Банкiвський менеджмент

Категория реферата: Рефераты по менеджменту
Теги реферата: курсовые работы, скачать сочинение
Добавил(а) на сайт: Евтюхин.

До зовнішніх показників належать ті, що встановлюються

Національним банком. Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Внутрішні показники визначають найбільш загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. Наприклад, показник поточної ліквідності К4 розкриває відношення загальної суми ліквідних коштів до зобов’язань банку по рахунках до запитання. Якщо його значення для комерційних банків дорівнює 0,3, то це означає, що 30 % активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в найбільш ліквідній формі: залишків грошей в касах банку, залишків на його кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця тощо. Конкретна частка кожного з цих активів в їх загальному обсязі визначається самим комерційним банкуом, причому вона не може складатися довільно. Пропорції окремих видів ліквідних активів встановлюються комерційним банком самостійно з урахуванням традицій, що склалися й специфіки роботи, а також особливостей діяльності клієнтури.

Ці пропорції фіксуються в формі внутрішніх показників ліквідності й служать орієнтиром в оперативній роботі відповідних служб і фахівців банку.

При роботі з управління ліквідністю треба враховувати різні фактори, які можна умовно звести в чотири групи:

А) випадкові й надзвичайні, що виникають у зв’язку з особливостями діяльності клієнтів банку;

Б) сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;

В) циклічні, що відбивають коливання ділової активності;

Г) довгострокові, спричинені зрушеннями у споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Всі ці показники є своєрідними обмежниками, що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їх дотримання не є безпосередньою роботою банку. Цільова функція управління банком визначається змістом процесу – позаяк банк являє собою комерційне підприємство, остаточно. Метою його діяльності є здобуття прибутку. Цим забезпечується “самозбереження” банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.

Основою ліквідності для комерційного банку є забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Водночас особливості роботи банку як установи, діяльність якої грунтується на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють одна одну, спрямованість їхньої дії є протилежною. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Але саме в цьому разі прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не заощадження коштів, а їхнього застосування джля надання позичок і здійснення інвестицій.

Позаяк для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку загрожує безупинності виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами.

“Отже, сутність банківського управління ліквідністю полягає у гнучкому поєднанні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов’язковом дотриманні встановлених і визненних самим банком економічних нормативів” [1;89-

90].

Здійснення управління ліквідністю вимагає відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинний мати оперативну інформацію про наявні в нього ліквідні кошти, очікувані надходження й майбутні платежі. Ця інформація подається в вигляді графіків надходжень і платежів, що випливають з прийнятих зобов’язань, на відповідний період. Дана інформація є основою для розгляду пакета кредитних пропозицій на даний період.

Банківське управління ліквідністю має певні особливості порівняно з іншими комерційними підприємствами. Як і в інших підприємствах, в банках максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виторгу) й скороченням витрат. Проте зміст цих показників у комерційних банках специфічний. Вони включають не загальний (валовий) оборот банківського “виторгу”, а лише ту його частину, що забезпечує формування й використання прибутку. Основний елемент обороту – надання й погашення позичок – регулюється у відповідності з законами руху вартості, що надана в позику.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру коштів, наданих у позику, та їхньої “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих факторів, окрім впливу ринкової кон’юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Величина кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте не всі ці кошти можуть бути використані для кредитування, адже частину їх банк залишає в якості резервів. Отже завданням банку є визначення обсягу т.зв. ефективних ресурсів, тобто таких, що спрямовуються на здійснення кредитних вкладень. Длоя обчислення їх застосовується така формула:

КРе = Уф + Звк+ Д + Зр + Ззал – НА – 0,1 (Д + Ор) – 0,3 Ор,

де: КРе – ефективні кредитні ресурси;

Уф – статутний фонд;

Звк– залишки власних коштів банку;

Д – депозити;

Зр – залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

Ззал - інші залучені кошти;

НА – ресурси, вкладені в будинок банку, обладнання та інші низьколіквідні активи.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки