Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5

з 1739 роком, коли згідно з повелінням російського уряду від 1738 року про улаштування порохового заводу в одному із слобідських полків малоросійською військовою канцелярією було вирішено збудувати такий на землі древньої Сіверії. І дозволено майору Постельникову (в деяких джерелах
- Постельний) поставити з цією метою млин «о двух поставах й об одной толчее на реке Шостке». Ясна річ, Шосткинський пороховий виростав не на пустому місці. Береги Шостки вже трохи були обжиті. Адже універсалами гетьманів України дозволялося то одній, то іншій заповзятливій особі будуватися тут. В 1676 році за універсалом Івана Самойловича «Стецькови
Бугаєнкови, жителеви села Локотки, позволили на реке Шустце, за тем селом гоней три в месте непенном... греблю вьісьіпати... млин збудувати». «Стефан
Бугай, товариш сотий Воронежской» також за гетьманським універсалом (1687 р.) насипав греблю і побудував млин на річці Шостці. Отримав в 1688 році гетьманський універсал Йосип Лазаревич Лазаревич, протопоп (1688-1704 рр.) містечка Вороніж, за яким дозволялося «на купленом его власном займище на речце Шустце, нижей села Локоток, греблю займати й млин фундовати, своєю власною працею й коштом». А сотник воронізький (1689-1709 рр.) Роман
Лазаревич Лазаревич (Лазаренко), певно, брат попереднього, купив в 1701 році у одного із мешканців Вороніжа, окрім лісу, гаю, займища та сіножатей, ще «паль, забитую на млин на р. Шостке, за пять кухов горелки». Воістину,_в усі часи горілка була «найціннішим» ходовим товаром, чи то пак монетою!

Шосткинський не був першим з порохових заводів на Україні. Виробництво пороху на українських землях почалося ще з третьої чверті XVII століття. На жаль, ми достеменно не знаємо, з яких саме часів в двох верствах від
Глухова на річці Есмань робили «толчеями» до 1500 пудів пороху на рік. При гетьмані Данилі Апостолі (1727-1734 рр.) пороховий завод діяв в Мглинській сотні. За царським указом від 14 лютого 1736 року виник пороховий завод на річці Усок при хуторі Шкірманівському. Він випускав продукцію десь до 1762 року. Генеральний обозний (1728-1749 рр.) Яків Лизогуб вважав, що цей пороховий завод здатний «ставить порох по чотири карбованця за пуд» і що
«оньїй порох против московского весьма сильнее». Але річка Усок з часом обміліла, і Шкірманівський завод захирів. Можливо, саме тому на Шостці, в
30 верствах від Глухова і 18-ти від впадіння її в Десну, і вибудували новий пороховий завод. На ньому передбачалося виробляти 12 тисяч пудів пороху на рік. В серпні 1739 р. завод «на взятой от ратуши мельнице» (наша місцевість тоді входила до Ніжинського полку) почав діяти.

Необізнаний читач, напевно, здивується, якщо до його рук потрапить книжка «Столетие Шостенского порохового завода (1771-1871)», видана в
Петербурзі в 1871 році. 1 запитає: чому ж ведеться відлік від року 1771-го?
Щоб відповісти на це питання, заглибимось в минуле. Перегорнемо сторінки історії - криваві і гнітючі сторінки української долі.

В травні 1709 року Петро І віддав наказ зруйнувати Запорізьку Січ - твердиню українського козацтва. Та події російсько-шведської війни, інші обставини ще змушували царський уряд погоджуватися з існуванням на Україні порохових заводів. Порох був потрібний.

Добиратися до Січі, взагалі до України, цар почав іншими шляхами.
Запросив до Петербурга гетьмана Івана Скоропадського. Прийняв ласкаво, з почестями. Навіть цілував його, садовив за стіл поруч себе. А водночас під, здавалося б, благодійним, пристойним приводом захисту українського народу від утисків та зловживання з боку генеральної старшини готував указ про заснування у Глухові Малоросійської колегії.

В 1722 році її відкрили. Відкрили для контролю над діяльністю гетьмана та генеральної старшини, з метою обмеження автономії України. То був
«громовий удар» для Скоропадського. Удар, якого серце гетьмана не витримало. 3( 14) червня того ж року Скоропадський помер. З Глухова його тіло перевезли до Гамаліївського монастиря над річкою Шостка і поховали в трапезній церкві.

Не чекаючи виборів нового гетьмана і його затвердження царем, козаки обрали тимчасовим наказним гетьманом Павла Полуботка - вчорашнього чернігівського полковника, особу відважну, розумну, з незалежним характером, умілого організатора. Він розпочав боротьбу з Малоросійською колегією, організував в усіх українських полках збір підписів до царя про повернення Малоросії прав і вольностей. На початку серпня 1723 року
Полуботка викликали до Петербурга. Як і раніше, Івана Скоропадського, спочатку приймали зовні шанобливо, але вже у вересні почали допит в таємній канцелярії. Незламний Павло Полуботок тоді кинув Петру І, який особисто брав участь в тортурах над ним: «Звідки ж воно взялося, що ти, царю, поставивши себе понад законом, мучиш нас своїм єдиновластієм і завдаєш нас у вічне ув'язнення, привласнивши в казну власні маєтності наші... Всі онії біди й скорботи наші усугублені нав'язаним нині нам управлінням. Чиновники, які володарюють над нами, не знають прав і звичаїв наших і майже безграмотні, знають лише те, що вони владні робити з нами все, що хочуть».

Процитовані рядки доніс до нас автор відомого рукопису «Історія Русів».
Коли Петро І дізнався про близько очікувану смерть гетьмана, то надіслав лікаря. Але Полуботок відмовився від його послуг. Незабаром з'явився сам
Петро. Та почув від в'язня:
«Складеш ти обов'язково звіт цареві усіх царів, всемогутньому богові за погибель нашу і всього народу». В грудні 1724 року Полуботок помер. На початку лютого наступного року не стало і владного Петра І. Забрав таки його «цар усіх царів».

В 1730 та 1734 рр. виходять сенатські укази, які під загрозою смертної кари забороняють торгівлю порохом на Україні, його вивезення за кордон. В
1738 році приходить розпорядження на Шкірманівський завод: порох використовувати тільки на «казенньіе дела», а «в вольную продажу никому отнюдь не продавать». І нарешті 20 січня 1764 року сенатським указом було
«повелено все малороссийские пороховьге заводьі упразднить, а требующийся на малороссийское войско порох приобретать за деньги из Москвьі». В тому ж році промеморіями з Головної канцелярії відомства Артилерії та Фортифікації було дано знати про це в Похідну канцелярію останнього гетьмана України
Кирила Розумовського. Ось тоді то й закрили Шосткинський пороховий. Цим кроком Катерина II відсікала порох від Запорізької Січі.

Наш край славився не тільки порохом, а й гарматами, які відливались у
Глухові. Адже було зручно й надійно мати неподалік одне від одного ці виробництва. Відомий історик Січі Дмитро Яворницький в одній із своїх праць наводить рядки із довідки, складеної як відгук на прохання запорожців 1746- го року до імператриці Єлизавети Петрівни про пожалування їм артилерії:
«литье артиллерии производят только малороссийские козаки, в городе
Глухове, под смотренпем войсковой генеральной канцеля-рии на их собственном коште». Січ підтримувала з Глуховом найтісніші зв'язки. Запорожці завжди допомагали сіверянам в часи скрути, зростаючої сваволі царських воєвод, які осіли майже в усіх найбільших українських містах.

8 лютого 1668 року московський воєвода Кологривов сповіщав із Глухова
Шереметьєву, що з приходом до міста 1500 кінних і піших запорожців глухівчани відразу ж почали радитись, як вигнати царських ратників.
"Літопис Самовидця" про той 1668 рік засвідчує: "также й в Прилуці,
Миргороді, Батурині воєвод побрали, а людей при них будучих погубили, а сосницкого й новгородского й стародубовского подостававши в замках приступами, запорозскіе козаки з мещан усіх побили".В 1775 році Катерина
II таки довела до кінця чорну справу, задуману Петром І, - остаточно зруйнувала Запорізьку Січ.

Коли усі можливі шляхи постачання шосткинського пороху на Січ були відрізані, діяльність заводу на річці Шостці в 1771 році відновили. 1 став він відтоді вже великоросійським. Відзначали його століття не 1839 р., як потрібно було, а 1871-го. Книжку видали 1871 р. в Петербурзі до цієї явно хибної, упередженої дати. Робилося все заради приборкання свободолюбного українського народу, заради колонізаторської мети.

Література
1. Г.Г.Леонтьева Экономическая география Сумской обдасти, Сумы: 1994
2. Краткая справочная книга, Сумы, Харьков ”Прапор”:1979
3. Мокренко, Охтирка – путівник, Харків ”Прапор”:1990
4. В.Терлецький, з берегів Шостки, Суми “Слобажнщина”:1995
5. История городов и сел ССР Сумская область под ред. Макухина, главная редакция укр. Совецкой инциклопедии.
6. Не впізнати тебе, Сумщино, за ред. Тарасенко, Харків:1967, стр.120-125
7. Добрий день, 1998 24 квітня, Кохан А. “Чому гірчить рафінад”, стр.3
8. Ленінська правда, 1967 19 жовтня
9. Волис, О судьбе Ахтырской табачной мануфактуры в первой половине XVIII века, Краеведческие записки, выпуск первый, 1961
10. Павличенко К.К. Автиматизуємо виробництво цукру, Харків “Прапор”:1964, стр 3-6.

Скачали данный реферат: Jachikov, Gorohov, Semion, Gorjunov, Ерофей, Mazhulin, Bojdalo, Olivija.
Последние просмотренные рефераты на тему: первый снег сочинение, рефераты, какой ответ, диплом государственного образца.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки