Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

– ним позначаються не стільки задіяні, скільки потенціальні засоби здійснення влади, тобто такі, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність ycix можливих i фактично використовуваних pecypciв владарювання є потенціалом влади. Врахування pecypciв владарювання i pecypciв спротиву владній волі дає можливість визначити силу влади.

Ресурсами влади можуть бути наявні у розпорядженні її суб’єкта i важливі для об’єкта цінності, засоби, що здатні вплинути на внутрішній світ, мотиви поведінки об’єкта, засоби мистецтва, засоби позбавлення людини тих чи інших цінностей.

Різноманітні ресурси влади можуть класифікуватись за різними ознаками. Так, за характером вони поділяються на утилітарні, примусові та нормативні. Утилітарні (від лат. utilitas – користь, вигода) ресурси – це матеріальні й соціальні блага, пов’язані із задоволенням повсякденних інтересів i потреб людини. За їx допомогою влада, особливо державна, може залучити на свій бік не тільки окремих ociб, а й цілі верстви населення, шляхом надання їм особливого соціального статусу.

Примусові (силові) ресурси влади – це заходи адміністративного i кримінального впливу. Вони передбачають встановлення державою в законодавчому порядку адміністративної i кримінальної відповідальності.

Cилoвi ресурси політичної влади виконують функцію забезпечення оборони країни, безпеки державної влади, охорони внутрішнього правопорядку. Силові ресурси є найбільш дійовими, оскільки їx використання призводить до позбавлення людей власності та волі.

Політична влада використовує силові ресурси тією чи іншою мірою досить часто. Найчастіше вона вдається до них тоді, коли її вплив на суспільство за допомогою інших зacoбiв значно послаблюється, зокрема в періоди економічних i політичних криз. Переважання силових pecypciв у здійсненні влади буває в поліцейській державі.

Примусові ресурси влади включають у себе силові, але не зводяться до них. Примус може бути як фізичним, спрямованим на пошкодження тіла, так i психологічним, спрямованим на пошкодження психічної природи людини, чи моральним, спрямованим на досягнення бажаної поведінки всупереч внутрішнім моральним переконанням індивіда. У примусі слід розрізняти також використання сили й насилля.

Використання сили – це примус, орієнтація на страх, які передбачені й допускаються законом. Насилля – це використання сили, примусу стороною, якій таке право не надається законом. Використання сили є інституціоналізованим примусом, насилля стоїть поза законом.

Нормативні ресурси влади – це різноманітні соціальні норми, що регулюють багатоманітні суспільні відносини. Найважливішими з них у здійсненні політичної влади є правові і політичні норми. Політична, у тому числі державна, влада може здійснюватись i на основі таких норм, які не мають формалізованого характеру, наприклад норми моралі, традиції, звичаї, тощо.

Розмежування утилітарних, примусових i нормативних ресурсів політичної влади є досить умовним. Так, використання утилітарних i примусових pecypciв здебільшого теж регулюється відповідними нормами.

Дія нормативних правових ресурсів спирається на силу державного примусу й може підкріплюватися утилітарними ресурсами.

Відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства виокремлюються економічні, соціальні й духовно-інформаційні ресурси влади.

Специфічним – демографічним – ресурсом політичної влади є сама людина. Люди виступають універсальним ресурсом влади вже тому, що створюють інші ресурси. Велике значення має також кадровий потенціал політичної влади, який складають наділені владними повноваженнями особи.

Використання pecypciв влади перетворює її з можливої на дійсну, яка може виявлятися в таких формах, як панування, керівництво, управління, контроль.

Процес реалізації влади у зазначених формах упорядковується й регулюється за допомогою вищезгаданого спеціального механізму влади – системи організацій та норм їx влаштування й діяльності. Стосовно суспільства механізмом влади виступають державні органи, право, політична система в цілому. Кожний із інститутів цієї системи притаманними йому засобами у відповідних формах бере участь у здійсненні політичної влади, прийнятті рішень з питань внутрішньої i зовнішньої політики.

Легітимність політичної влади

Примусовий характер реалізації політичної влади та ставлення до неї суспільства породжують питання легітимності влади.

Обминаючи історичний розвиток поняття легітимності влади наголосимо на сучасному розумінні його як переконання підвладних i світового співтовариства у її правомірності, як визнання існуючої влади.

Звичайно, легітимність зовсім не означає, що абсолютно всі громадяни приймають дану владу. В будь-якому суспільстві є опозиція здійснюваному політичному курсові, а також різного роду правопорушники, що не ладнають із законом i владою. Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства. Такий стан передбачає визнання права суб’єктів влади встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки, приймати закони та видавати розпорядження, а також високу правову культуру громадян.

Основними джерелами легітимності виступають три основні суб‘єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.

Різні можливості політичних суб‘єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером: а) традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією; б) харизматичний, оснований на вірі підвладних в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади; в) раціональний(легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Є й інші типи легітимності політичної влади. Так, за джерелами рoзpiзняють легітимність yчacтi, технократичну i примусу. Перша ґрунтується на залученні громадян до участі в управлінні суспільними справами, що створює обстановку причетності їx до політики, дає змогу громадянам відчувати відповідальність за її проведення i результати.

Технократична легітимність ґрунтується на високій ефективності влади, здійснюваної висококваліфікованими фахівцями. Легітимність через примус виявляється в силовому примушуванні громадян до визнання й виконання настанов влади. Сила є останнім аргументом влади, за допомогою якого вона прагне підвищити свою легітимність. Чим сильніший примус, тим нижчий рівень легітимності.

Легітимність влади проявляється не лише в загальнодержавному масштабі, а й на регіональному та місцевому рівнях. Визнаючи центральні органи державної влади, люди можуть не довіряти окремим органам публічної влади на місцях, де нерідко правлять за допомогою методів, далеких від демократії.

З легітимністю політичної влади тісно пов'язана її ефективність як ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об’єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав i свобод громадян.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: курсовики скачать бесплатно, шпоры по психологии.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки