Декабристы на Украине
Категория реферата: Рефераты по истории
Теги реферата: новшество, реферат данные
Добавил(а) на сайт: Palvanov.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 | Следующая страница реферата
С. І. Муравйов-Апостол не дочекався повернення з Києва розвідки
прапорщика О. Є. Мозалевського. Повстанців спіткала прикра невдача: усі п
ять розвідників, які розповсюджували у Києві примірники «Православного
катехізиса», при поверненні в полк були арештовані властями в с.
Петропавлівській Борщагівці за 12 верст від Києва.
Вранці 2 січня 1825 р. Чернігівський піхотний полк продовжив похід.
Щоб дезорієнтувати урядові каральні війська, С. І. Муравйов-Апостол змінив
маршрут, повернувши на Білу Церкву, де його не чекали царські власті і не
було артилеріїП. Він розраховував на приєднання 17-го Єгерського полку, з
яким налагоджено зв'язок через офіцера Ф. Ф. Вадковського. Останній
приїжджав до Василькова і обіцяв від імені своїх товаришів підтримку. О 4-й
годині дня повстанці вступили в село Пологи за 15 верст від Білої Церкви.
Послана вперед розвідка принесла невтішні вісті: 17-й Єгерський полк
царське командування відправило з Білої Церкви в невідомому напрямку. В
Пологах чернігівці залишилися на ночівлю.
Вдень 3 січня повсталий полк з Пологів рушив у напрямку Ковалівки і
Триліс, маючи намір відновити маршрут походу через Бишев і Брусилів на
Житомир. Реальність здійснення цього плану була незначна, бо дорогоцінний
час втрачено і царське військове командування вжило заходів, щоб відвернути
ненадійні військові частини від зустрічі з повстанцями.
Дізнавшись від розвідки про напрям руху Чернігівського піхотного полка, генерал-майор Ф. К. Гейсмар вишикував у бойовий порядок загін з чотирьох ескадронів кавалерії Маріупольського і принца Оранського гусарських полків з двома гарматами 5-ї кінно-артилерійської роти на висотах між селами Ковалівкою і Усти-мівкою.
Коли колона повсталого полка з'явилася на відкритому засніженому полі,
Ф. К. Гейсмар наказав кінно-артилерійській роті висунути вперед гармати, а
ескадронам риссю йти на зближення з повстанцями, щоб не допустити їх до
лісу і розташованих поблизу сіл.
Помітивши наближення кінноти в бойовому порядку, С. І. Муравйов-
Апостол наказав солдатам зарядити рушниці, а офіцерам — построїти полк в
каре і швидким кроком наступати на гармати карателів. Повстанці не
стріляли, розраховуючи на те, що їм вдасться перетягти на свій бік послані
проти них війська. Але вони помилилися.
Коли чернігівці підійшли на відстань 200 кроків до гармат, Гейсмар наказав розстрілювати їх картечним вогнем. Однак при перших гарматних пострілах повстанці трималися стійко і не втрачали бойового порядку. Але після 7—8 пострілів гармат вони не витримали й почали розбігатися. Тяжко поранений в голову С. І. Муравйов-Апостол з прапором в руках намагався зібрати повстанців, але охоплені панікою солдати зламали бойовий порядок і відновити його офіцери вже не змогли. Розгром повсталого полку довершила кавалерійська атака.
Спочатку гусари не наважували діяти шаблями проти своїх. Але ганебний
приклад подав генерал Гейсмар, який власноручно зарубав поручика М. О.
Щепилла. Гусари кинулися на повстанців, які, не витримавши атаки, припинили
опір. І. І. Муравйов-Апостол, усвідомивши другу поразку повстання, не
витримав і тут же застрелився. Крім двох офіцерів, Чернігівський піхотний
полк втратив 6 солдатів убитими і 22 пораненими.
Каральний загін захопив у полон 5 офіцерів і 859 солдатів та унтер-
офіцерів Чернігівського піхотного полку, яких спочатку доставлено в
Триліси, а звідти 4 січня — в Білу Церкву під посиленою вартою. Поранений в
бою О. Д. Кузьмін в Трилісах покінчив життя самогубством — пострілом з
пістолета. Три офіцери і шість солдатів було поховано в братській могилі
поблизу Триліс.
Причини поразки військових повстань в Петербурзі і на Україні тотожні: декабристам не вдалося підняти на боротьбу солдатські маси, перебороти їх інертність, пасивність, царистські ілюзії, рабську покірність самодержавству; збройні повстання відбувалися без урахування елементарних принципів, що повинні забезпечити перемогу.
В Росії середини 20-х років XIX ст. революційна ситуація ще не
склалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання в
Петербурзі і на Україні. О. І. Герцен справедливо відзначав, що «в день
повстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам не
вистачало народу». Боротьба декабристів не спиралася на масовий
антифеодальний рух пригнобленого селянства, з яким дворянські революціонери
не мали зв'язку.
3. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ
Перше в Росії збройне революційне повстання проти самодержавства й кріпосництва зазнало поразки: сили реакції, витримавши натиск революціонерів, переважили.
Царське самодержавство, скориставшись поразкою повсталих військ, вчинило над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагалася залякати передові сили Росії.
По всій Росії прокотилася хвиля арештів учасників декабристського
руху, переважно офіцерів і солдатів. Близько трьох тисяч арештованих
заповнили царські в'язниці в Петербурзі, Могильові та Білій Церкві.
Головною катівнею слідства над декабристами стала Пет-ропавлівська фортеця
з її похмурими казематами.
17 грудня 1825 р. цар для розшуку співучасників таємних товариств
призначив Слідчий комітет на чолі з військовим міністром графом О. І.
Татіщевим. Членами комітету були брат царя М. П. Романов, генерал-ад'ютант
О. І. Чернишов, директор поштового департаменту О. М. Голіцину; начальник
Головного штабу генерал-ад'ютант І. І. Дібич, начальник штабу гвардійського
корпусу генерал-ад'ютант О. X. Бенкендорф, колишній учасник змови проти
Павла І сенатор П. В. Кутузов, черговий генерал Головного штабу О. М.
Потапов. Все це — махрові реакціонери, кріпосники, переконані монархісти, запопадливі служаки, тілом і душею віддані самодержавству. Хіба можна було
чекати від них справедливості й законності щодо революціонерів-декабристів?
Звичайно, ні.
«Перед судом історії, — писав декабрист О. В. По-джіо, — Микола стоятиме не один, а стоятимуть і всі ці державні чини, що були присутні при вступі його на трон».
Слідчий комітет діяв під безпосереднім наглядом Миколи І, якому
доповідали про зізнання кожного декабриста. Слідство велося жорстоко, з
уживанням усіх катівських засобів, щоб примусити арештованих до зізнання.
Більшість декабристів тримались мужньо. Через півроку Слідчий комітет
представив царю «Донесення» (17-го червня 1826 р.), що містило звинувачення
на кожного ув'язненого декабриста. Відтоді почався другий етап царського
судилища.
1 червня 1826 р. Микола І підписав маніфест про створення Верховного кримінального суду з 72 осіб, а 3 червня це нове царське судилище вже почало читання матеріалів «Донесення» Слідчого комітету. Головою Верховного кримінального суду призначено М. М. Спе-ранського (декабристи висували його кандидатом у Тимчасове верховне правління). Список осіб, що віддавалися до суду, складався з 121 особи: 61 члена Північного і 60 членів Південного товариства. їх доля фактично вже була вирішена Миколою І, а суд мав лише виконати його волю.
Рішенням Білоцерківської військово-судової комісії 376 солдатів і унтер-офіцерів, учасників декабристського руху, позбавлено орденів і медалей, в тому числі 112 — за участь у Вітчизняній війні 1812 р.
Нещадною розправою над декабристами царизм намагався посіяти в суспільстві страх і запобігти новим виступам передових сил проти існуючого ладу в майбутньому.
Багаторічна напружена діяльність таємних товариств і збройне повстання декабристів дали ряд важливих уроків, що їх врахували наступні покоління борців визвольного руху в Росії.
Декабристи були визначними революціонерами. Вони рішуче виступили проти сил реакції, що гальмували прогрес країни. Своєю тривалою боротьбою дворянські революціонери накопичили певний позитивний досвід, який дістав високу оцінку й сприяв розвиткові визвольного руху в Росії. Варто вказати на найголовніші моменти цього досвіду: o Висунення в програмі найпекучіших завдань, що виникли в ході соціально-економічного і політичного розвитку суспільства Росії — ліквідацію самодержавства і скасування кріпосного права, що сприяло б розвиткові капіталізму й нових суспільних відносин. o Визнання безумовно необхідним елементом революційної боротьби гуртування сил однодумців у таємних політичних товариствах, що вносило елементи організованості й цілеспрямованості у початковий період визвольного руху. o Усвідомлення необхідності проведення соціальної революції в інтересах всього народу. o Проголошення вперше в історії Росії лозунга республіки, переваги якої над конституційною монархією декабристи твердо визнали після тривалих дискусій і суперечок. o Розуміння того незаперечного факту, що без участі хоча б невеликої частини народу (в даному випадку — солдатських мас російської армії) неможливо здійснити революційний переворот на практиці. o Спроба здійснення революційного перевороту не шляхом вузької змови, а відкритим збройним повстанням, захопленням влади й передачею її до рук обраних народних представників. o Прояв патріотизму, героїзму і самовідданості в нерівній боротьбі проти старого ладу. o Поразка декабристів зумовлювалась і цілим рядом негативних факторів, що зрештою послужили певними застережними уроками наступним поколінням борців визвольного руху:
Декабристи не усвідомлювали вирішальної ролі народних мас у суспільному розвитку, боялися наростання класової боротьби селянства проти поміщиків, а тому не могли очолити рух мас в революції.
Декабристи не спиралися в своїй діяльності на прогресивний на той час клас чи суспільний прошарок, здатний не лише взяти владу, а й здійснити прогресивні перетворення. Таким класом могла стати буржуазія, яка тоді лише формувалась і не була спроможною підтримати дворянських революціонерів.
Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: курсовик, контрольные 10 класс.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 | Следующая страница реферата