Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата

Виділяють також семінарсько-практичне заняття, яке уособлює три функції: поглиблю вальну, контрольну і методико-практичну. Воно будується так само, як і семінар. Практична частина здебільшого включає виконання конкретного завдання – планування уроку з фаху, рольової гри. Проведення педагогічних етюдів, розв’язання конфліктної ситуації тощо. Ці види діяльності є підтвердженням теоретичної роботи над матеріалом, переростання знань у вміння, які визначені в робочій програмі відповідного предмета.
Поряд із зазначеними формами навчального процесу у вузі широко використовуються практичні заняття. Практичне заняття з фахового предмета здійснюється в суто реальному опрацюванні тих завдань, що їх студенти мають підготувати самостійно і поза аудиторних умовах. Основна мета цієї форми навчання – набуття практичних умінь і навичок. Найчастіше проводять практичні заняття з фахових предметів. методики їх викладання. З прикладних дисциплін; вони можуть носити характер колоквіуму, особливо тоді, коли оцінювати ті чи інші вміння та навички студентів має викладач-асистент, який проводить заняття в групі. Практичні заняття є водночас засобом підготовки студентів до педагогічної практики у школах.

Педагогічна практика посідає важливе місце у процесі формування особистості педагога. Цій проблемі присвячено праці Ф.Н. Гоноболіна,
О.І. Щербакова, Е.А. Гришина, Н.В. Кузьміної, В.О. Сластеніна, Л.Ф. Спіріна та ін. Здійснено ряд досліджень з питань удосконалення підготовки вчителя- вихователя. В них розкриваються шляхи підвищення ефективності педагогічної практики. Останнім часом на основі теоретичного вивчення й аналізу практичного досвіду розроблено професіограми вчителя, класного керівника, вихователя за функціями, уміннями, здатністю до діяльності. Професіограми розглядаються як головний орієнтир при оцінці професійної придатності студента до обраної діяльності.

Основною метою педагогічної практики у вузі є формування у студентів уміння застосовувати в педагогічній діяльності науково-теоретичні знання, здобуті при вивченні насамперед суспільних, загальнопедагогічних і спеціальних дисциплін, розвиток у майбутніх вихователів, викладачів інтересу до педагогічної і наукової діяльності.

Педагогічна практика здійснюється з першого по п’ятий курси. В ході цієї практики на І—III курсах відпрацьовується вивчення досвіду вчителів і контактування з учнями.

Вибір типу навчального або виховного закладу для педагогічної практики визначається специфікою факультету, майбутньою спеціальністю студентів: викладач педагогіки і психології педагогічного училища, методист-інспектор відділу народної освіти.

Як правило, практика проходить в активній формі, тільки перше знайомство практикантів з дошкільним закладом і педагогічним училищем відбувається у формі спостереження за діяльністю вихователя, викладача, завідуючої, методиста, а також вивчення навчально-методичної документації, бесід з дітьми, педагогами та ін. Таке постійне спілкування з дітьми, починаючи з першого курсу, забезпечує можливість глибокого оволодіння основами педагогічної майстерності.

Кожний вид педагогічної практики має свої конкретні завдання і зміст, з якими студенти знайомляться на установчій конференції, куди запрошуються і викладачі-методисти, працівники дошкільних закладів.

Завершальним етапом педагогічної практики є підсумкова (заключна) конференція. За результатами, педагогічної практики, студенту виставляється диференційована оцінка з урахуванням характеристики, яку дав практиканту педагогічний колектив дошкільного закладу чи педагогічного училища.
Студенти, робота яких у період практики визнана незадовільною, проходять її повторно, повністю або частково.

Успіх педагогічної практики залежить від вибору базової установи, оптимальної реалізації найдосконаліших методів і прийомів роботи в конкретних умовах, методичного рівня і майстерності викладачів
(вихователів). Вони особистим прикладом активізують творчу самостійність студентів у виконанні завдань практики, допомагають формуванню сумлінного ставлення до роботи, відповідальності, цілеспрямованості. Саме ці фактори багато в чому визначають професійну придатність майбутнього спеціаліста.

Педагогічна практика інтегрує в професійній освіті не тільки знання з психолого-педагогічних дисциплін, а й знання з суспільних і спеціальних навчальних предметів.

У період практики здійснюється велика виховна робота, спрямована на формування професійних навичок, активної життєвої позиції, сукупності громадянських і моральних якостей майбутнього педагога. Студент і студентський колектив виступають одночасно і як об’єкт і як суб’єкт виховання. Виховання студентів органічно пов’язане з їх підготовкою до роботи з дітьми.

Педагогічна практика може розглядатися як головна ланка співробітництва інституту і дошкільного закладу або педучилища по орієнтації студентів на постійне підвищення своєї кваліфікації. Критеріями оцінки спільної роботи вузу, педагогічного училища з підготовки студентів до викладацької і виховної роботи можуть бути: взаєморозуміння цілей діяльності і шляхів її здійснення; спільне керівництво педагогічною практикою; погодженість дій і двобічне прагнення до досягнення високого рівня педагогічної підготовки студентів у вузі і педучилищі; готовність керівників управлінь і відділів народної освіти, дошкільних установ, вихователів до пошуку найдосконаліших шляхів і форм цієї роботи.

У процесі педагогічної практики студенти насамперед адаптуються до діяльності дошкільного працівника або викладача педагогічного училища, знаходять своє місце у взаємодії дитячого і педагогічного колективу, усвідомлюють й оцінюють правильність професійного вибору, наявність у себе необхідних якостей для педагогічної діяльності. Це початок формування професійної майстерності. Студенти оволодівають прикладними професійно- педагогічними знаннями, що сприяє успішному засвоєнню теоретичних курсів, у них формуються уміння планувати свою роботу, розподіляти доручення, добирати необхідний матеріал й втілювати його у конкретні справи, оцінювати хід і результати роботи, ставлення до неї вихованців, порівнювати свою роботу з роботою товаришів.

Важливою ділянкою педагогічної практики є виконання творчих завдань, включення студентів у навчально-дослідну роботу (НДРС), що полегшує пристосування їх до умов роботи в дошкільному закладі, педагогічному училищі. На прикладі поглибленого аналізу однієї з педагогічних проблем студенти легше включаються в багатошаровий педагогічний процес, розуміючи внутрішні механізми вирішення реальних виховних ситуацій. Виконання творчої роботи сприяє формуванню комплексу умінь — обрати проблему, сформулювати завдання, визначити їх місце в ієрархії виховних цілей, обґрунтувати шляхи вирішення, дати аналіз з науково-теоретичних позицій. Творчі роботи студентів стимулюють дослідницький підхід до професійної діяльності. Як правило, про найцікавіші і найзначніші результати цієї роботи студенти доповідають на заключних (підсумкових) конференціях.

Значне місце у процесі формування особистості майбутнього спеціаліста належить суспільно корисній праці. Саме тут студент набуває організаторських якостей, ідеологічного загартування, навичок вихователя, він зростає як особистість і водночас як майбутній спеціаліст. Соціальна активність студента передбачає усвідомлену готовність до суспільно корисної праці і практичну реалізацію цієї готовності в конкретній діяльності в інтересах суспільства.

На старших курсах студенти в процесі педагогічної практики виконують ролі вчителя-предметника і дублера класного керівника. Ними керують два викладачі – методист з кафедри педагогіки і з кафедри викладання профільного предмета. Як правило, педагогічні інститути узагальнюють усі завдання практики в спеціальному методичному виданні. Під час практики її керівники проводять з студентами методичні семінари, студенти ведуть науково-пошукову роботу, збираючи матеріал для дипломної або курсової роботи, вчаться індивідуально працювати з окремими учнями. Педагогічна практика на 4 курсі триває шість тижнів, на п’ятому – вісім тижнів. Усього практика студентів на І-V курсах триває 20 тижнів (у деяких вузах до 26- ти). Як показує досвід, при сумлінному ставленні студента до своїх обов’язків цього терміну цілком достатньо, щоб опанувати перші навички педагогічної праці згідно з уміннями, про які йдеться у професіограмі студента-педагога і кодексі професійної етики вчителя. Якщо студенти четвертого і п’ятого курсів під час педагогічної практики залучаються до реального педагогічного процесу, то відбувається новітнє усвідомлення вимог до себе, виникає реальна потреба в усуненні недоліків, які можуть з’являтися з якихось організаційних причин. Наразі студентам здається, що все виходить не так вже і погано. Та з часом колективний аналіз проведених студентами заходів, поради керівників педпрактики, вчителів школи, товаришів призводять студентів до самоаналізу. Тоді студенти і керівники педагогічної практики починають розуміти, що багато у самовихованні студентів не враховано і виникає необхідність навчатись самопізнанню, самоспостереженню, самоаналізу і самооцінці безпосередньо під час практики, аби вони дісталися рівня самовипробування їх реальної підготовленості до роботи в школі. За цей час студенти, як ніколи потребують допомоги педагогів, вона повинна бути перш за все індивідуальною, бо одному студенту потрібна допомога в процесі самопізнання, а іншому необхідні зміни в його індивідуальній програмі практики; для кожного студента необхідно визначити відповідні методи надання індивідуальної допомоги, яка знадобиться при його власному плануванні процесу самовиховання, при подальших реальних діях з самовдосконалення.

Складовою частиною процесу навчання у вузі є контроль і оцінка знань, умінь студентів. Основна форма контролю – заліки й екзамени. При цьому здійснюються не лише контролюючі, а й навчальні, виховні функції. Заліки й екзамени у вузі – це підсумкова перевірка засвоєння навчальних програм у цілому або окремих їх розділів. Викладач не обмежується констатацією рівня засвоєних студентами знань, умінь і навичок, а й пропонує певну роботу по вдосконаленню їх. Як правило, заліки передують екзаменаційній сесії. На заліках застосовуються як усні, так і письмові форми контролю. Студентів, які на семінарах і практичних заняттях продемонстрували відмінні знання, за рішенням відповідної кафедри можуть бути звільнені від заліків та екзаменів. Заліково-екзаменаційна сесія зобов’язує студентів відновити у своїй пам’яті вивчений матеріал, доповнити свої знання на основі роботи з першоджерелами, осмислити основні питання курсу. Сесія проходить двічі на рік в суворо встановлені навчальним планом строки. В окремих педагогічних інститутах є досвід концентрованого вивчення окремих дисциплін з наступним складанням заліків та екзаменів. Студентам, які за рішенням ради факультету навчаються за індивідуальним графіком, дозволяється складати заліки й екзамени протягом семестру. Заліки поділяються на диференційні (з бальною оцінкою) і недиференційні (коли обмежуються оцінкою “зараховано”).
Під час заліку особливу увагу звертають на вміння студентів користуватися раніше набутими знаннями, встановлювати міжпредметні зв’язки. Наприкінці кожного семестру студенти складають екзамени, а по закінченні вузу – державні екзамени. Екзамени – це складна і сувора перевірка знань студентів. Рекомендується, щоб на кожному екзамені була створена вимоглива, але доброзичлива атмосфера, де здійснювалося б об’єктивне оцінювання знань; важливо, щоб були точно сформульовані питання в білетах, гранично зрозумілий опис практичних завдань, що додаються до теоретичних питань.
Напередодні екзамену проводяться добровільні консультації, ознайомлення студентів з питаннями. Допомога їм у придбанні літератури (через кабінети і бібліотеку) також є функцією кабінету кафедри. Екзаменаційна сесія – найвідповідальніший період у житті вищої школи, і ця загальновідома істина щоразу підтверджується на практиці. Оцінка знань на екзаменах виставляється згідно з відповідями студента на питання білету. Екзаменаційні білети складаються і затверджуються відповідними кафедрами згідно з програмою курсу. В процесі екзамену студент має право один раз замінити білет, але при цьому оцінка знижується. На екзамені перевіряються повнота знань, уміння застосовувати їх у майбутній педагогічній діяльності, в житті, контролюється розуміння студентами основних законів. Принципів, правил даної науки, вміння самостійно працювати з літературою і творчо підходити до вирішення проблем, а також розвиток у них таких розумових операцій, як аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, узагальнення тощо. Рівень виконання цих операцій – дуже важливий показник професійної підготовки спеціаліста. Знання, вміння й навички студентів оцінюються в балах і у формі оціночних суджень викладача. При цьому екзаменатор керується
“Примірними нормами оцінки знань і умінь студентів”, визначених у Статуті вищої школи. Більшість студентів ставляться до екзаменів з високою відповідальністю насамперед тому, що вони мають змогу перевірити рівень своєї підготовки, продемонструвати глибокі знання і творчу активність.

Поряд з основними формами перевірки знань студентів в вузах широко використовуються й такі, як колоквіум та індивідуальна співбесіда. Ці форми дозволяють не тільки виявити рівень знань та умінь студентів, а й визначити спрямованість їх інтересів. Колоквіуми, як правило, проводяться напередодні лабораторних занять, педагогічної практики для з’ясування рівня теоретичних знань студентів.

Дипломні і курсові роботи, реферати виконуються в плановому порядку
(відповідно до навчального плану).

Реферат — виклад суті будь-якого питання, публічної лекції. При написанні реферату слід проаналізувати роботу (або ряд робіт), що вивчається, викласти суть її (їх) власними словами, висловити своє ставлення до викладеного. Це завдання корисне як в освіті му плані, так і у виховному. Вивчення робіт на одну тему (проблему) розширює кругозір студента, а вимога звести роботу кількох авторів в єдине русло і при цьому стисло викласти суть їх висловлювань власними словами тренує пам'ять і здатність до аналізу і узагальнення. Показ власного ставлення до проблеми вчить відстоювати свою точку зору, формує переконання, виховує морально, Їх обсяг здебільшого становить 10-15 сторінок.

Рецензування вимагає детального аналізу і широкої, логічно стрункої системи аргументів, доказів. Щоб дати обґрунтовану оцінку чого-небудь, треба мати досить глибокі і різнобічні знання. До рецензування наукової літератури студенти готуються поступово: від анотації описової до анотації критичної, а далі — до рецензії.

В педагогічних вузах поки що немає установки, щоб дипломні роботи писали всі (без винятку) студенти. Такий порядок існує на, деяких факультетах університетів; реальне дипломне проектування є на окремих факультетах будівельного інституту та в деяких інших вузах. Добровільність і загальна висока успішність є запорукою виконання якісної дипломної роботи; її обсяг не має перевищувати 40 - 50 друкованих сторінок. Дипломна робота за структурою нагадує кандидатську дисертацію: вступ (із зазначенням актуальності, об’єкта і предмета роботи, мети і практичної значущості дослідження); у першому розділі дипломної роботи міститься теоретичне, у другому - дослідно-практичне висвітлення теми з наведенням прикладів, узагальненнями, з використанням формул, таблиць, а також унаочнення у вигляді графіків, діаграм, малюнків. Дипломною роботою керує досвідчений викладач, її захист відбувається на державному екзамені. Допуск дипломної роботи до захисту здійснюється на засіданні кафедри після рецензування її одним-двома викладачами, які не були керівниками даної роботи.

Протягом п’ятирічного навчання студентові доводиться писати 5 - 6 планових курсових робіт. За обсягом курсова робота вдвічі менша за дипломну
(20—25 сторінок). Якихось стандартів щодо написання її немає, все залежить від ініціативи студента і традиційних правил, яких дотримується кафедра.
Загальна тематика курсових робіт також затверджується кафедрою, але викладачі й студенти можуть використовувати й ініціативні теми.

Засвоєння різноманітних форм та методів активного навчання допомагає майбутнім педагогам швидше набути професійного досвіду, глибше усвідомити соціальне призначення професії вчителя. Саме тому до кожного практичного заняття доцільно розробляти практичні завдання, спрямовані на розвиток мислення майбутніх вчителів та формування практичних умінь і навичок виховної роботи з дітьми, підлітками, юнаками. На практичних заняттях широко використовуються активні методи навчання, зокрема аналіз педагогічних ситуацій і виховних задач.

Виховна задача – це мета, що задається педагогом у визначених умовах
(ситуації), яка передбачає перехід вихованця з вихідного рівня на якісно новий рівень розвитку його вихованості. Виховна задача є результатом усвідомлення педагогом утруднення, яке виникло в певній ситуації і яке не має однозначного розв’язання. Подолання утруднення відбувається шляхом знаходження оптимального способу його розв’язку. Виховна задача ґрунтується на меті, яка передбачає своїм результатом не тільки усунення конфлікту, але й виникнення потреби суб’єкту діяльності у самовихованні, саморозвитку.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: контрольная работа 1, обучение реферат.



Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки