Стан і перспективи розвитку СНД

Категория реферата: Рефераты по международным отношениям
Теги реферата: реферат принципы, диплом купить
Добавил(а) на сайт: Chudov.

За таких умов Москва змушена терміново шукати нові моделі стосунків із своїми партнерами по СНД, і в першу чергу з Україною.
Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму
"цивілізованого розлучення" республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з
Об'єднаною Європою. РФ, навпаки, розглядала і розглядає СНД як проміжну форму відновлення колишньої імперської державності, а в існуючому виді - як сферу домінування своїх інтересів.
Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з
України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).
Для протидії "телурократичним" амбіціям РФ Україна змушена проводити політику блокування пропозицій щодо створення наддержавних структур у межах
СНД. Необхідність останніх мотивувалася тим, що ніби без таких органів координація економічних зв'язків і врегулювання гострих політичних проблем між членами Співдружності та на їхніх теренах стають практично неможливими, а рішення, що приймаються керівниками відповідних країн, не мають шансів бути виконаними. При цьому замовчувалися прагнення РФ забезпечити домінування власних інтересів у колективних органах Співдружності.
За умов поглиблення економічної кризи прибічники ідеї одержавлення СНД можуть спиратися на значну підтримку частини населення як у РФ, так і в
Україні й інших нових незалежних державах, яка ще ностальгічно зберігає спогади про відносний добробут за часів СРСР. Водночас виявилося, що економічні (залежність від постачання із Сходу енергоносіїв, відсутність альтернативних ринків збуту власної продукції тощо), соціально-політичні, міжособистісні тощо зв'язки на пострадянському просторі настільки вагомі, а альтернати ви їм настільки непевні, що Україна протягом осяжного майбутнього приречена не просто зберігати, а й поглиблювати та розвивати зв'язки з республіками колишнього СРСР.
Україна зробила ставку на розгортання у межах СНД переважно двосторонніх, а не багатосторонніх відносин. Так, готуються до підписання міждержавні програми довгострокового (10 років) економічно го співробітництва України з
Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекисаном. Підтримати позицію одержавлення СНД означало б працювати за логікою телурократичного принципу.
Але й тут з'ясувалося, що у стосунках з кожним із своїх партнерів по
Співдружності РФ як потужніша держава нав'язує свою волю. Відсутність єдності між членами СНД (у тому числі й щодо гегемоністських намірів РФ) вигідна лише останній.

Інші держави пострадянського простору частково вже обрали власну логіку існування - таласократичну (країни Балтії) або телурокра тичну (Білорусь), але більшість, як і Україна, перебувають у стадії пошуків. До речі, як відомо, одним з чинників прискорення консолідації членів Європейського
Союзу було об'єднання Німеччини і побоювання сусідів щодо перспектив її гегемонії. Відповідно свідома й послідовна політика України, спрямована на зближення й координацію зусиль з Молдовою, державами Закавказзя, країнами колишньої радянської Середньої Азії, особливо Казахстану, сприяла б зміцненню її міжнародних позицій.
Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь у реальній кооперації. Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом.
Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями
Російської Федерації по приєднанню України до запропоно ваного економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів.
Понад те, участь України в запропонованих союзах може бути розцінена як зміна її зовнішньої політики і може зашкодити її сприйняттю країнами- членами ЄС як незалежної держави. Приєднання України до згаданих вище угод може розглядатися РФ як привід для тиску з метою подальшого її втягування в інші наднаціональні (особливо військові й політичні) структури під егідою
СНД.
Таким чином, повне членство України в згаданих структурах може тільки призвести до її політичного й економічного відчуження від центрально- і західноєвропейських країн.
Незважаючи на те, що стратегічну політику України щодо СНД в 1991-1997 роках важко назвати послідовною чи оптимальною (з точки зору національних інтересів), Україні все ж здебільшого вдавалося протистояти спробам РФ нав'язати своє економічне й політичне домінування. Цьому немалою мірою сприяв самопроголошений статус асоційованого членства в СНД і постійний тиск національно-пат ріотичних сил всередині країни.
Подальша еволюція Співдружності до структури, аналогічної ЄС, значною мірою залежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних та соціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Неподоланні кризові соціально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості у світову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків у зв'язку з наступними президентськими виборами в обох країнах посилюють ймовірність небажаних сценаріїв розвитку ситуації. Формуватимуться, зокрема, потужні політичні сили, які вбачатимуть вихід із становища, що складається, в реінтеграції держав СНД та створення на території колишнього СРСР самодостатнього геоекономічного та геополітичного простору. Наслідками для нових демократичних держав, в тому числі і для України, будуть ізоляція цього простору від загальноцивілізаційних процесів, консервування технологічної відсталості, втрата суверенітету тощо.
Раціональна політика України щодо СНД повинна, по-перше, базуватися на національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, а по-друге, бути спрямованою на закріплення й утримання альтернативного лідерства в цій організації й загалом у регіоні. Як вже відзначалося, СНД фактично вже має біполярну полюсну структуру. Формування угруповання ГУАМ (Грузія, Україна,
Азербайджан, Молдова) при лідерстві України й підтримці інших країн, які розуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, були лише першою ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на терені колишнього СРСР. Результатом цих процесів буде формування регіональних структур і союзів "без Москви", і Україна може претендувати на місце
"першого серед рівних" в цих новоутвореннях.
Січнева (1998 р.) зустріч керівників країн Центральної Азії в Ашгабаті продемонструвала як зростаючу тенденцію до рівноправної взаємовигідної кооперації згаданих країн, так і стрімку втрату стратегічних позицій РФ у цьому надзвичайно важливому регіоні. ГУАМ плюс країни Центральної Азії - це вже дев'ять країн СНД, які рішуче підтримують ідею створення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо до цього додати зростаюче співробітницт во України з країнами Балтії й утворення у травні
1997 року Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія,
Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянсько му просторі стають цілком очевидними.
Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього
Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою мало спільного, крім історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів окремих країн СНД все більше набувають відцентрового від СНД спрямування. Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати структури Співдружності у власних інтересах, зневажаючи інтереси інших її членів, що найбільшої гостроти набуло на самміті лідерів країн СНД у Кишиневі.
Найближчим часом слід виробити нову концепцію України щодо багатостороннього економічного співробітництва , яка враховуватиме нові реалії в пострадянському геополітичному просторі й відповідатиме структурі національних інтересів держави. Економічне співробітництво доцільно налагоджувати в субрегіональних системах, до яких включаються країни за власними сферами інтересів, а не за принципом існування в пострадянському просторі.
Створення в Євроазійському просторі ще однієї спільноти на взірець європейської навряд чи є можливим і доцільним з огляду на обраний Україною курс на інтеграцію в існуючі європейські структури. Жорстка прив'язка до нової, "зміцненої" , моделі СНД назавжди означатиме відмову від самостійної європейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності у зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системами неодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні й геоекономічні впливи, в якій Україна відіграватиме периферійну роль. Для України важливо опрацювати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всього
Євроазійського геополітич ного простору - від Атлантики до Тихого океану - в єдину спільноту суверенних держав без домінування якогось одного центру.
Україна зацікавлена як у прилученні до високотехнологічного європейського ринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема у виході до країн Азійсько-
Тихоокеанського регіону, шляхи до якого пролягають через РФ та Центральну
Азію.
Інтеграція країн пострадянського простору за європейським взірцем має відбуватися з одночасним розвитком механізмів інтеграції з європейською спільнотою . Але цей процес має відбуватися за схемою конвергентного, а не паралельного або конфронтаційного руху. Це досить тривалий і важкий шлях, якщо подивитися на історію становлення європейської спільноти. Це шлях розбудови нової системи "знизу", з самого фундаменту, а не "згори", директивно, вольовими рішеннями. Принаймні можна очікувати, що тривалість розбудови такої системи є сумірною з тривалістю процесу входження України в європейські структури. Якщо ж Україні буде нав'язаний шлях "згори", то реально це означатиме повне нехтування її національними інтересами і призведе до економічної та соціальної катастрофи з наступним підпорядкуван ням України інтересам російського капіталу.

Список літератури:

. Бестужев-Лада І.В. Теория социального прогнозирования и сценарии социального развития Росии и стран СНГ на перспективу. – М., 1998р.
. Указ про створення СНГ.
. Газета “Зеркало недели”, 1998р., №6.
. Ресурси Інтернет

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки