Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 | Следующая страница реферата

Володіння річчю може бути і незаконним.

ЗАКОННИМ називається володіння, що спирається на якусь правову основу, тобто на юридичний титул володіння. Законне володіння часто іменують титульним.

НЕЗАКОННЕ володіння на правову основу не спирається, а тому є безтитульним. Речі, за загальним правилом, знаходяться у володінні тих, хто має те або інше право на володіння ними. Зазначена обставина дозволяє при розгляді суперечок із приводу речі виходити з презумпції законності фактичного володіння. Іншими словами, той, у кого річ знаходиться, передбачається маючим право на володіння нею, поки не доведене зворотнє.

Незаконні власники у свою чергу підрозділяються на добросовісних і недобросовісних. Власник добросовісний, якщо він не знав і не повинний був знати про незаконність свого володіння. Власник недобросовісний, якщо він про це знав або повинний був знати. Відповідно до загальної презумпції сумлінності учасників цивільних прав і обов'язків, варто виходити з припущення про добросовісність власника.

Розподіл незаконних власників на добросовісних і недобросовісних має значення при розрахунках між підприємцем і власником по прибутках і витратах, коли власник поставить вимогу про витребування своєї речі за допомогою виндикаційного позову, а також при вирішенні питання, чи може власник набути право власності по давнині володіння, чи ні.

ПРАВОМОЧНІСТЬ КОРИСТУВАННЯ - це юридично забезпечена можливість використання корисних властивостей речі у процесі її особистого або виробничого споживання або у виробничих цілях. Так, швейну машину можна використовувати для пошиття одягу не тільки своїй сім'ї, але і за за якусь плату комусь іще. Правомочність користування звичайно спирається на правомочність володіння. Але іноді можна користуватися річчю, і не володіючи нею. Наприклад, ательє по прокаті музичних інструментів здає їх напрокат із тим, що користування інструментом відбувається в помешканні ательє, скажемо, у певні годинни і дні.

ПРАВОМОЧНІСТЬ РОЗПОРЯДЖЕННЯ - це юридично забезпечена можливість визначити долю речі шляхом вчинення юридичних актів по відношенню до цієї речі. Не викликає сумнівів, що в тих випадках, коли власник продає свою річ, здає її у найм, в заставу, передає у вигляді внеску в господарське товариство або спілку або як пожертвування в доброчинний фонд, він здійснює розпорядження річчю. Значно складніше юридично кваліфікувати дії власника у відношенні речі, коли він знищує річ, що стала йому непотрібна, або викидає її коли річ за своїми властивостями розрахована на використання лише в однім акті виробництва або споживання.
Якщо власник знищує річ або викидає її, то він розпоряджається річчю шляхом вчинення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті однократного використання речі (наприклад, Ви з'їдаєте яблуко або спалюєте дрова в каміні), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб припинити право власності, а на те, щоб використати корисні властивості речі. Тому в зазначеному випадку має місце здійснення тільки права користування річчю, але не права розпорядження нею.

Нині чинне цивільне законодавство, як і те, що йому передувало, обмежується перерахуванням приналежних власнику правомочностей (іноді засобів їх здійснення), не визначаючи жодне з них. А це негативно позначається не тільки на розкритті змісту права власності, але і на практику застосування законодавства. Важко, зокрема, відповісти на запитання, який зміст вкладає законодавство в поняття права володіння і кого можна вважати власником речі. У цьому питанні можна було б піти шляхом або римського права і розмежувати поняття володіння і уримання, або шляхом законодавств германської групи і закріпити інститут подвійного володіння з виділенням фігури слуги, що володіє. На жаль, жодного з цих варіантів законодавець не обрав. Важко тому відповісти на запитання чи продовжує власник залишатися власником речі при здачі її у найм або власником речі на період наймання визнається тільки наймач.

Розкриття змісту права власності ще не завершується визначенням приналежних власнику правомочностей. Справа в тому, що однойменні правомочності можуть належати не тільки власнику, але й іншій особі, у тому числі носію права господарського ведення або права довічного (що успадковується) володіння. Необхідно тому виявити специфічну ознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме як правомочностям власника. Він полягає в тому, що власник приналежні йому правомочності здійснює за своїм розсудом. Відносно права власності, здійснення права за розсудом, у тому числі і розпорядження їм означає, що влада (воля) власника спирається безпосередньо на закон і існує незалежно від влади всіх інших осіб у відношенні до тієї ж речі. Влада ж всіх інших осіб не тільки спирається на закон, але і залежить від влади власника, обумовлена нею.

Правда, у новітньому цивільному законодавстві ця ознака у певній мірі размита, оскільки особи, яким належать цивільні права, всі ці права (а не тільки право власності) здійснюють за своїм розсудом (див. п. 2 і п.
1 ст.9 ЦК). Вважаємо, проте, що оскільки зазначена ознака у відношенні права власності закріплена спеціально, завдання полягає в тому,щоб виявити властивий їй зміст відносно права власності, що і було зроблено. Власник вправі за своїм розсудом чинити у відношенні приналежного йому майна будь- які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам і не порушують права і інтереси інших осіб, що охороняються законом у тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником права володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими засобами, розпоряджатися ним іншим способом.

Право власності гнучке та еластичне. Це значить, що йому властива здатність відновлятися в колишньому обсязі, як тільки його обмеження, що зв'язують, відпадуть.

Право власності відноситься до числа виключних прав. Це значить, що власник наділений правом виключати вплив усіх третіх осіб на закріплену за ним у відношенні приналежного йому майна сферу господарського панування, у тому числі і за допомогою засобів самозахисту.

Сказане, проте, не означає,що влада власника у відношенні приналежної йому речі безмежна. Відповідно до дозволительної спрямованості цивільно-правового регулювання, власник дійсно може чинити у відношенні свого майна будь-які дії, що не суперечать законам і іншим правовим актам. Власник зобов'язаний вживати заходів, що підтверджують шкоду здоров'ю громадян і навколишньому середовищу, що може бути нанесений при здійсненні його праві. Він повинний утримуватися від дій, що приносить занепокоєння його сусідам і іншим особам, і тим більше від дій, що чиняться винятково з наміром заподіяти комусь шкоду. Крім того, власник не повинний виходити за загальні межі здійснення цивільних прав, встановлених ст.5 ЦК. На власника також покладається обов'язок у випадках, на умовах і в межах, передбачених законом і іншими правовими актами, допускати обмежене користування його майном іншими особами.
Зазначені обставини підлягають врахуванню при формулюванні загального визначення права власності. Нарешті, даючи визначення права власності, варто спиратися на загальне визначення суб'єктивного цивільного права, що поширюється і на право власності. Щодо права власності, це загальне визначення повинно бути конкретизоване з урахуванням властивому праву власності специфічних ознак.

Виходячи з раніше викладених положень, дамо визначення суб'єктивного права власності.

СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО ВЛАСНОСТІ - це система правових норм, що регулюють відносини по володінню, користуванню і розпорядженню власником приналежною йому річчю за розсудом власника й у його інтересах, а також по усуненню втручання всіх третіх осіб у сферу його господарської діяльності.

У тих випадках, коли власник сам володіє і користується річчю, йому для здійснення свого права звичайно достатньо того, щоб треті особи утримувалися від зазіхань на цю річ. Але так буває далеко не завжди. Щоб розпорядитися річчю (продати її, здати внайми, закласти і т.д.), власник, як правило, повинний вступити у відношсини з якоюсь конкретною особою (наприклад, із тим, хто хоче купити річ, одержати її в найм або в заставу).

Хоча шляхом встановлення відносин з конкретною особою власник і здійснює своє право, їхнє регулювання виходить за межі права власності, а сам власник виступає під маскою продавця, наймодавця, заставника і т.д.
Якщо ж право власності порушено, то все залежить від того, чи зберігається це право чи ні. Якщо зберігається,то відновлення порушених відношсин відбувається за допомогою норм інституту права власності.
Якщо ж право власності не зберігається (скажемо, річ знищена), то для відновлення порушених прав доведеться вдатися до норм інших правових інститутів (наприклад, зобов'язань із заподіяння шкоди або страхового права). У такий спосіб норми, що утворюють інститут права власності, знаходяться в постійному контакті і взаємодії з нормами інших правових інститутів, як цивільно-правових, так і іншої галузевої приналежності.
Зазначена обставина підлягає врахуванню при виборі правових норм, що регулюють ту або іншу ділянку майнових відносин, у тому числі і відносин власності.

2. Поняття і види права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самоу творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т.ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності, і розділ VI Закону України «Про власність» так і називається «Право інтелектуальної власності».

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).

Таким чином, сутність права інтелектуальній власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові
(духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів.
Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з не майновими, смердоти виходять від немайнових прав і грунтуються на духовній власності творців.

У відповідності зі ст.41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: земля реферат, мировая торговля.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки