Рабовласницькі державні утворення на території північного причорномор'я

Категория реферата: Рефераты по государству и праву
Теги реферата: скачать сообщение, реферат современный мир
Добавил(а) на сайт: Satira.

Більшість населення становили раби. Вони не мали жодних прав і були власністю рабовласників, які вільно розпоряджалися їх працею, життям і смертю. До них примикали дрібні ремісники і торговці, а також вільні общинники навколишніх поселень, що сплачували податки державі та входили до ополчення у випадку воєнних дій. Непосильний гніт і безправ’я призводили до повстань. Так, 107 р. до н.е. у Пантікапеї спалахнуло повстання рабів на чолі зі Савмаком, якого раби проголосили царем.

Грецькі колонії були рабовласницькими державами. За формою правління- демократичними та аристократичними республіками.

Вищим органом державної влади вважалися народні збори. Брати участь у них мали право всі чоловіки, які досягли 25 років.

До їх компетенції належало прийняття законів, вибори посадових осіб, регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні зв’язки та укладання договорів, нормування грошової системи., звільнення іноземних купців від мита тощо.

Народні збори обирали раду міста, до складу якої входив суд присяжних, а також головний жрець міста – базилевс, котрий відав релігійними культурами.

Рада була постійно діючим органом влади, підготовляла законопроекти, перевіряла кандидатів на виборні посади, здійснювала контроль за виконавчою владою.

Військовими справами відали архонти і стратеги.

Нагляд за порядком на ринку здійснювали агораноми.

За порядком у місті стежили астиноми.
Контролювали додержання законів номофілаки.

Політична організація міст-колоній спиралася на збройні сили, які надавали рабовласникам необмежену владу над рабами і закріплювали їх панівне становище у суспільстві.

III. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ТА ПРАВО

БОСПОРСЬКОГО ЦАРСТВА

Найбільшою з античних держав Північного Причорномор’я було Боспорське
(Боспор – давньогрецька назва Керченської протоки) царство з центром у
Пантікапеї. Воно виникло внаслідок об’єднання античних міст-держав на початку V ст. до н.е. (480 р. до н.е.) й об’єднувало територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Ця держава не була суто грецькою, до неї входили і місцеві племена.

Основою економіки Боспорського царства вважалося землеробство, виноградарство і рибальство, продукти яких вивозилися морем до Греції та
Малої Азії. Розвивалося ремесло, велася торгівля з сусідніми племенами,
Значне місце у торгівлі Боспору, як і всіх інших держав Причорномор’я посідала торгівля рабами. У Танаїсі був навіть невільницький ринок. У міста
Боспорського царства імпортували вино, оливкову олію, посуд, тканини, зброю, прикраси (зокрема ювелірні вироби), предмети мистецтва тощо.

Період найбільшого економічного і культурного розвитку припадає на IV-
III ст. до н. е. У другій половині II ст. до н. е. Боспорське царство охопила гостра соціально-економічна криза, що посилювалася загрозою з боку
Римської імперії. Царів Боспору затверджували римські імператори, які розглядали його як васальну державу. Проте навала готів і боранів (деякі дослідники вважають останніх предками східнослов’янських полян) у середині
III ст. н. е. Підірвала економіку Боспорського царства. Завершального удару по Боспору та інших державах Північного Причорномор’я завдали гуни. У зв’язку з посиленням могутності Візантії Боспор у VI ст. увійшов до її складу, і Боспорське царство остаточно припинило існування.

Суспільний лад Боспорського царства характеризувався наявністю рабовласників і рабів. До рабовласницької знати належали цар, жриці, великі землевласники, купці (судновласники, работоргівці), власники великих промислових майстерень, а також воєначальники, що були одночасно великими землевласники. Найбільшими купцями вважалися сам цар і керівні посадові особи, у тому числі й воєначальники. Купці користувалися повинні були служити у війську і віддавати цареві значну частину свого врожаю, оскільки оброблювала ними земля вважалася царською.

Основну роботу силу становили раби, які поділялися на приватновласницьких і державних. Праця останніх використовувалася здебільшого при будівництві оборонних споруд на кордонах держави. Державні раби знаходилися у дещо кращому становищі, ніж приватновласницькі, яких використовували на громадських роботах (наприклад, у промислових майстернях, пекарнях) і в домашньому господарстві. Водночас з рабською працею застосовувалася і праця залежного землеробського населення, яке називалося пелатами. Вони перебували на різних ступенях соціальної залежності, були зобов’язані обробляти землю і віддавати значну частину врожаю тим, хто володів земельними угіддями. Безправне становище рабів і закріпачення пелатів призводили до частих виступів експлуатованих проти рабовласників.

У Боспорській державі I - III ст. н. е. почали масово відпускати приватновласницьких і державних рабів на волю, що засвідчувало зародження феодальних відносин. Паралельно з відпуском рабів на волю посилювалася експлуатація напіввільних виробників, від яких боспорські землевласники отримували чимало товарного хліба, що йшов на експорт.

Боспорське царство – це рабовласницька монархія. Тривалий час грецькі міста, які входили до неї, мали певну автономію. У них зберігалися органи самоврядування (народні збори, ради міст, виборні посади). Вони проводили самостійну торгову політику, карбували монету.

Перші три століття н.е. у Боспорській державі спостерігалося намагання до центральної влади. На чолі держави стояв спадковий цар.

Функції виконавчої влади здійснювали призначені царем придворні чини: міністр двору, особистий секретар, охоронець царських скарбів, спальник, управляючий селами.

Центральний апарат управління становили керівники окремих відомств: начальник двору, начальник фінансів, охоронець казни, керуючий справами релігійних культів та ін. Для зв’язку з сусідніми племенами і державами при дворі діяв спеціальний штат перекладачів, очолюваний головним перекладачем.
На завершальному етапі історії Боспорського царства в умовах залежності від римських імператорів держава поділялася на округи. Ними управляли призначені царем намісники.

Боспорське право, як і право скіфської держави та грецьких міст колоній, частина яких увійшла до складу Боспорського царства, ретельно захищало інтереси рабовласників і розпоряджатися нею міг тільки цар. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні повинності стосовно царя як верховного власника всієї землі.

Найнебезпечнішими злочинами вважалися: змова проти життя царя, повстання проти царської влади, державна зрада, відносини з політичними емігрантами. За їх вчинення передбачалася смертна кара з конфіскацією майна засудженого. Виконання судових рішень проводилося судовими виконавцями.

ЛІТЕРАТУРА:

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки