Предыдущая страница реферата | 11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 | Следующая страница реферата

Нині поки що невизначений статус окремих релігійних організацій, які діють в Україні. Триває процес відновлення діяльності заборонених раніше церковних організацій шляхом їх легалізації. Оскільки якихось державних актів про цю легалізацію не приймалося, судовим органам складно визначатися при вирішенні конкретних спорів про повернення (передачу) у власність культового майна з участю релігійних громад цих конфесій у тому, чи є вони власниками належного їм майна до заборони (припинення) їхньої діяльності, яке у зв'язку з цим фактами перейшло у державну власність.

Приймаючи рішення (розпорядження) щодо повернення (передачі) релігійним організаціям культового майна, слід враховувати вимоги Постанови Верховної
Ради України "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради Української РСР
"Про порядок введення в дію Закону Української РСІР "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 грудня 1993 p.,а саме: права релігійних громад, яким належало культове майно на момент їх переходу у власність держави, а також права тих релігійних громад, які користуються цим майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорудження, переобладнання культової будівлі та тривалість користування нею; наявність у даному на-

- 78 - селеному пункті (місцевості) інших культових будівель та використання їх релігійними громадами відповідних віросподівань; кількісний склад релігійних громад у населеному пункті; незгода однієї з громад на почергове користування культовим майном; історичного власника культового майна, а не лише власника на момент переходу його у державну власність та інші обставини у їх сукупності. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державна адміністрація має право приймати рішення про передачу у безоплатне користування або повернення у власність релігійних організацій лише тих культових будівель і майна, які становлять державну власність. Культові будівлі та майно, які є власністю громадських або інших недержавних організацій, можуть бути передані тільки цими організаціями у користування (власність) релігійних виключно на договірних засадах.

Спори щодо користування культовим майном, набуття на нього права власності та здійснення цього права можуть мати різні предмет і підстави та бути різними за суб'єктним складом учасників. Залежно від складу учасників ці спори підвідомчі і судам загальної юрисдикції, і арбітражним судам
України. За загальним правилом, розмежування підвідомчості спорів цим судам здійснюється за суб'єктним складом учасників. Спір, у якому сторонами виступають тільки юридичні особи, підвідомчий арбітражним судам, а якщо в ньому, крім юридичних осіб, є фізична особа або їх група чи лише фізичні особи, то такий спір підвідомчий загальним судам. Проте з цього загального правила для спорів, що виникають за участю релігійних організацій стосовно користування, володіння і розпорядження культовими будівлями та іншим культовим майном, чинним законодавством встановлено виняток. Він стосується порядку оскарження рішень державних органів, прийнятих стосовно релігійних організацій щодо володіння і користування культовими будівлями та майном.
Відповідно до статей 248-1 і 248-12 ЦПК України, якщо рішення облдерж адміністрації про передачу культового майна у користування релігійної організації оскаржується цією або іншою релігійною організацією, то незалежно від того, що учасниками спору є лише юридичні особи,

- 79 - такий спір підвідомчий загальним судам. Якщо зазначене рішення оскаржуватиме інша юридична особа, крім релігійних організацій, що претендують на культове майно, то спір розглядатиметься за правилами
Арбітражного процесуального кодексу України в порядку позовного провадження арбітражними судами України.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" факти наявності культової будівлі, її невикористання або використання не за призначенням, передачі (повернення) у власність
(користування) релігійній організації можуть породжувати різні спірні правовідносини із самостійними предметами спорів і суб'єктним складом їх учасників. Так, релігійна організація має право звернутися з позовом до облдержадміністрації про передачу їй у власність чи користування або повернення у власність такої культової будівлі, якщо орган державної влади не ухвалить відповідного рішення. Правомірність і обгрунтованість таких позовів зумовлена змістом ст. 55 Конституції України, ст. 17 Закону України
"Про свободу совісті та релігійні організації", Указом Президента України
"Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" та його розпорядження "Про повернення релігійним організаціям культового майна" від 22 червня 1994 р. Такий спір має бути підвідомчий арбітражним судам.

У разі прийняття рішення про передачу (повернення) у користування
(власність) культової будівлі або іншого культового майна релігійна організація, на користь якої прийнято таке рішення, має право подати позов до організації, яку зобов'язано це зробити, про зобов'язання її судом передати (повернути) культове майно. Цей спір також розглядатиметься за правилами АПК України арбітражним судом. Якщо організація, яку зобов'язано передати (повернути) релігійній громаді культове майно, вважає таке рішення неправомірним, вона має право його оскаржити до арбітражного суду,подавши позов про визнання його недійсним, або заявити вимогу в цьому суді про усунення перешкод у користуванні належним їй на праві власності
(господарського відання, оперативного управління) майном (негаторний позов; ст. 149 ЦК, ст. 48 Закону України "Про власність").

У цих спірних правовідносинах можливі позови про витребування культових

- 80 - будівель і майна з чужого незаконного володіння (віндикаційні позови; ст.
144 ЦК, ст. 45 Закону України "Про власність"), які мають подаватися до арбітражних чи загальних судів залежно від суб'єктного складу сторін спору.

У переважній більшості предметом розглянутих арбітражними судами спорів були вимоги про недійсність рішень облдержадміністрації про передачу
(повернення) культових будівель і майна релігійним громадам. Судові позови подавалися у тих випадках, коли на культову будівлю (майно) претендувало кілька релігійних громад різних конфесій, а оспорюваним рішенням вона передавалась одній. У такій ситуації інша громада має право доводити в судовому порядку своє право власності чи користування на спірну культову будівлю або інше культове майно. При цьому важливо враховувати майнові інтереси усіх релігійних громад, які користуються однією культовою спорудою.

Так, релігійна громада с. Волиця Сокальського району Львівської області звернулася до Вищого арбітражного суду України з позовом до Львівської обласної державної адміністрації про визнання права власності на культову споруду. Суд встановив, що в с. Волиця є одна культова споруда, збудована в
1774 р. і відбудована в 1927 р. греко-католицькою громадою. З 1946 р. усі жителі цього села були віруючими РПЦ. У 1990 р. громада РПЦ припинила своє існування внаслідок утворення двох нових громад — УАПЦ та УГКЦ (Українська автокефальна православна церква та Українська греко-католицька церква).
Враховуючи наявність однієї культової споруди в цьому селі 21 березня 1994 р. було прийнято розпорядження представником Президента України, яким встановлено почерговий порядок користування культовою спорудою релігійними громадами УАПЦ та УГКЦ.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 14 серпня 1998 р. (справа
№ 5/66) у задоволенні позову було відмовлено у зв'язку з тим, що жодна з релігійних громад зазначене розпорядження не оскаржила і воно є чинним, а позивач не подав до суду доводів про своє належне право користування церковною спорудою. Не заперечуючи саму можливість відмови у задоволенні цього позову, не можна не звернути увагу на те, що суд фактично ухилився від предмета позову, в якому

- 81 - містилася вимога про визнання за позивачем права власності на культову споруду у зв'язку з понесениям витрат на її утримання та реставрацію. Отже суд мав би дати правову оцінку доводів позивача щодо правомірності таких вимог.

- 82 -

ВИСНОВКИ.

Складені процеси становлення ринкових відносин в України мають свої особливості на рівні підприємства, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Для створення за часів соціалістичної економіки українських підприємств все відчутнішою стає потреба у кардинальних змінах з метою досягнення конкурентоспроможності в нових умовах.

Перехід до ринкової системи господарювання чисто пов'язаний з виникненням і поширенням самостійної і ініціативної діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг із метою одержання прибутку. І це цілком зрозуміло: адже, як свідчить світовий досвід саме підприємницький сектор є надійною основою, головним структуроутворювальним елементом конкуретно-ринкового середовища, важливою рушійною силою розвитку економічної системи. Рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє вирішенню низки соціально- економічних проблем, розширює можливості працевлаштування населення, повнішого задоволення потреб споживачів.

Зростання ролі підприємств у формуванні ринкової системи, становленні нових форм економічних зв'язків супроводжується руйнуванням сталих мотиваційних механізмів залучення людей до праці, появою незвичних мотивів і стимулів до суспільне корисної продуктивної діяльності. Внаслідок таких трансформаційних зрушень виникають якісно відмінні від попередніх періодів концептуальні проблеми ринкових перетворень, серед яких чільне місце посідають теоретичні положення про підприємства, вміння практично застосувати ці положення до нових умов господарювання. Навчальна потреба наукового дослідження, обґрунтування та узагальнення висновок для всебічного використання підприємництва, що зароджується, у забезпеченні динамічних ринкових перетворень набуває особливого значення для перехідного переходу. Це пояснюється притаманними дюнному періодові важливостями, особливими формами, економічних відносин, посиленням впливу макроекономічного середовища. На умови формування й реалізації

- 83 - цілей, потреб та інтересів учасників підприємницької діяльності.

Практика трансформаційних зрушень свідчить про співіснування негативних і позитивних тенденцій. Так, ринкові перетворювання супроводжуються інтенсивним розвитком недержавного сектора, появою нових форм власності і господарювання, що розширює потенційні можливості

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкурсної праці. З цією метою працездатні люди створюють організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких системних організацій різні. За цією ознакою усі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Велике значення для розвитку економіки України має правовий статус підприємства. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями основного товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах, а також функцією роботодавця та платника податків. Під поняттям правового статусу мається на увазі сукупність юридичних прав і обов'язків підприємства, але закріплено у чинному законодавстві, що складають допустимі та необхідні потенційні можливості підприємства мати суб'єктивні права і обов'язки та реалізувати їх в системі господарських відносин.

Правовий статус підприємства як юридична категорія складається із сукупності об'єктивних і суб'єктивних прав та обов'язків і є юридичною основою існування народного господарства України. Він відображає досягнутий рівень розвитку господарських відносин та відносин власності, рівень втручання держави в економіку України.

- 84 -

Велике значення для правового статусу підприємства має організаційна форма, в якій його утворено. Від неї залежить обсяг майнової відповідальності власника майна (на якому засноване підприємство) перед його кредиторами, склад та обсяг повноважень керівних органів підприємства, право займатися певними видами діяльності, організаційна структура підприємства.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: шпаргалки по менеджменту, инновационный менеджмент.



Предыдущая страница реферата | 11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки