Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Навесні 1651 р. поляки почали військові дії і за умовами
Білоцерківського договору[6] автономна частина України обмежувалася тільки
Київським воєводством. Подальші військові дії велися з перемінним успіхом.
Кожна із сторін шукала собі союзників. Богдан Хмельницький вступав у союз з Кримом, Туреччиною, Молдавією, але без належних результатів. Брак надійних союзників наштовхував Б.Хмельницького на союз з Московською державою. У жовтні 1653 р. Земський собор[7] у Москві ухвалив прийняти
Україну “під високу руку царя”. На Раді страшин та на загальній Раді мешканців Переяслава у січні 1654 р.[8] на переговорах з російським посольством було досягнуто угоди про встановлення військового союзу
України з Московською державою, гарантовано захист московським царем
України та збереження всіх прав і вільностей Української держави. У березні 1654 р. українське посольство прибуло до Москви з проектом договору про військовий союз. Цей проект відомий під назвою “Березневих статей”[9] Богдана Хмельницького. Проект угоди складався із 23 статей.
Основною їх ідеєю було встановлення військового союзу між Україною та
Московською державою, збереження як внутрішньої, так і зовнішньої самостійності української держави.

Спільні польсько-татарські війська з осені 1654 р. почали руйнувати
Поділля, Брацлавщину. Україно-московські війська воювали в Гиличині, звільнили Білорусію і значну частину Литви. Визнало владу гетьмана населення Волині, Поділля та Полісся. Отже територія Української держави поширилася на захід та північ.

У 1657 р. Б.Хмельницький пішов на створення коаліцій з Швецією,
Брандербургом, Семигородом, Молдавією та Литвою. За домовленістю між союзниками, Польша мала бути розділеною, і Україна мала включати усі землі, заселені українцями. Україна разом із Швецією встановили протекторат над Литвою. Але розгром Данією Швеції звів нанівець досягнення коаліційних домовленностей.

Отже, 1657 р. був мкульмінаційним моментом престижу незалежної
Української держави.

Козацька держава періоду Богдана Хмельницького була повноцінною, з усіма характерними для будь-якої держави ознаками.

Перша ознака – політична влада. Вона перебувала в руках козацької старшини – нової генерації української панівної верстви. На вершині її ієрархічної піраміди перебував гетьман. Обраний військовою радою в
Запоріжжі на невизначений строк, він здійснював керівництво військовими силами, очолював старшинську адміністрацію, визначав напрями внутрішньої політики, проводив переговори чи листування з урядами інших держав.

Гетьман мав право переглядати рішення Генерального суду. Проте зосередження законодавчої та виконавчої влади в його руках спричинилося до того, що військові ради і навіть ради старшин скликалися рідко: найважливіші питання гетьман вирішував одноосібно.

Законодавчу владу Богдан Хмельницький реалізовував шляхом видання універсалів, наказів тощо. Атрибутом гетьманської влади надалі залишалася булава. При підтримці старшин із залученням найманих полків гетьман придушував народні повстання. Отже в його руках зосереджувалася практично необмежена влада.

Друга ознака – територія. Аналізуючи відомості 1653-1654 рр., Іван
Крип’якевич приблизно описав державні межі козацької території: “З Польщею
– Яруга – Черніців – Мурафа – Красне – Вінниця – Прилуки – Паволоч –
Каменеброд – Макарів – Чернобиль – Карпилівка; з Росією – традиційним кордоном; з Туреччиною і Кримом – через так зване Дике поле”. “При цьому слід відзначити історичну роль у процесі державотворення Середнього
Подніпров’я, яке і раніше було ядром українського етносу; протягом тривалого періоду простежувалася його відносна стабільність; водночас
Запорізька Січ залишилася “центром свободи”, продовжувала виступати суспільним ідеалом українського селянства”.[10]

Третя ознака – політико-адміністративний устрій. На визвольній території були ліквідовані органи влади Речі Посполитлї. Замість воєводств і повітів створені полки і сотні. Виникло нове правління – своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрація, куренні городові отамани. Магістрати і ратуші здобули право самоврядування.

Четверта ознака – суд і судочинство, фінансова система і податки. Події тих часів мали значний вплив на подальший соціально-економічний розвиток краю. Є характерні приклади посилання українських чиновників на порядки започатковані Богданом Хмельницьким. Була введена власна монета. Після
Визвольної війни була запроваджена одна з найвищих посад у старшинській адміністрації – генеральний підскарбій, який відповідав за стан фінансів козацького війська, встановлював мито, очолював скарбову канцелярію та інш.

П’ята ознака – військо. Збройні сили україни виступали як самостійні, добровльні, з деякими елементами самоуправління. Складалися вони з представників різних соціальних верств населення. Після 1654 р. козацьке військо становило автономну частину російської армії. Б.Хмельницький прагнув створити мобільну регулярну найману армію на зразок тих, що існували в більшості тогочасних європейських країн.

Шоста ознака – міжнародні відносини. Українська держава здобула широке міжнародне визнання. Гатьман налагодив зв’язки з представниками Росії,
Криму, Туреччини, Польщі, трансильванії, Молдови. Згодом уряд Богдана
Хмельницького визнали Венеція, Валахія, Швеція та інші країни. Україна закріпилася на міжнародній арені як суверенна, незалежна держава.

Після смерті Б.Хмельницького загострилася боротьба старшини за владу, яка завершилася тим, що з гетьманского престолу в результаті старшинського перевороту був усунений Юрій Хмельницький й обраний гетьманом Іван
Виговський.

Обрання гетьманом Івана Виговського призвело в підсумку до втрати здобутої незалежності. Він щоб зміцнити своє становище, поспішив запевнити московський уряд, що визнає свою залежність від царя.

У 1658 р. у Гадячі він підписав договір з представниками польської держави про входження Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств до складу Польсько-Литовської держави з наданням ім автономії під назвою
Великого князівства Руського. За Гадяцьким договором, Велике князівство
Руське, яке одержало автономію, повинно було мати єдиного для Польщі,
Литви й України короля, спільний сейм, а Україна – власних міністрів, фінансову систему, військо, обраного усіма станами гетьмана.

Нова російсько-українська Переяславська угода 1659 р.[11] значно розширювала владу царя в Україні, фактично визначала шляхи ліквідації української державності Москвою. Проте вона не була втілена у життя, оскільки в оголошеній Польщі війні Росія зазнала поразки.

Гадяцький договір 1660 р., як і договір 1658 р., був наслідком політики козацької старшини, тому він також викликав незадоволення народних мас.

Після зречення у 1663 р. Юрієм Хмельницьким гетьманства Лівобережна
Україна обрала гетьмана окремо від Правобережної. На Правобережжі козаки також обрали гетьмана. Такий поділ для України був катастрофічним.

У цих умовах в січні 1667 р. між Москвою і Польщею був укладений
Андрусівський договір[12] про перемир’я на тринадцять з половиною років.
За договором Лівобережна Україна залишалася під Москвою, Правобережна переходила до Польщі.

Цей поділ остаточно підтверджувався Вічним миром 1686 р.[13] між
Москвою і Польщею. Лівобережжя, Київ і Запоріжжя залишалися під владою
Москви, Правобережжя – під владою Польщі.

Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко здійснив ряд важливих реформ, зокрема створив постійне військо з найманих частин. Цим він забезпечив собі незалежність від козацької старшини. Петро Дорошенко дбав про державні фінанси, призначені для утримання війська. Крім цього, він планомірно освоював спустошені землі Правобережжя. У зовнішній політиці прагнув налагодити широкі міжнародна зв’язки.

Після Петра Дорошенка турки поставили гетьманом знову Юрія
Хмельницького. Його влада обмежувалася тільки Поділлям, де столицею було містечко Немирів. Він встановив тут деспотичне правління, накладав непомірні податки на населення. Врешті-решт турки 1681 р. стратили його у
Кам’янці.

З того часу Правобережна Україна втратила рештки своєї самостійності.

Лівобережна Україна, як і правобережна , постійна терпіла утиски від своїх сусідів, особливо від Московської держави. Відразу після обрання у
1663 р. гетьманом Івана Брюховецького і відокремлення Лівобережної
України від Правобережжя Москва зробила спробу підпорядкувати ці землі собі, зокрема доручила своїм воєводам збирати податки в Україні. Проте задуми Москви не здійснилися. Іван Брюховецький зробив спробу об’єднатися з правобережжям під владою гетьмана Петра Дорошенка, але під натиском московських військ Лівобережна Україна змушена була відокремитися й обрати іншого гетьмана – Дем’яна Многогрішного.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ресурсы реферат, оформление диплома.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки