Джерела і основні риси права в україні першої половини 19 віку, та початок 20 в.
Категория реферата: Рефераты по государству и праву
Теги реферата: деньги реферат, конспект по математике
Добавил(а) на сайт: Язынин.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 | Следующая страница реферата
Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець намагається витіснити
місцеве законодавство нормами загальнопросійського права. Звід побудовано
таким чином, щоо російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регулює найбільш важливі суспільні відносини, а місцеве право — як
таке, що регулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної
ідентичності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів
західних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на
Правобережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї
імперії законодавства, в якому не було місця для місцевихзаконів. У 1840 —
1841 роках на Україну розповсюджується загальноросійське цивільне і
кримінальне законодавство. В Правобережній Україні місцеве право було
скасоване беззастережно. В Полтавській і Чернігівській губерніях указом від
15 квітня 1842 року вводиться загальноімперське законодавство з
судочинства. При підготовці другого видання Зводу законів Російської
імперіїв 1842 році в 10-й том було внесено ряд норм з "Зводу місцевих
законів західних губерній" (головним чином, це були норми III Статуту 1588
року) для їхнього застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях.
Таких норм налічувалося 53 з 3979. Вони регулювали спадкові і сімейні
відносини.
2. СУД І ПРОЦЕС
На початку XIX ст. судова система в Україні не була єдиною. В Слободсько-
Українській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях судова
система була приведена у відповідність з судовою системою Росії. До складу
судової системи в цих губерніях входили губернські суди (палата
кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною
інстанцією для судів нижчого рівня. Над становими були совісні і придворні
суди, які були створені на рівні губерній.
Голови палат цивільного і кримінального суду призначалися. Палата кримінального суду розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, пожежі, порубки лісу і інше. Палата цивільного суду — справи про нерухоме майно в різних губерніях, спори про власність у містах.
Совісні суди розглядали "колдовські" справи і справи про злочини божевільних та неповнолітніх, а із цивільних справ — майнові суперечки між родичами. Рішення совісного суду не мали примусової сили і були розраховані на виконання на основі примирення сторін. Придворні суди не були обов'язковими для кожної губернії. Вони розглядали кримінальні і цивільні справи осіб, станову належність яких було важко визначити, а також справи чиновників і військовослужбовців, що тимчасово знаходилися в тому чи іншому місті в справах служби. Необхідність і склад цього суду визначалися губернатором.
Судами першої інстанції були земські суди в повітах (для дворян і селян), а в містах — магістрати і ратуші (для купців і міщан). В Одесі в 1808 році був створений комерційний суд.
Земські суди розглядали цивільні і кримінальні справи, проводили слідство і здійснювали виконання рішень та вироків.
У правобережних губерніях, а також Полтавській і Чернігівській структура судової системи була іншою. Так, судову систему в Волинській, Київській і
Подільській губерніях очолював Головний суд, який являвся апеляційною інстанцією для нижче стоячих судів — повітових, підков морських, магістратських і ратушних судів. Він складався з двох департаментів — цивільних і кримінальних справ. Департаменти проводили як роздільні засідання, так і об'єднані. На вироки і рішення Головного суду апеляції та скарги подавались у Сенат. Повітовий суд був становим судом для дворян і селян. До його складу входили голова (суддя), два підсудки (асесори), нотарь (писар). У розпорядженні повітового суду знаходилося четверо возних, у компетенцію яких входили за дорученням суду розгляд справ про потрави, порубки лісу, оцінка і стягнення нанесених збитків. Підкоморський суд — становий суд першої інстанції в земельних справах. Компетенцією підкоморських судів був розгляд земельних спорів. До їхнього складу входили підкоморій, комірник і возний.
У містах судовими органами були магістрати і ратуші. Магістрати складались, як правило, з двох голів і чотирьох ратманів, які вибиралися міським населенням. Апеляційною інстанцією для міських судів був також
Головний суд. При магістратах функціонували совісні суди. Магістрат розглядав цивільні та кримінальні справи жителів міста.
У відповідності з III Статутом Великого князівства Литовського виконання судових вироків було покладено в повітах — на повітові суди, в містах — на міські. В 1812 році було введено єдиний по всій імперії порядок виконання судових вироків: вони були передані в містах — міській поліції, в повітах
— нижнім земським судам.
Судова система Лівобережної України по місцевим особливостям була подібна
до судової системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією тут
був Генеральний суд, який мав таку ж компетенцію, як і Головний суд на
Правобережжі. Генеральний суд складався з двох департаментів, які були
укомплектовані генеральним суддею, двома ратниками (призначалися урядом) і
п'ятьма засідателями (вибиралися від дворян кожні три роки).
Діяльність всіх судів в Україні була підконтрольна губернаторам. Вищою судовою інстанцією був Сенат.
Протягом 30-х років XIX ст. ліквідуються місцеві особливості судової системи України. В 1832—1834 роках були скасовані підкоморські і міські суди.
Генеральний і Головний суди були перетворені в палахти кримінального і цивільного судів, голови яких призначались імператором з подання міністра юстиції, а радники призначалися міністром юстиції.
На початку 30-х років, після ліквідації дії магдебурзького права в містах
Правобережної України, її судова система була приведена у відповідність з
судовою системою Великоросії. Відмінність залишалася тільки в тому, що в
Україні судді призначалися, а в Росії обиралися. Царськими актами 1828 і
1829 років у судах Київської, Волинської і Подільської губерній була
введена російська мова судочинства.
У 1840 році на Правобережжі та в 1842 році, на Лівобережжі була призупинена дія місцевого права. В 40-х роках судова система.У країни була приведена у відповідність із загально російською. Вона була доповнена волосним судом, який складався з двох інстанцій: сільської і волосної розправ. Цей суд розглядав справи державних селян.
Підсудність суду сільської розправи складали цивільні справи в позовах на суму до 5 руб. та дрібні кримінальні справи. Волосній розправі були підсудні цивільні справи з вартістю позову До 15 руб. і кримінальні справи, покарання за які не перевищувало 3 руб. штрафу, семи діб арешту або покарання різками до тридцяти ударів. Справи в цих судах розглядалися на підставі місцевих звичаїв.
2.1 Суди в Україні після судової реформи 1864 року.
Судова реформа була найбільш радикальною, новаторською і технічно
досконалою з усіх реформ другої половини XIX ст. По історичному значенню її
можна зрівняти хіба що з скасуванням кріпосного права. Хоча цивільне і
кримінальне право не реформувалось, нова інституційна і процесуальна
структура системи судочинства являла собою розрив з попередньою правовою
традицією, а також приклад творчої адаптації досягнень юриспруденції і
судової практики західноєвропейських країн, головним чином Франції та
Великобританії. Судові устави, обнародувані 20 листопада 1864 року, і нове
процесуальне цивільне і кримінальне законодавство ввели систему незалежних
судів, де засідали професійно підготовлені судді. Суди були відокремлені
від адміністрації і навіть за імператором залишалось тільки право
помилування. Публічність і гласність судових засідань, принцип змагальності
сторін, введення суду присяжних і адвокатури —- все це створило важливі
гарантії демократичних судових процесів. Була також проведена реорганізація
прокуратури та введена адвокатура.
Ефективність судової реформи значно зменшувалась тим, що вона зберегла інститут станбвих судів для інородців, комерційні суди, а також суди військові і духовні. Реформа містила багаторазові застереження та обмеження. Незважаючи на це, царизм проводив судову реформу дуже повільно, особливо в Україні.
У відповідності з реформою в Україні передбачалося створення загальних
судів. Останні були створені тільки в Полтавській, Херсонській,
Катеринославській і Таврійській губерніях. В інших губерніях України було
дозволено створення лише місцевих судів, та й то через декілька років після
оголошення змісту реформи, наприклад, у Чернігівській губернії — з 1869
року, в Київській і Подільській — з 1871 року. При цьому склад місцевих
судів у Київській, Волинській і Подільській губерніях не обирався, а
призначався міністром юстиції.
Особливістю проведення судової реформи в Україні було те, що вона
відбувалась тут майже паралельно з введенням в дію законів, які обмежували
або скасовували значну частину її прогресивних положень. У післяреформенні
роки в судову реформу було внесено більш ніж 700 змін та поправок. Суд
присяжних був позбавлений розгляду справ . про пресу і політичні злочини.
Частина друга Положення про земських участкових начальників ліквідувала
інститут мирових суддів. У сільській місцевості цим займались земські
начальники, в містах — міські судді, в повітах — повітові члени окружних
судів. На початку XX ст. витрати на утримання судової системи значно
збільшуються. Штати окружних судів і судових палат доповнюються новими
судовими і слідчими посадами. З 1906 року в Україні ючали діяти воєнно-
польові суди, введення яких було вимушеним кроком держави у відповідь на
терор лівацьких організацій. Тільки за вісім місяців а серпня 1906 року
цими судами було винесено 1100 смертних вироків.
Наступні зміни в судову систему вносяться в роки лерщої світової війни.
Воєнно-судовий устав було доповнено розділом "Про суд в воєнний час", в
якому говорилося, що в районі воєнних дій і в місцевостях, переведених на
воєнний стан, военно-судова влада Належить воєнним судам. При надзвичайних
обставинах у районах воєнних дій і місцевостях, де вводився воєнний стан, запроваджувались военно-польові суди. В Положенні про них повністю
відтворені норми Положення про военно-польові суди 1906 року.
3. Цивільне право.
Головними джерелами цивільного права були 10-й том Зводу законів
Російської імперії, а також частина перша "Сільського судового уставу" 1839
року. 10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першій книзі
регламентувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій —
норми цивільного права. Книга друга містила норми, які регулювали право
власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. В третій
книзі було зосереджено спадкове і зобов'язувальне право. Норми четвертої
книги регулювали порядок складання, здійснення, виконання, забезпечення і
припинення договорів.
Інститут права власності містив поняття цього права, види власності, кваліфікацію його об'єктів і суб'єктів, види обмежень права власності та
його захисту, а також поняття і зміст права володіння і форми його захисту.
Поняття права власності дається вперше в російському праві. Воно
визначалось як право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно
і потомственно.
Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: мировая экономика, здоровый образ жизни реферат.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 | Следующая страница реферата