].

Отже, певна схожість науки і філософії пов’язана передусім з теоретичної формою їх змісту. Ця схожість виявляється також у націленості обидвох гілок людського осягання світу на пізнання загального, що включає у свій зміст не просто суму наявного одиничного, але й містить у собі все багатство можливих проявів одиничного. Загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було, а й те, що могло б бути; не тільки те, що дійсно є, а й усе те, що може бути; не тільки те, що буде, але й те, що може бути.

З цією схожостю філософії і науки пов’язана і їхня розбіжність – принципово різна орієнтованість на це загальне. “Наука “схоплює” загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок – і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, “незацікавлене”, “байдуже” знання. Що ж до філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання
“зацікавлене”, “небайдуже”, тобто – світоглядне”[5,21].

Показо, що вже мислителі давнини усвідомлювали відмінність між філософією та наукою. В античності цій відмінності відповідала розокремленність понять “софія” (мудрість) та “епістеме” (знання).

На початку своєїх історії філософія як сукупність знань про світ містила елементи природознавчих наук, які згодом поступово відгалужувалися.
В міру свого кількісного зростання ці елементи “звільнялися” від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.

Відмінність між наукою та філософією можна порівняти з відмінністю між об’ектом і суб’єктом. Наукове пізнання абстрагується від самого відношення суб’єкта до об’єктупрагне набути інформації про об’єкт сам собі
– про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), суспільство (історія, соціологія, політологія та ін.), людину (антропологія, психологія та їн.).
Щодо філософії, то її предметом (про це вже йшлося в першій частині контрольної роботи) є реальність, розглядувана під кутом зору суб’єкт- об’єктного відношення.

Аналізуючи співвідношення філософії та науки, не можна обійти увагою явище сцієнтизму – уявленню про те, що єдиною істинною формою пізнання може бути тільки раціональне, наукове пізнання, причому в тому розумінні слова
“наука”, яке застосовується щодо природознавства. За своє сутністю сцієнтизм (від англ. science – наука) применшує роль і значення всього, що не має суворо раціональної форми.

А.Г.Спіркін передає нарікання сцієнтистів на адресу філософії наступним чином : “Передусім сцієнтист закине філософії, що її істини недовідні й принципово не піддаються перевірці, що філософія не є точним знанням і навіть, навпаки, вона настільки неточна, що наближається в цьому розумінні скорше до мистецтва, ніж до науки…Чи можна сьогодні серйозно ставитись до філософського способу міркування, якщо кожному аргументу тут може з однаковою переконливістю бути протиставлений і контраргумент, якщо філософи не спроможні застосовувати у своїй області суворі наукові доказові і верифіковані методи, вироблені математикою та природознавством ?”[4,12-
13].

Відповідаючи на ці звинувачення на адресу філософії, А.Г.Спіркін висловлює впевненість, що між наукою та філософією не можна ставити знак рівності, але між ними немає і непрохідної перешкоди. “Наука будується на експерименті і на створенні такого знання, яке зберігає свою істинність незалежно від зміни умов людського існування…Але і філософія також шукає передовсім свою об’єктивну сторонусвоб особливу форму узгодженості з дійсністю…Філософія таксамо об’ективна, як і наука в тому розумінні, що предметом філософіії є не суб’єктивне відчуття людини, а об’єктивна природа її відношення до світу” [4,15].

Таким чином, виявляється, що визначальними особливостями філософії, що відрізняють її від науки, є, по-перше, її власний предмет дослідження, сутність та ретроспектива формування якого вже схарактеризовані вище, а по- друге, спеціфічні форми і методи, за допомогою яких філософія здійснює пізнання.

3. Форми і методи філософії.

Насамперед необхідно чітко визначитися зі змістом понять “форма” та
“метод”. “Философский энциклопедический словарь” пропонує їм таке тлумачення : “Форма (лат. forma) – передусім зовнішній обрис, зовнішній вигляд предмета, зовнішній вираз якогось змісту (…). А також і внутрішня будова, структура, визначений і такий, що визначає, порядок предмета або порядок перебігу процесу на відміну від його “аморфного” матеріалу
(матерії), змісту або вмісту. З цієї відмінністю пов’язано філософське поняття форми, що відіграє важливу роль у логіці, теорії пізнання, онтології, етиці, естетиці, філософії природи і історії…” [7,489];

“Метод (від грецьк. methodos – шлях, дослідження, простеження) – спосіб досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. В області науки метод є шлях пізнання, який дослідник прокладає до свого предмету, керуючись своєю гіпотезою” [7,
266].

Одним з перших в історії філософії поняття “форма” запровадив Платон.
Він застосовував слово “форма” у значенні, близькому до поняття “ідея”, тобто позначав ним загальне, незмінне і справді суще, що є прообразом мінливих і індивідуальних явищ.

У філософії Арістотеля “форма” є одним з двох найважливіших понять поряд з поняттям “матерія”. На його думку, всяка конкретна річ складається з матерії та форми. Саме форма є як активним фактором, завдяки якому річ стає дійсною (causa formalis), так і метою процесу становлення (causa finalis).

Дане розуміння форми розвинув за часів середньовіччя Фома Аквінський.
Він вважав, що сутність і існування речей виникають із форми, душа є формою тіла, чисті духовні субстанції – це відділені від матерії форми, а Бог – чиста форма (actus purus).

І.Кант виділяв форми споглядання (простір і час) та форми мислення
(категорії). В нього ці поняття означали вже не об’єктивні умови буття, а необхідні умови досвіду і пізнання, що лежать у людському розумі.

Проте,коли йдеться про форми філософії, маються на увазі, ймовірно, такі умовно розокремлені історичні типи філософських зань, як матеріалізм та ідеалізм. Як відомо, впродовж семи (в Західній Україні – близько п’яти) десятиріч панування в нашому суспільстві комуністичної партії філософія була жорстко підпорядкована тоталітарній ідеології ленінізму – найбільш непримиренного відгалуження марксизму. За марксистською традициєю, основне питання філософії формулювалося в такому вигляді : що первинно – матерія чи свідомість ? За відповіддю на це питання всю світову філософію поділяли на дві форми : матеріалізм та ідеалізм.

Прибічники матеріалізму виходили з визнання первинності матерії, природи, об’єктивної реальності, вважаючи свідомість лише властивістю матерії. За версією, прийнятою в радянській філософії, “у своєму розвитку філософський матеріалізм пройшов ряд істотних етапів від наївного в давнину, через механістичний і метафізичний до вищої форми – діалектичного матеріалізму” [4, 29].

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки