Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Тому нами була обрана саме така тема дипломної роботи: “Оповідання
Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час”.

При дослідженні цієї теми нами було використано чимало публікацій, зокрема, таких авторів, як Володимир Панченко, Олена Гнідан, Микола
Жулинський, Григорій Костюк, Людмила Дем'янівська, Сергій Єфремов та інших.

Мета нашої дипломної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу наукової та методичної літератури дослідити життєвий та творчий шлях
Володимира Винниченка, показати методику вивчення дитячих оповідань на уроках позакласного читання та в позаурочний час.

При написанні дипломної роботи ми використовували такі методи і прийоми дослідження, як метод вибору, аналізу і синтезу, метод зіставлення і порівняння.

Завдання:

1. Проаналізувати художні твори Володимира Винниченка;

2. Визначити найефективніші методи та прийоми їх вивчення в школі;

3. З’ясувати той величезний психологічний та естетичний вплив, який справляють твори Винниченка на читачів.

Розділ І. Грані таланту Володимира Винниченка.

1. Життєвий і творчий шлях Винниченка прозаїка і драматурга.

Півстоліття штучного забуття імені Винниченка зробили свою лиху справу: сьогодні розповідь про його творчу спадщину доводиться розпочинати, по суті, з відповіді на питання, яке Юрій Тищенко (соратник Володимира
Винниченка по політичній роботі, видавець різних українських часописів)
1917 року виніс у назву брошури: “Хто такий Винниченко?” Полярність суджень про цю людину просто ошелешує. “Літературний геній України, письменник, який стає на рівні першої-ліпшої літератури європейської...”, “Великий
Партач життя, політики, і передусім душ нашої молоді...”, “Український буржуазний націоналіст, старий вовк української контрреволюції...”,
“Художник, розіп’ятий на хресті політики...”

В усьому цьому різнобої розібратися нелегко. Але – необхідно. Тому доводиться починати, як казали древні, ab ovo, що в перекладі з латинської означає “з самого початку”.

Перегорнемо сторінки життєпису Володимира Винниченка. Для цього треба перекинутися уявою в 1880 рік, на одну з вулиць повітового міста
Єлисаветграда колишньої неосяжної Херсонської губернії. Саме тут 16 липня
(28 липня за н. Ст.) і народився Володимир Винниченко. Батько, кирило
Васильович, безземельний селянин, був наймитом при економії поміщика
Бодіско. Мати, Докія Павленко, від першого шлюбу вже мала трьох дітей –
Андрія, Василя, Марію.

Отже, Винниченко з’явився на світ і зростав на півдні України. В той час це місце було зіткненням двох стихій – молодої індустрії, могутньої цивілізації і гарячого козацького духу, що витав над безмежними просторами.
Хлопця оточував строкатий світ, і враження дитинства виявились настільки сильними, що пізніше він так напише: “Ви уявіть собі: я родився в степах.
Ви розумієте, добре розумієте, що то значить “в степах?” Там, перш усього, немає хапливості. Там люди, наприклад, їздять волами. Запряжуть у великий, поважний віз пару волів, покладуть надію на Бога і їдуть. Воли собі ступають, земля ходить круг сонця, планети творять свою путь, а чоловік лежить на возі і їде. Трохи засне, трохи підкусить, пройдеться з батіжком наперед, підожде волів, крикне задумливо “гей!” і знов собі поважно піде уперед...

А навкруги теплий степ та могили, усе степ та могили. А над могилами вгорі кругами плавають шуліки; часами, як по дроту, в ярок спуститься чорногуз, м’яко, поважно, не хапаючись. Там нема хапливості. Там кожний знає, що скільки не хапайся буде небо, та степ, та могили. І тому чоловік собі йде, не псуючи крові хапливістю, і нарешті приїжджає туди, куди йому треба.

Отже, я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах, а удень ширина степів навівала сум безкрайності. В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя.” [7; 125]

Мабуть, із тих безкраїх степових обріїв черпав Володимир Винниченко велич духу і силу таланту.

Дитинство Володимира Винниченка частково можна відтворити з розповідей матері письменника. Йдеться в них про найбільш ранню пору в житті Винниченка – його перші нахили, пригоди, ігри, оточення. Ось, скажімо, опис родинного “гнізда” Винниченків: “Маленька хата, власна, в якій жила родина, на нижній вулиці, у Єлисаветграді, й де народився
Володимир, мала двір і садок. У дворі були будівлі, маленький павільйон, в якому жили дві єврейські родини з дітьми, і стояв амбар, де зсипався хліб та тримався коник Мальчик. Були дві собаки: Жулька і Кадон”. [8; 14]

Неподалік від батьківського будинку – річка Інгул, вали старої фортеці, великий міський сад. Улюблені місця дитячих розваг та ігор. “Грали в ґудзики, цурки, запускали голубів, купалися в Інгулі, шукали пташині гнізда й скарби, каталися на ковзанах. Деякі з тих розваг були досить ризиковані.

Перепливаючи якось із дорослими широкий ставок, Володимир ледь не втопився, але був урятований старшими. Іншого разу мчав верхи на коні попереду табуна – кінь злякався чогось, скинув малого вершника. Пощастило: коні, пролітаючи степом, не зачепили хлопчика копитами. Ще якось була подорож на ковзанах по льоду річки аж до Новомиргорода – це кілометрів сорок, не менше.” [26; 144]

Дещо із скарбниці спогадів пор власне дитинство згодом відіб’ється і на сторінках прозових творів Володимира Винниченка. Оповіді його матері, зафіксовані Розалією Яківною Винниченко, дають підстави припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на ... Федька - халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці.

Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно чітку пам’ять. Рано навчився читати, - сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим “букварем” для цього були принесені братом
Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він граючись, вирізав літери і клеїв на стінку, питаючись у дорослих, що то за буква.

Сусідських дітей “тримав ... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий.” [8;14]

Курити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.

Такий портрет великою мірою збігається з рисами того характеру, який постає на сторінках оповідання “Федько – халамидник”. Сумлінний краєзнавець знайде в цьому творі чимало елисаветградських прикмет. Річка неподалік від будинку, де мешкає родина Федька; базарний місток, що весною зносить крига; паровий млин, з-за якого “сонце хитро виглядає”, церква – все це поставало й перед очима малого Володимира Винниченка, коли він біг на берег Інгулу зі своєї Солдатської вулиці. Не випадкова й така деталь: батько Федька працює в міській друкарня – ми вже знаємо, що працівником друкарні був старший брат Володимира Винниченка.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: доклад на тему, скачать шпоры.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки