Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Після Єгипту Сирія є найближчою країною, де монашество досягає найвищого розвитку.

В Каппадокії монашество з’явилося завдяки Василію Великому, Григорію
Богослову та Григорію Нисському. Василій спочатку пзнайомився з відомими аскетами Сирії та Палестини. Він має славу в історії монашества як організатор східного монашества. Його відомі “Великі та малі монашеські правила” досі залишаються єдиними правилами грецького монашества.

Після того, як Єгипет та Палестина перестали бути головними центрами монашеського життя на Сході, такими стають Константинополь, а дещо пізніше
Афон.
Розділ ІІ. Візантійський ісихазм.

2.1. Афон – колиска християнського аскетизму.

Від Констянтина Великого до Василія, засновника македонської династії, від єпископа Кастіна до Фотія, релігійні будинки та монастирі примножувались у Візантії до безкінечності. В 430 році прийшов в
Константинополь авва Александр і запровадив тут акіматенство. Акіматени поставили собі за мету безперервно служити Богу – молитися вдень та вночі.
В 460 році римський консуларій Студій заснував монастир акіматенів
“Студіон”. Золотим віком для заснування монастирів було царювання Юстиніана
(527- 565 рр.).

З середини IX ст. заселяється відлюдниками Афон, де починають з’являтися лаври. Однак Порфирій Успенський у своєму творі “Схід
Християнський” говорить, що згідно з переказом, монашество на Афоні було ще в V – VІ ст. Проте все було знищене арабами під час їх нападів у 670 і 776 роках. На думку Порфирія, після цього спустошення, імператор Констянтин
Погонат віддав Афон монахам. Першим анахоретом Афону був Св.Петро, який нібито прожив там 53 роки. В 830 році на Афон знову нападають араби. Вповні достовірні дані на Афоні починаються з половини IX ст. Грамотою імператора
Василія Македонського в 872 році увесь Афонський півострів передали монахам. Перший монастир тут було засновано в 963 році. Першим головним засновником монашеського життя на Афоні та законодавцем був Афанасій (1000 р.)

На Афоні було багато і латинських монахів, і мирян з Риму та Амальфії.
Вони спочатку приєднувалися до грецьких обитель, а пізніше створювали свої власні монастирі, як Римський, присвячений Святим Петру та Павлу, і
Амальфійський, присвячений Пресвятій Діві Марії.

На початку XI ст. Афон став одним з найвідоміших монашеських пунктів, хоча його біди ще не скінчились Так в 1044 році на нього знову нападають араби, після чого півострів заселяють мирські люди. Афонські подвижники звернулись до імператора Констянтина Мономаха, який відправив до них монаха
Косьму Цинцулука. Той вигнав з Афону мирян і дав Афону новий устав, який було схвалено Констянтином Мономахом у 1046 році.

Саме в середовищі грецького монашества на Афоні існував містичний рух, який має назву ісихазм.

2.2. Зміст ісихастської філософії та основні представники ісихазму

Порфирій Успенський у своїй “Історії Афону” пише, що першим ісихастом був Св.Петро, який був також першим анахоретом Афону і прожив там 53 роки
(681 – 734 рр.). Взагалі самозаглиблена млитовна практика оформилась спочатку в Єгипті наприкінці ІІІ – початку IV століття і розроблялась у IV
– VII ст. синайськими та єгипетськими аскетами Макарієм Єгипетським
,Євгарієм, Іоанном Ліствичником. Часто засновником ісихазму помилково вважають Св.Григорія Паламу (XIV ст.), але він лише осмислив, обгрунтував та систематизував ту практику духовного “деланія”, яка вже давно була в практиці у монахів-анахоретів з глибокої давнини. Вже згадані Євгарій
Понтійський та Макарій Єгипетський (IV ст.) знають практику “розумної молитви”, яка є суттю ісихазму. Класичний опис техніки ісихазму дає вже у
XI ст. монах Ксерокерського монастиря у Константинополі, Симеон: “Зачини двері твоєї келії, сядь у кутку: відверни думку твою від усього земного, тілесного та швидкоплинного. Потім схили підборіддя твоє на груди і спрямуй чуттєве та духовне око твоє на пупок свій; далі стисни обидві ніздрі так, щоб ледве можна було дихати і відшукай очима приблизно те місце серця, де зосереджено усі здібності душі. Спочатку ти нічого не побачиш, але коли проведеш у такому стані день і ніч, тоді, о диво, побачиш ти те, чого ніколи не бачив, побачиш доволі ясно, що довкола серця твого поширюється божественне сяйво.”

Представниками пізньовізантійського ісихазму, окрім Григорія Палами, є також видатні духовні письменники Преп.Григорій Синаїт і Миколай Кавасіла.

Святий Григорій Синаїт створив вчення, яке лягло в основу усього середньовічного напрямку східного монашества, зокрема в основу містики XIV ст.

Коли Григорій Синаїт приїхав до Афону з Криту, він, як сказано в його
“Житії”, знайшов лише трьох іноків, знайомий зі справжньої ісехією. Вчення
Синаїта було надто суворим, іноді воно навіть суперечило старому устрою монастирського життя.

Важко сказати, чи був Григорій Палама учнем Св.Григорія Синаїта, але є підстави твердити, що він був його учнем по духу. Проте Палама дещо пом’якшує строго монашеську точку зору Синаїта: він не цурається світу, лише визнає за монашеством більше можливостей для спасіння. Більш рішучим у цьому смислі є вчення Кавасіли; воно не говорить про монашество та його переваги. Єпископ Алексій у своїй праці “Візантійські церковні містикиXIV ст.” вказує на єдність поглядів трьох великих візантійських богословів:
“Загальна для усіх трьох містиків і найхарактерніша риса полягає в тому, що вони навчали і доводили самим життям, що не шляхом філософських роздумів, але постійним очищенням душі, абсолютною німотою почуттів та думок, постійним перебуванням в розумній молитві і можливо для людини досягти осяяння з гори. Цей прояв Божества можна бачити навіть тілесними очима.
Вони також повчали, що для пригнічення пристрастей необхідно усі думки свого розуму зосереджувати в глибині серця, постійно спостерігаючи за ними і не дозволяти собі думати про щось інше, окрім Бога”.

Давні містики метою аскези вважали обоження, тобто уподіблення Богу через Ісуса Христа, який зробив людську природу учасницею божественного життя завдяки іпостасній єдності Божої та людської природ. Хоча обоження і передбачало єднання людини з Богом, але, насамперед воно передбачало перенесення на душу таких божественних атрибутів як безсмертя, блаженство і надлюдська повнота та інтенсивність життя. Шлях до обоження лежав через:

1). очищення (катарсіс);

2). просвітлення;

3). цілеобретіння.

Перше – це очищення душі від усього мирського через повне відречення від світу.

Друге – це просвітлення душі божественним світлом.

Третє – віднайдення містичної досконалості, єднання з Богом та обоження.

При цьому можна говорити про дві течії у східнохристиянській містиці: споглядальну та аскетичну. Перша течія прагне через містичний гносіс до спрощення душі та її єднання з Богом. Друга – підкреслює не стільки момент гносісу, скільки любові та відданості богу. До містиків першої течії можна віднести Псевдодіонісія та його послідовників, до другої – Макарія
Єгипетського та Симеона Нового Богослова (X –XI ст.). Деякі містики синтезували в собі два напрямки: це Григорій Нисський (IV ст.), Ісаак Сирін
(VI ст.), Максим Сповідник (VIІ ст.) і сам Григорій Палама.

Приклад з творів Ісаака Сиріна прекрасно ілюструє переживання ісихії:
“Одного дня я хотів прийняти їжу після чотирьох днів голоду. І коли став я на вечірню службу, щоб після неї прийняти їжу, і стояв на дворі келії моєї, між тим, як сонце було високо. то, почавши службу, лише протягом першої слави діяв свідомо, а після того перебував підчас служби, не знаючи, де я, і залишався у такому стані, поки не зійшло знову сонце наступного дня і не зігріло мого обличчя. І тоді вже, коли сонце почало сильно турбувати мене, повернулась до мене свідомість, і ось побачив я, що настав вже новий день, і подякував я Богові, роздумуючи над тим, як благодать його сходить на людину.”

Слід дати коротку характеристику основним принципам ісихастських практик. Це: а). постійна “розумна молитва”, тобто постійне зосередження та усвідомлене повторення Ісусової молитви; б). “зведення” розуму в серце; в). споглядання світлових феноменів (нетварного Фаворського світла, за
Паламою – нетварних божественних енергій); г). активне використання методів психосоматичної регуляції (затримка дихання, специфічні пози, візуалізація, зосередження на певних ділянках тіла).

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: цель реферата, век реферат, курсовые.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки