Господарство України на рубежі 18-19 столітть

Категория реферата: Рефераты по истории
Теги реферата: сочинения 4, 6 класс контрольные работы
Добавил(а) на сайт: Filippov.

Сформувалася нова соціальна група — скупники, які ставали посередниками між виробником і споживачем. Широко користувалися послугами скупників партачі Львова, Острога, Луцька. Власники майстерень, купці перетворювалися на підприємців, а частина підмайстрів, позацехові ремісники — на найманих робітників. Створювались умови для переростання дрібного товарного виробництва у нову, вищу форму промисловості — мануфактуру чи фабричне виробництво.

Процес формування промислово-торговельного населення йшов повільно. У
Галичині та Правобережжі значна частина його була іноземного походження, що пояснювалося несприятливими для українців політичними та соціальними умовами феодально-шляхетської Речі Посполитої. Розвиток дрібного виробництва в містах і селах сприяв виникненню мануфактур. Найбільш переконливою є точка зору, що мануфактурне виробництво в Україні пройшло дві стадії — нижчу, яка характеризувалася розвитком початкових форм мануфактур, і вищу, коли почали панувати великі централізовані мануфактури.

Початкові форми фабричного виробництва — це переважно дрібні підприємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техніка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Такі мануфактури були попередниками розвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництва до мануфактурного, їх поява в найважливіших галузях промисловості свідчила про початок мануфактурного періоду.
Виникнення фабричних господарств відбувалося двома шляхами: дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерні підпорядковувалися торговому капіталу, який активно проникав у виробництво.

Особливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурного виробництва були міські та сільські промисли. Вони не обмежувалися цеховими майстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механічних процесів, прогресивних форм організації виробництва й праці. Найбільшими в економічному та воєнно-стратегічному відношеннях промислами володіла держава. Однак в умовах фільварково-панщинної системи шляхта почала запроваджувати мануфактурне виробництво, використовуючи не лише найману, а й кріпацьку працю. Більшість вчених вважають, що кріпосницькі мануфактури були своєрідним явищем, специфічною формою товарного виробництва, яке, розвиваючись в рамках феодалізму, широко використовувало натуральні ресурси маєтків і грунтувалося на праці кріпаків.

Технічною передумовою для зародження мануфактур в Україні було широке використання водяного колеса, що знаменувало перехід від дрібного ручного виробництва до механізованого. Млини обслуговували наймані селяни. Поширена була оренда млинів мельниками, заможними селянами, козаками.

Розвивалося винокуріння. Сировиною для виготовлення горілки і пива були жито, ячмінь, гречка, овес, пшениця. Дрібні ґуральні та пивоварні діяли в кожному фільварку, маєтку, селі України.

Продовжувало розвиватися металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого були рудні. Місцем їх найбільшого зосередження були
Чернігівщина, Волинь, Яноцька, Стрийська, Самбірська землі Руського воєводства. У XVI ст. в Україні діяло 70, в першій половині XVII ст. — 120 рудень. В Українській козацькій державі рудні старшини монастирів були під суворим контролем Генеральної військової канцелярії, на користь якої надходила десята частина виробленої продукції.

Рудні Лівобережжя не перетворилися на великі металургійні підприємства, причиною чого були бідність сировинної бази, низька якість і дорожнеча заліза. Рудні не витримали конкуренції російського заліза. В умовах занепаду рудень їх власники закріпачили рудників.

Зароджувалися і розвивалися нові форми виробництва у ткацтві. Центрами його в Західній Україні були Львів, Броди, на території Волині — Луцьк,
Кременець, Володимир, у Гетьманщині — північні полки. Технічною основою були ткацький верстат і фолюші, ручні або при млинах. Виробництво організовувалось у формі децентралізованої мануфактури.

Підприємствами фабричного типу були солеварні. Соляні промисли розвивалися в Прикарпатті — Перемишлянському, Дрогобицькому, Коломийському староствах Руського воєводства. Володіли ними держава, феодали, городяни і селяни. Із зростанням феодальної залежності селян їм забороняли виробляти сіль.
Отже, наявність підприємств із застосуванням певних технічних засобів, зокрема гідравлічного двигуна у вигляді водяного колеса, з початковим або виразним поділом праці й застосуванням найманої праці, значною товарністю продукції свідчила про те, що в Україні відбувався процес створення мануфактур. Вони виробляли більшу частку продукції, що надходила на внутрішній ринок, і охопили такі галузі промисловості, як залізоробну, паперову, винокурну, скляну, поташну, селітряну, будівельних матеріалів, борошномельну та ін. Сформувалися кадри постійних робітників. Найману працю широко застосовували в купецьких, козацьких і селянських мануфактурах.
Протягом XVIII ст. в Лівобережній і Слобідській Україні відбувався процес монополізації багатьох галузей промисловості.

В Україні найрозвиненішим виробництвом текстильної промисловості було суконне. Більша частина продукції припадала на мануфактури Лівобережжя і
Слобожанщини— 88,6%. На мануфактурах Правобережжя виготовляли 7,7%, а
Півдня — 6,7 % продукції. Значне місце займали вотчинні суконні мануфактури, на яких виробляли 96 % сукна.
З'явилися мануфактури з виробництва шовку-сирцю і шовкових виробів.
Успішно працювала Кременчуцька, пізніше Катеринославська казенна мануфактура з виробництва шовкових, бавовняних, конопляних панчіх, що призначалися для царського двору, а також продавалися.
У 20-х роках ХІХ ст. із`явилися перші парові гуральні. Великі гуральні здосконалішою технікою витісніли невеликі. У цукровиробництві почали використовувати машини для подрібнення цурових бурякіів, гідравлічні преси, парову техніку.

Почалося мануфактурне виробництво зброї. Виникнення великих розвинених мануфактур було тісно пов'язано з воєнними і господарськими завданнями
Російської держави, з фінансовою допомогою, яку вона надавала промисловості. Царський уряд підтримував підприємницькі намагання. Держава надавала безпроцентні грошові позики, підтверджувала монопольні права власників мануфактур на скуповування вовни і овечих шкур, дозволяла мати власні вівчарні, завозити з-за кордону напівфабрикати. Держава була великим споживачем товарів мануфактурної промисловості, вона часто зобов'язувала власників мануфактур постачати своїми товарами державні відомства.

Отже, в українській промисловості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що грунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці. Кріпосна мануфактура була специфічною формою товарного виробництва, що здійснювалося на феодальній основі. Викликана до життя розвитком товарно-грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.

Початок промислового перевороту в Україні

Особливістю соціально-економічного розвитку першої половини XIX ст. був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання, що проявлялось: у розвитку товарно-грошових відносин і проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство; у руйнації селянських господарств; у занепаді кріпосницької мануфактури, поглибленні розшарування селянства і дедалі ширшому застосуванні вільнонайманої праці та машин, у поступовому формуванні нових соціальних верств — підприємців та найманих робітників; у дальшому формуванні загальноімперського внутрішнього ринку.

Наслідком кризи феодально-кріпосницької системи господарювання було зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України у сільськогосподарському виробництві, розшарування поміщицьких господарств, зростання долі банкрутуючих поміщицьких маєтностей і господарств, які поступово почали набувати торговельного характеру та запроваджувати використання нових сільськогосподарських технологій, техніки.

Переважна більшість українських поміщиків вбачала можливості підвищення прибутків не в поліпшенні методів господарювання, а в посиленні економічного та позаекономічного гноблення кріпаків (збільшувала панську ріллю, переселяла кріпаків з однієї маєтності до іншої, вводила нові форми відробітків та податків тощо).

У 1817 p. уряд почав створювати в Україні військові поселення, першими мешканцями яких стали селяни 13 селищ Зміївського та Волчанського повітів
Слобідсько-украшської губернії. У військові поселенці призначали переважно заможних козаків та селян, а незаможних переводили за межі військових поселень або призначали до тимчасових робочих рот. Мешканці військових поселень не мали права на земельну власність та особистих прав. У поселеннях обмежувалась торгівля, робочий день поселенця регламентувався, за особистим життям здійснювався суворий нагляд. Створення військових поселень підривало зацікавленість у виробництві. Вони виявились малоефективними та невигідними.

Розвиток промисловості в Україні першої половини XIX ст. проходив в умовах технічного перевороту, який розпочався в ЗО—40-х pp. і завершився в
60—70-х pp. Наслідком перевороту стало утвердження фабрично-заводського виробництва. На середину XIX ст. воно утверджується в металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях.
Цукрова промисловість займала перше місце у промисловому виробництві
України в першій половині XIX ст. Вона забезпечувала 80% виробництва цукру в Російській імперії. Друге місце за обсягом виробництва займала суконна промисловість. Важливою статтею доходів дворянства України було винокуріння.

У першій половині XIX ст. в Україні розвивається військова промисловість. Одним з найбільших заводів цієї галузі був завод "Арсенал" у
Києві. Серед інших військових підприємств слід відзначити пороховий завод у
Чернігівській губернії, Луганський чавуноливарний завод, канатний завод та корабельню у Миколаєві.

Особливістю мануфактурного виробництва в Україні першої половини XIX ст. було те, що основна кількість капіталістичних підприємств розташовувалась у селах (72%); в губернських містах їх було 10%, у повітових — 18% . Виняток становила Південна Україна, де промислові підприємства були розташовані тільки у містах.

Важливу роль у розвитку торгівлі відігравало чумакування. 75% хліба, який вивозився з України через азовські та чорноморські порти за кордон, транспортували чумаки. Разом з чумакуванням розвивався водний транспорт. У
1823 p. на Дніпрі з'явився перший пароплав, а в 1838 p. вже була створена
Дніпровська судноплавна компанія, в якій налічувалось наприкінці 50-х pp.
17 пароплавів.
В той же час на західноукраїнських землях, що входили до складу
Австрійської імперії, панував не менш жорстокий колоніально-кріпосницький режим.
У першій половині XIX ст. значно прискорився процес обезземелення західноукраїнського селянства, збільшилися повинності, що їх виконувало селянство — панщина, данина, чинші, повинності на користь держави. Жорстока експлуатація поєднувалася з насильством й сваволею поміщиків та адміністрації маєтків.
Розвиток капіталістичних відносин в аграрному секторі економіки розпочався після реформи 1848 р., за якою було скасовано феодальні повинності селян.
Скасування кріпосного права відбулося шляхом викупу, який селяни сплачували додатково до прямих податків. Важливою ознакою утвердження капіталістичних відносин на селі було зростання товарності продукції сільського господарства, поширення нових методів землеробства.

Промисловість на західноукраїнських землях розвивалась надто повільними темпами, насамперед через вузькість внутрішнього ринку, обумовлену пануванням феодально-кріпосницьких відносин. Купці, що наживали великі прибутки на лихварстві та спекуляції, не були зацікавлені у вкладанні капіталу в промисловість. В основному розвивались традиційні галузі промисловості: соляна, залізорудна, тютюнова, лісова, сірчана. У 1834 р. на
Буковині діяло 29 водяних лісопилень.

Реформа 1848 p. створила певні умови й для розвитку капіталістичних відносин у промисловості: почалося використання механічних двигунів, відбувалося становлення фабрично-заводської промисловості, започатковувався розвиток нафтової промисловості та залізничного транспорту.

Отже, основним змістом, соціально-економічного розвитку України першої половини ХІХ ст. був розклад феодально-кріпосницької системи і формування в її надрах нового суспільного укладу. В сільському господарстві це проявилося перш за все у спрямованості поміщицьких і заможних селянських господарств виробляти продукцію на ринок. Крім того, свій зв'язок із ринком вони закріплюють організацією переробки сільськогосподарської сировини, тобто засновують промислові підприємства. Проте капіталістичні зрушення в сільському господарстві до 1861 p. були ще слабкими. Основною сферою, де формувався новий спосіб виробництва, була промисловість. З кінця XVIII ст. на базі розвитку дрібнотоварного виробництва виникає капіталістична мануфактура, а згодом і фабрика. Провідну роль у промисловому будівництві відігравали купецькі капітали.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки