Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

ЧАСТИНА І. НЕВРОЗИ: ПОНЯТТЯ, ЕТІОЛОГІЯ, ГЕНЕЗИС

1.1. Поняття неврозів психологів і медиків

Вчення про неврози історично характеризується двома тенденціями. Одні дослідники виходять з визнання того, що існування невротичних феноменів цілком детерміновано визначеними патологічними механізмами чисто біологічної природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пускового механізму і можливу умову виникнення захворювання. Однак психотравма при цьому виступає як одна з багатьох можливих і рівноцінних екзогеній, що порушують гомеостаз. Таке розуміння психогенного характеру захворювання навіть у випадку його визнання є дуже обмеженим. Природно, що прихильники цієї точки зору зв'язують успіхи в області вивчення природи неврозів з подальшим прогресом біологічних досліджень і удосконалюванням техніки лабораторних досліджень. Цими вченими в прихованій, а іноді й у явній формі висловлюється думка, що прогресивною тенденцією у вивченні неврозів є їхнє знищення як самостійної категорії взагалі за допомогою постійного й усе більшого звуження їхніх границь.

З зазначеним напрямком у вивченні неврозів зв'язаний принцип їхньої негативної діагностики, тобто віднесення до неврозів тільки тих захворювань, при яких відсутні органічні зміни, що виявляються сучасними методами дослідження.

Вірне зауваження Роджерса К. про принципову недостатність поняття негативної характеристики неврозу вимагає, однак, уточнення. Воно правомірно стосовно до діагностики неврозів, здійснюваної на підставі одних лише негативних характеристик. Що ж стосується самого цього поняття, то цінність його очевидна принаймні в двох аспектах: по-перше, у плані націленості лікаря на можливо більш повне обстеження хворих з порушеннями, що діагностуються як неврози, через відсутність у важких випадках чітких границь між неврозами і неврозоподібними розладами непсихогенної природи і труднощів такого розмежування по одних лише симптоматичних проявах; по- друге, з урахуванням того, що ретельне клініко-лабораторне дослідження дозволяє установити природу і значення органічного компонента при сполученнях неврозів з іншими захворюваннями, а також виявити в багатьох випадках неврозів, що особливо важко протікають, органічну основу, що полегшує виникнення невротичного зриву і яка приймає участь у формуванні клінічних симптомів неврозу.[11]

Застосування в необхідних випадках методів прижиттєвого морфологічного дослідження (комп'ютерна томографія, контрастна нейрорентгенографія й ін.) свідчить про те, що в сучасній клініці неврозів негативна їхня характеристика відіграє важливу роль у клінічній диференціації неврозів,
«змішаних» форм і неврозоподібних станів.

Першій із зазначених вище тенденцій у вивченні природи неврозів протистоїть друга, прихильники якої виходять із припущення про те, що вся клінічна картина неврозів може бути виведена з одних лише особистісних психологічних механізмів; що ж стосується будь-якого соматичного дослідження, то одержувана з його допомогою інформація розглядається в цьому випадку як принципово байдужна для розуміння клініки, генезу і терапії невротичних станів.

Добре відомі неадекватні спроби позитивної характеристики неврозів, що йдуть від фрейдизму. Спільне, що їх поєднує, — це представлення про невроз і його психогенез як про матеріалізацію витиснутих у несвідоме біологічних потягів, насамперед сексуальних і агресивних, при ігноруванні реальної ситуації і соціально значимих особистісних характеристик.

В останні десятиліття деякі специфічні точки зору на природу неврозів у закордонній психоневрології зв'язані з біхевіоризмом, екзистенціалізмом, гуманістичною психологією й ін. У розповсюдженій у даний час у багатьох західних країнах концепції бихевіор-терапії заперечується існування неврозу в якості самостійної нозологічної одиниці. З погляду біхевіористів реально існують лише окремі невротичні симптоми як результат неправильного процесу научіння. Вони стверджують, що немає неврозу, який ховається за симптомом, це просто сам симптом. При цьому ігнорується роль свідомих соціальних факторів особистісного функціонування.

Ще далі йдуть екзистенціалісти, для яких неврози взагалі не є хворобою, що має свої нейрофізіологічні механізми. Подібно іншим психічним розладам, невроз являє собою тільки особливу форму відчуженого існування хворого. Для
К. Роджерса, одного з представників гуманістичної психології, невроз – наслідок незадоволення імманентно властивій кожній людині потреби в самоактуалізації.

Найбільш радикальну позицію займають представники псевдонаукового, в той же час дуже модного напрямку в західній психіатрії, відомого за назвою
«антипсихіатрія», що думають, що невроз є не хворобою, а нормальним поводженням у ненормальному суспільстві [9].

Сутність позитивної діагностики, тісно зв'язаної з патогенетичною концепцією неврозів, випливає з визнання категорії «психогенного», що включає в себе наступні основні положення: 1) психогенія зв'язана з особистістю хворого, із психотравмуючою ситуацією, труднощами цієї ситуації, з нездатністю особистості в даних конкретних умовах самостійно вирішити її; 2) виникнення і плин неврозу більш-менш зв'язані з патогенною ситуацією і переживаннями особистості: спостерігається визначена відповідність між динамікою стану хворого і змінами психотравмуючої ситуації; 3) клінічні прояви неврозу по своєму змісту деякою мірою зв'язані з психотравмуючою ситуацією і переживаннями особистості, з основними найбільш сильними і глибокими її прагненнями, представляючи афективну реакцію, патологічну фіксацію тих чи інших її переживань; 4) відзначається більш висока ефективність психотерапевтичних методів стосовно всього захворювання й окремим його клінічним проявам порівняно з біологічними впливами.

Підкреслена вище складність природи неврозу повною мірою розкриває і труднощів його визначення.

Невроз – психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значимих життєвих відносин людини, виявляється в специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ.

Невроз характеризується, по-перше, оборотністю патологічних порушень, незалежно від його тривалості, що відповідає розумінню неврозу

И. П. Павловим як зриву вищої нервової діяльності, що може продовжуватися дні, тижні, місяці і навіть роки; по-друге, психогенною природою захворювання, що, згідно В. Н. Мясіщеву, визначається існуванням зв'язку між клінічною картиною неврозу, особливостями системи відносин і патогенної конфліктної ситуації хворого; по-третє, специфічністю клінічних проявів, що складає у домінуванні емоційно-афективних і соматовегетативних розладів.[2]

Відсутністю психотичних симптомів, як це видно з приведеного визначення неврозу, останній відрізняється від психозу, у тому числі психогенної природи.

Варто торкнутися ще трьох понять: психогеній, граничних станів і малої психіатрії. Н. И. Фелинская підрозділяє психогенії на неврози, з одного боку, і реактивні стани – з іншого. Синонімами останніх автор вважає психогенні і ситуаційні реакції. У граничні стани включаються донозологичні невротичні розлади, невротичні реакції і стани, що клінічно оформилися, психопатії, неврозоподібні і психопатоподібні порушення при соматичних захворюваннях і деякі інші, що протікають головним чином на «невротичному» рівні. [10] Що стосується поняття «мала психіатрія», то розглядати його як синонім граничних станів невірно. Автор пропонує відносити до малої психіатрії всі нозологічні форми, що у період хвороби знаходяться поза психотичним станом (чи поза станам, що до нього може бути прирівняним), підкреслюючи одночасно доцільність включення в цю групу розладів не тільки малої інтенсивності, але і малої тривалості.

Твердження в радянській психіатрії таких клінічних категорій, як невротичний розвиток, «придбана психопатія», «акцентуація характеру», ускладнило задачу розмежування неврозів і психопатій. Це стосується також поняття «невроз характеру», «невротичний характер». Люди, що страждають
«неврозом характеру», здатні адаптуватися до середовища і, що особливо істотно з погляду закордонних авторів, не роблять антисоціальних дій. У зв'язку з тим що остання обставина не може служити критерієм при клінічній диференціації, навряд чи має сенс користатися цим визначенням, протиставляючи його і психопатіям, і неврозам із усіма труднощями, що звідси випливають, у їхній диференціальній діагностиці.

На відміну від неврозу під психопатіями, як уродженими, так і придбаними, варто розуміти постійний для особистості патохарактерологічний стан, хоча і маючий свою динаміку.

О. В. Кербиковым (1962) основні критерії психопатій були позначені як тотальность патологічних рис характеру, їхня відносна стабільність і більш- менш виражена соціальна дезадаптація. [11]

Акцентуація характеру, на думку А. Е. Личко [11], – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість у відношенні визначеного роду психогенних впливів при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших.

Коли ж говорять про невротичний розвиток, то мають на увазі формування характерологічних змін особистості в період неврозу чи після нього, що можуть поступово переходити в ту чи іншу форму психопатії. На відміну від психопатій при неврозах страждає лише частина особистості (парціальність); зберігається критичне відношення до хвороби, відсутнє при психопатіях; при неврозах визначальне значення набувають прижиттєві середовищні впливи.

1.2. Погляди на класифікацію неврозів

Різноманіття класифікаційних розподілів неврозів, пропонованих різними авторами, відбиває насамперед відсутність єдиного погляду на їхню етіологію і патогенез. У зв'язку з цим дотепер не припиняються спроби систематизації неврозів з використанням різних критеріїв.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: защита реферата, реферат по информатике, антикризисное управление предприятием.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки