Світова продовольча проблема

Категория реферата: Рефераты по международным отношениям
Теги реферата: банк бесплатных рефератов, реферат на тему народы
Добавил(а) на сайт: Fedos'ja.

В Україні одним з найбільш болючих питань, що потребують першочергового розв`язання, є вирішення продовольчої проблеми. Держава, яка ще 10-15 років тому вважалася власником родючих земель, основним виробником продовольчої продукції серед країн колишнього СРСР та потенційним конкурентом західноєвропейським виробникам на світовому ринку агропромислової продукції сьогодні не в змозі забезпечити своєму народу харчування не тільки на рівні початку 90-х років, а й мінімальних фізіологічних норм. Сучасний стан споживання основних продуктів харчування на душу населення характеризується значним зменшенням його обсягів відповідно до 1990 року, є критичним і являє собою реальну загрозу здоровю нації, продовольчій та національній безпеці країни. За період 1990-2000 рр. річне середньодушове споживання населенням основних продуктів харчування знизилось ( в кг ) : м`яса і м`ясопродуктів з 68,2 1990 року до 33,5 в 1999 року (або на 51%), молока і молочних продуктів – з 372,2 до 210 (на 43,2%), риби та рибопродуктів - з 17,5 до 7,2 (в 2,4 рази), яєць (в шт.) – з 272 до 163 (на 40%), олії – з 11,6 до 8,9 (на 23,3%), цукру з 50,0 до 33,0 (на
34%), хлібних продуктів – з 141 до 122 (на 13,5%), картоплі – з 131 до 122 кг (або на 6,9%). Споживання овочів та фруктів за цей період зменшилось відповідно на 6,5 та 25,4 кг ( або на 6,3% та 53,6%) (табл.2.1).

Абсолютне зменшення рівня споживання продуктів харчування порівняно з раніше досягнутим супроводжується значною невідповідністю фактичного, нормативного та граничного рівня споживання, погіршенням його якості. Аналіз даних офіційної статистики свідчить, що найбільш критичним є стан споживання повноцінних білкових продуктів харчування (м`яса, молока, риби, яєць) та вітамінної продукції (фруктів). Рівень їх споживання в 2000 році становив близько 50% (по рибі та фруктам ще менше) реального порогу безпечності, в тому числі споживання білків тваринного походження за розрахунками становило 23,6 грама (при нормі мінімального споживчого кошика для умов соціально-економічної кризи – 36,7 г та граничному рівні споживання тваринного білка, який забезпечує функціонування організму людини без особливої шкоди для здоров`я – 30 г на добу). Нестачу білкових продуктів в раціоні харчування населення намагається компенсувати за рахунок надмірного споживання вуглеводів, що

Таблиця 2.1

Споживання основних продуктів харчування населенням України в 1990-2000 рр.

(на душу населення, кг)

|Продукти |Фактичне |Реко-м|Норми |2001 р (факт.) |
|харчування |споживання |ендова|мін.сп| |
| | |-ні |оживч.| |
| | |норми |кошика| |
| |1990|1999|2000 | | |всього |В % до |
| | | | | | | |фізіологічного |
| | | | | | | |мінімуму |
|М`ясо і м`ясні|68 |33,0|33 |83 |45,4 |30 |66,1 |
| | | | | | | | |
|продукти |373 | |210 |395 |353,3 |205,0 |58,0 |
|Молоко і | |210 | | | | | |
|молочні | | | | | | | |
|продукти |17,5| |7,2 |20 |14,1 |9,0 |63,8 |
|Риба і рибні | |7,2 | | | | | |
|продукти | | |164 |291 |246,2 |175,0 |71,0 |
|Яйця (шт.) |272 |163 |37 |38 |26,8 |38,0 |141,8 |
|Цукор |50 |33 |8,9 |13,4 |7,1 |9,4 |132,4 |
|Олія |11,6|8,2 |134 |124 |90,1 |138,0 |153,2 |
|Картопля | |122 |101 |161 |106,7 |102,0 |95,5 |
|Овочі і |131 |96 |29,1 |90 |61,3 |25,9 |40,8 |
|баштанні |102 |22,1|124,1|101 |94,8 |130,0 |138,6 |
|Плоди, ягоди |47 | | | | | | |
|Хлібні |141 |122 | | | | | |
|продукти | | | | | | | |
| | | | | | | | |

містять в собі картопля та хліб. В результаті в раціоні харчування частка продовольчих товарів тваринного походження зменшилась з 28,5% у 1990 році
(майже норма) до 20,3% 2000 року.

Міжнародні порівняння сучасного рівня споживання продуктів харчування населенням України лише підтверджують небезпечність існуючої продовольчої проблеми для нормального життя та відтворення людини, соціальної стабільності в суспільстві. Так, якщо в 1990 році калорійність добового раціону середньостатистичного українця наближувалась до європейських країн і проблема полягала лише в раціоналізації структури та поліпшенні якості споживання, то сьогодні Україна за показником якості харчування на душу населення значно поступається не лише державам з розвиненою економікою, а й багатьом пострадянським країнам ( табл. 2.2). більш того, майже у 20% населення енергетична цінність харчування не перевищує 2100 ккал, що за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров`я є межею бідності.

Таблиця 2.2

Якість харчування пересічного жителя в країнах з розвиненою ринковою економікою та перехідною економікою
|Добове |Країна |
|споживання | |
| |Авст|Біло|Болг|Угор|Герм|Латв|Литв|Поль|Росі|Укра|Чехі|Есто|
| |рія |русь|арія|щина|анія|ія |а |ща |я |їна |я |нія |
|Ккал |3536|3225|2686|3313|3382|2864|3261|3366|2904|2505|3244|2849|
| | | | | | | | | | | | | |
|Білків, г | | | | | | | | | | | | |
| |103 |94 |80 |85 |96 |79 |98 |99 |90 |73 |96 |95 |
|Жирів, г | | | | | | | | | | | | |
| |161 |96 |90 |137 |144 |87 |112 |112 |81 |71 |111 |91 |
| | | | | | | | | | | | | |

Аналіз узагальненої статистичної інформації щодо стану забезпечення населення продуктами харчвання в середньому по країні не дає можливості з`ясувати, які особливості та проблеми існують на регіональному рівні. На тлі загального зменшення обсягів та деформованої структури відбуваються значні регіональні розбіжності у рівнях середньодушового споживання основних продуктів харчування. Найбільшу небезпеку для нормальної життєдіяльності населення становить занадто низький рівень споживання білкових продуктів (м`яса та молока) в Донецькій, Луганській, Одеській,
Дніпропетровській областях та АР Крим, який значно менший реальної межі безпечності. Населення в Донецькому та Причорноморському районах починаючи з 1995 року хронічно недоїдає (див. Додаток 1).

Повноцінне харчування відіграє визначальну роль для збереження здоров`я нації та підвищення життєвого рівня населення. Зниження загальних обсягів споживання продуктів харчування, білково-енергетична недостатність раціону харчування, неякісні продукти в комплексі з іншими негативними факторами, такими як погіршення умов життєдіяльності, медичного обслуговування призвели до збільшення серед населення захворювань органів травлення, дихання, хвороб системи кровообігу та обміну речовин тощо. Так, за останні 10 років рівень поширення залізодефіцитної анемії серед жінок 15-
45 років збільшився майже втричі, а кількість хворих на туберкульоз – більш як у півтора рази.

Можливості розв`язання продовольчої проблеми безпосередньо повязані з вирішенням питань агропромислової сфери економіки. Стратегічною метою реформування агропромислового комплексу традиційно є підвищення життєвого рівня населення на основі збільшення обсягів виробництва продуктів харчування і продуктивності праці, розвитку науково-технічного прогресу.
Проте протягом 1990-2000 років спостерігаються зворотні процеси. За період
1990-1999 рр. валовий збір зернових в усіх категоріях господарств зменшився на 51,9%, цукрових буряків – на 68,2%, картоплі – на 24%, овочів – на
20,2%.

Спад виробництва основних видів сільськогосподарської продукції спричинив значне зменшення обсягів надходжень сільськогосподарської сировини на промислову переробку. Негативні прояви у виробництві сільськогосподарської продукції та кінцевої продукції харчової промисловості відповідним чином вплинули на стан продовольчої незалежності країни та зменшення рівня споживання продуктів харчування населенням. Але крім виробничого фактора, гостроту продовольчої проблеми обумовило також різке падіння доходів населення країни, її регіонів, а також окремих соціальних груп.

Посиленню кризових явищ в агропромисловій сфері та загостренню продовольчої проблеми сприяла низька конкурентоспроможність та економічна незахищеність сільських виробників на внутрішньому продовольчому ринку.

Одна з причин низької ефективності аграрної економіки полягає у відсутності передумов для утворення та нагромаждення аграрного капіталу.
Завдання створення умов для його нормального функціонування набуває важливого народногосподарського значення, вирішення якого без державної підтримки практично неможливо. Необхідно запозичити досвід розвинутих країн, в яких аграрна сфера відноситься до пріоритетних і має значну державну підтримку. Так, пряма фінансова допомога сільському господарству в
США в 1999 році становила більше 23 млрд дол., тобто 25% загальної вартості реалізованої сільгосппродукції. В країнах ЄС цей показник сягає 50%, в
Японії – перевищує 80%.

Починаючи з 2000 року призупинився спад виробництва сільськогосподарської продукції і розпочато його зростання (на 7,6% в
2000р.).

Суттєвою проблемою розвитку продовольчого ринку України є низька якість продовольчих товарів як іноземного, так і вітчизняного виробництва, споживання яких має безпосередній негативний вплив на здоровя людей.

Аналіз стану забезпечення населення країни продовольством свідчить, що вирішення цієї проблеми неможливе без розробки й впровадження державної крнцепції і програми забезпечення національної продовольчої безпеки та відновлення агропромислового виробництва, які грунтуються на принципах соціально оріентованої та державно регульованої продовольчої політики та економічної політики в цілому. Головною стратегічною метою продовольчої політики має стати досягнення споживання основних продуктів харчування населенням України на рівні 1990 року з подальшим покращенням його структури та підвищення якості продукції вітчизняного виробництва.

Основними напрямами реалізації зазначених цілей з урахуванням умов перехідного періоду є:
. підвищення життєвого рівня та стимулювання платоспроможного попиту населення на продовольство, формування гарантованого державного попиту на важливі види сільськогосподарської продукції й сировини шляхом недопущення заборгованостей по виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій та соціальних допомог; комплексного реформування системи оподаткування, соціальних гарантій та підтримки малозабезпечених; приведення системи оплати працівників бюджетної сфери у відповідність до динаміки обсягів прожиткового мінімуму.
. Реформування власного агропромислового виробництва, ліквідація наслідків системної виробничо-фінансової кризи в цій сфері, збільшення обсягів виробництва агропромислової продукції шляхом створення ринкового економічного середовища; формування відповідного екномічного механізму та системи регулювання внутрішньо- та зовнішньогалузевих відносин; ефективного використання наявного ресурсного потенціалу АПК згідно з потребами забезпечення продовольчої безпеки держави; регулювання основних товарних ринків.

. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до стану та завдань розвитку вітчизняного виробництва продукції агропромислового комплексу шляхом раціоналізації експорту завдяки розширенню вивозу продукції глибокої переробки сільськогосподарської сировини, лікеро- горілчаних виробів і безалкогольних напоїв та значного скорочення імпорту продукції спеціалізації вітчизняного АПК на основі запровадження елементів протекціоністської політики.

. Вдосконалення земельних відносин та формування цивілізованого ринку землі шляхом створення відповідної нормативно-законодавчої бази.

. Формування сприятливого інвестиційного клімату в агропромисловому комплексі шляхом запровадження податкових пільг учасникам інвестиційного процесу та збільшення обсягів централізованих капіталовкладень як інструменту державної структурної політики у сфері

АПК.

. Стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, впровадження високих технологій в агропромислове виробництво шляхом підвищення ефективності використання наявного науково-технічного потенціалу АПК; відновлення фінансування аграрної науки з державного бюджету до необхідних рівнів; вирішення питання формування механізму економічного стимулювання впровадження новітніх технологій та науково-технічних розробок; надання продовольчому комплексу пріоритетного розвитку на основі досягнень науки і техніки.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки