Предыдущая страница реферата | 4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 | Следующая страница реферата

П’ятнонька – зачинайнонька,

Суботонька – коровайнонька,

Неділенька – звінчаймося... і т.д.

(Весільні пісні, 2. № 1052. C. 513)

Важко зрозуміти, що В. А. Юзвенко має на увазі під принципом
"влучності" (у М. І. Кравцова на цьому місті був принцип ще більш вразливий для критики – "сюжетність"), але принцип "визначеності конкретних моральних оцінок" коли і діє в українському фольклорі, то з надто великою кількістю
"виключень". До них відносяться в думах – моральна оцінка Марусі
Богуславки, "дівки Саджаківни", "Насті кабашної", козака в "Козацькому житті", а в історичних піснях – навіть Богдана Хмельницького (є запис фрагмента пісні з прокльоном гетьману за те, що дозволяв татарам брати в
Україні "ясир" – Куліш, 1. С. 322), козаків-"зрадників" у ліричних піснях, нарешті прощених Богом розбійників у християнських легендах тощо.

Невиразний результат, отриманий М. І. Кравцовим, спрямував подальші пошуки російських фольклористів у галузі поетики на інший шлях. Так,
Б. М. Путілов, підкресливши "особливу значимість для поетики жанру", стверджує, що "поетика фольклору завжди жанрово обумовлена і жанрово реалізована. У певному ступені вона є жанрово замкненою". Термінологічне словосполучення "жанрова система" Б. М. Путілов використовує лише у значенні внутрішньої організації жанру 10. У свою чергу, С. Г. Лазутін у книжці під гучною назвою "Поетика російського фольклору" обмежується загальним визначенням "поетики жанру як цілісної художньої системи" 11, а в основному викладі розглядає особливості сюжету і композиції, "поетичного
(мовного) стилю", ритму і метрики в окремих жанрах поодинці.

Як певне віддання переваги індукції над дедукцією, котра не спрацювала у сміливій спробі М. І. Кравцова відтворити відразу і глобально "художню систему російського фольклору", можна розглядати й обмеження матеріалу дослідження певними конкретним жанром російської ліричної пісні, на яке свідомо йдуть в своїх розвідках фольклорної поетики петербурзькі фольклористи В. І. Єрьоміна (1978) і Г. І. Мальцев (1989). Коли у монографії В. І. Єрьоміної ґрунтовно – хоч і з типово марксистським перенесенням акценту на здогадну "історію" певного поетичного прийому – розкрито сутність метафори (власне метафори, метафоричного епітету, порівняння), метонімії та поетики повторів у російській ліричній пісні
(фактично ж і у баладі) 12, то В. І. Мальцев зосереджується лише на її традиційних формулах. Хоч автор досліджує, згідно з настановою
Б. М. Путілова, тільки одне, здавалося б, з питань поетики "жанрово замкненої", фактично ж виходить на загальні проблеми "естетики уснопоетичного канону".

В інтерпретації В. І. Мальцева формула (в ній розрізнюються власне
"формули" і "теми", хоч "теорія Перрі-Лорда" згадується лише у негативних контекстах) виступає як основний елемент "уснопоетичного канону" пісні, й відбиває вона не дійсність, а саму традицію. На жаль, захоплення цією, справді, свіжою і плідною ідеєю приводить рано померлого дослідника до тез, що об’єктивно збіднюють естетичну природу ліричної пісні. По-перше, оскільки традиція для нього – це "єдина реальність, котру зображає і втілює народна лірика", зміст цієї останньої закономірно редукується до "пісні про пісню" 13. По-друге, В. І. Мальцев явно перебільшує естетичну автономність формули. Йому здається, що навіть при тасуванні формул складений з них текст "буде зберігати свою традиційну цілісність і єдність", бо формули
"композиційно вповні автономні. Вони включать тому будь-який фрагмент до
"ліричного універсуму", цебто співвіднесуть його із субтрадицією даного жанру". Як легко переконатися, такий підхід об’єктивно виключає аксіологічний, оцінний момент у в сприйманні народної лірики дослідником.

Хоч фольклорна традиція і набуває у В. І. Мальцева дещо містичного характеру, його цікава праця є важливою і для української фольклористики.
І насамперед тому, що являє собою певний крок уперед на шляху створення фольклористичної теорії, що виходила б із специфіки самого фольклору.
Цікаво, що на матеріалі української ліричної пісні цей талановитий дослідник не отримав би таких струнких висновків: формульність не має в ній такого визначального значення, як у архаїчнішій російській. У такий парадоксальний спосіб це дослідження відкидає світло й на специфіку українського фольклору.

Проаналізований тут досвід російської фольклористики (і позитивний, як бачимо, і негативний) виводить на висновок, що на теперішньому рівні дослідження поетики фольклору в світовій науці (уважно, до речі, врахованому в працях Б. М. Путілова, І. П. Єрьоміної і Г. І. Мальцева) українській фольклористиці теж варто обмежитися поки що конкретними дослідженнями окремих явищ поетики вітчизняного фольклору, щоб у такий спосіб уможливити майбутнє доброякісне відтворення його художньої системи.

8.2. Поетика часу та простору

Коли жанрова структура фольклору виявилася непридатною як основа відтворення його художньої системи, постає питання, чи не сприятливіші для цього явища художнього часу та простору. Справді, хоч певні особливості втілення часу та простору притаманні всім фольклорним жанрам, але їх всюди сутність у фольклорі можна розглядати і як наджанрову, бо існують об’єктивні особливості, наприклад, художнього часу оповіді, пісні, драматичного дійства, незалежні від тих жанрових форм (типів художньої форми), в які оповідь, пісня, драматичне дійство виливаються. З іншого боку, кожний твір має свою конкретну реалізацію художніх часу та простору, а можливі, як побачимо, і певні єдності часу і простору (хронотопи) на рівні міжжанровому або загальнофольклорному. Таким чином, час і простір національного фольклору виявляють певну ієрархічність – а це вже одна з ознак формування системи.

Нагадаємо, що у фольклорі феномен художнього часу виникає внаслідок взаємодії особистого (фізіологічного або парцептивного) часу виконавця (або виконавця і слухача) та внутрішнього часу твору. Цей останній є часовою характеристикою подій, змальованих у творі, і характеризується тривалістю, неперервністю або дискретністю, скінченністю або "вічністю", відкритістю або замкненістю. Цей внутрішній час твору, в свою чергу, співвідноситься з
"історичним часом" – часом, який зображені події займали (або б мали зайняти) в реальній дійсності, а з іншого боку – і часом виконання твору.

Деякі спостереження над особливостями художнього часу в окремих жанрах українського фольклору викладено було вище, при розгляді цих жанрів (5.8;
6.3; 6.4; 7.1 та ін.). Узагальнюючи подібні спостереження, отримуємо наступну схему.

Таблиця 9 . Художній час деяких жанрів українського фольклору

| |Теперішні| |
|Минуле |й час |Майбутнє |
|"Епоха |Замкнен|Історич|Виконавц| |Виконавц|Фантастичн|
|творінн|е |не |я | |і |е, |
|я" |казкове| | | | |сакральне |

Етіоло- Ча- Дума Лірична пісня,

Есхатоло- гічнІ рівна Істо- коломийка, гічні хрис- казка ричний частівка християн- тиян- пере-
Обрядова поезія ська ле- ські каз Народна драма, генда, та мі- Нове- голосіння духовний фоло- лістич- вірш, гічнІ на каз- Моралістичні

"псальма" леген- ка християнські ди Істо- легенди рична пісня Моралістичні

Хрис- "псальми" тиян- ська легенда про ге- роїв

Біблії

Балада

Міфоло- гічна легенда- меморат

Хоч на подібній схемі можна відбити, зрозуміло, лише найпростіші і для кожного жанру надто вже узагальнені характеристики художнього часу, вона дозволяє помітити й певні закономірності. Перша: із втратою українським фольклором билин у ньому збереглася лише одна "замкнена" (не відкрита в сучасність) форма минулого художнього часу, а саме міфічний час чарівних казок. Час історичних переказів, легенд християнських і міфологічних так чи інакше "відкритий" у сьогодення оповідача та слухача, теж саме в українській народній епіці. М. М. Бахтін зазначав, що епічний час
"відгороджено абсолютною гранню від усіх наступних часів, і перш за все від того часу, в якому знаходяться співець та його слухачі". Він "замкнений, як коло" 14. Проте ці спостереження не поширюються на думи, дія котрих мислиться співцями та слухачами не в умовному епічному, а в реальному історичному часі і в котрих, як згадувалося, навіть прохання до Бога звільнити християнських невільників звучало і в XIX ст. як сучасне та актуальне. Так само і прадавня "епоха творіння" (язичницька, християнська, двовірна) була у свідомості носіїв фольклору щонайтісніше пов’язана не лише з їх сучасністю, а й з їх майбутнім, бо прийдешність не лише окремої людини, а й усього людства вважалась такою, що безпосередньо залежить від сучасної поведінки людей. Так, у галицькій легенді, надрукованій
В. М. Гнатюком, "як буде кінець світу", чорт, звільнившись, почне вимагати в людей, щоб піддалися йому, і буде "возити з собою воду, але то не буде вода, а тільки з великодньої п’ятниці зола: хто в великодню п’ятницю золить шмаття, ту золу чорт збирає і ховає..."

Майбутні дослідження мають з’ясувати, чи ця глобальна "відкритість" українського фольклору в сучасність є однією з його національних ознак.
Слід відзначити також, що розмаїття в ньому форм художнього часу немалою мірою утворюється за рахунок двовісних і християнських жанрів – а це ще раз підкреслює необхідність надолужити відставання в їх вивченні.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинения по литературе, курсовая работа по управлению.



Предыдущая страница реферата | 4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки