Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Таким чином, громадянське суспільство не можна характеризувати як систему позаполітичних суспільних відносин і інститутів. Генезис цього суспільства кристалізує його в досить струнку систему економічних, соціально-політичних, релігійних, духовно-моральних, сімейних, культурних і інших суспільних відносин, що, визначаючи державну політику, виражають волю громадян суспільства. У рамках даної системи функціонують різні громадські організації, рухи, політичні партії (крім правлячої), релігійні організації, економічні асоціації й об'єднання і, нарешті, сама людина як особистість зі своїми сімейними, професійними, дозвільними й іншими різноманітними потребами й інтересами.

Існування громадянського суспільства, його формування неможливі без появи нових суспільних індивідів — громадян, що мають рівні цивільні права і своєрідні громадянські якості. Людина тільки тоді стає громадянином, коли володіє високими моральними ідеалами, передовим світоглядом, заснованим на демократичному сполученні почуття власного достоїнства, незалежності, індивідуальності з повагою прав і воль інших громадян, неухильним дотриманням законів і правил загальнолюдського гуртожитку. Такий новий тип особистості знаходиться в інших взаєминах із суспільними об'єднаннями й інститутами. У досить розвитому громадянському суспільстві нові суспільні індивіди не тільки не розчиняються в колективах, мають власну індивідуальність, але і мають більш високу духовність, будують свої взаємини на чисто громадянській основі. Досягнення такого положення речей можливо тільки при кардинальній зміні психології і світогляду людей, трансформації їх економічного і соціального статусу.

«Громадянське суспільство функціонує, ґрунтуючись на ряді принципів. У їхньому числі:
. рівність прав і воль усіх людей у політичній сфері;
. гарантований юридичний захист прав і воль громадян на основі законів, що мають юридичну чинність у всім світовому співтоваристві;
. економічна незалежність індивідів, заснована на праві кожного мати чи власність одержувати справедлива винагорода за чесну працю;
. гарантована законом можливість громадян поєднуватися в незалежні від держави і партій суспільні об'єднання по інтересах і професійних ознаках;
. воля громадян в утворенні партій і громадянських рухів;
. створення необхідних матеріальних і інших умов для розвитку науки, культури, утворення і виховання громадян, що формують їх як вільних, культурних, морально чистих і соціально активних, відповідальних перед законом членів суспільства;
. воля створення і діяльності засобів масової інформації поза рамками державної цензури, обмежена тільки законом; існування механізму, що стабілізує відношення між державою і громадянським суспільством (механізм консенсусу), і забезпечення безпеки функціонування останнього з боку державних органів. Цей механізм, формальний чи неформальний, включає законодавчі акти, демократичні вибори народних представників у різні органи влади, інститути самоврядування і т.д.» .

II Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави

Взаємовідносини громадянського суспільства і держави перш за все залежать від наділення їх правами и свободами. Законодавче визнання юридичної рівності людей на основі наділення їхніми правами і волями — навряд чи не головна ознака й основа громадянського суспільства. Якщо політичним вираженням середньовічного способу виробництва був привілей, нерівне для кожного з феодальних станів право, то вираженням тимчасового способу виробництва, підкреслювали Маркс і Енгельс, є «просте право, рівне право».

Важливо відзначити, що становлення і твердження як основу громадянського життя юридичної рівності людей, що поклало початок Новому часу, - настільки ж глибокий переворот в історії, як, скажемо, руйнування первісної громади доісторичного часу і перехід до класово-станового ладу
Древнього світу. На зміну вертикальним феодальним структурам прийшла перевага горизонтальних відносин, заснованих на юридичній рівності і договірних початках вільних людей, відносин, що складають суть громадянського суспільства. Глибокий переворот у праві складався в заміні станової нерівності загальною юридичною рівністю, що визначила якісно новий соціальний стан особистості. Громадянське суспільство не засноване на законі, але його існування органічно зв'язане з рівним для всіх законом, що охороняє загальну волю (можливість робити усе, що не шкодить іншому) і право на власність. Зрозуміло, правова рівність — це не фактична рівність, а рівність можливостей — це не однаковість соціальних статусів людей. Більш того, у початковий період існування громадянського суспільства формальна рівність нерівних людей нерідко виглядало (і власне кажучи було) неправдою і фальшю для більшості незаможних, нездатних досить швидко пристосуватися до нових умов економічного життя. Разом з тим величезне соціальне значення мало саме те, що вперше в багатовіковій історії людства всі люди, незалежно від їхнього соціального походження і положення, були визнані юридично рівними учасниками громадського життя, що мають ряд визнаних законом прав і воль можливості, що дають кожному, виявити себе як особистість, наділену вільною волею, здатну відповідати за свої дії і їхні правові наслідки.

Якщо початок реальному буттю громадянського суспільства поклало прийняття і твердження Біллів про права (Англія, США) чи Декларацій прав людину і громадянина (Франція), то саме громадянське суспільство — це суспільство рівноправних людей, що вільно виявляють свою особистість, творчу ініціативу, суспільство рівних можливостей, звільнене від зайвих заборон і допитливої адміністративної регламентації .

При цьому право визнається обов'язковим і для правителів держави. Право вже не «наказ влади», а дорівнює обов'язкове для правлячих і керованих право, верховенство якого над довільними веліннями пануючих забезпечується поділом влади, високим положенням законодавчої влади, її залежністю (через вибори і перевибори) від народу, нації, країни, а також рівним і доступної для всіх громадян, судом.

Тоді ж виникає представлення про конституцію як не тільки про закон, що визначає пристрій вищих органів влади, але й основному законі країни, обов'язково визначального права і волі громадян (білль про права, декларацію прав). У результаті сама конституція стає угодою суспільства і держави про розмежування сфер їхньої діяльності (держава — публічна влада, сфера загальних інтересів, суспільство — сфера індивідуальних воль, приватних інтересів).

Відділення держави від суспільства і відокремлення суспільства від держави виражено в розходженні їхніх структур, принципів організації і будівлі.

Усяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархія державних органів і посадових осіб, зв'язаних відносинами підпорядкованості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання і легітимація — охорона суспільства і керування їм.

На відміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему різноманітних зв'язків і відносин громадян їхніх об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності й особистій ініціативі, у тому числі в самостійності видобутку засобів до існування (це відноситься і до об'єднань, що містяться за рахунок добровільних внесків їхніх учасників). Мети громадян і їхніх об'єднань різноманітні і мінливі відповідно до їхніх інтересів.

Розходження структур громадянського суспільства і держави накладає відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим — на систему права.

1. Межі діяльності держави

Становлення і розвиток громадянського суспільства обумовило новий період розвитку держави і права. Йому відповідає так називане «сучасна представницька держава», якому, на відміну від кастових і станових держав
Древнього світу і Середньовіччя, мають наступні риси:

1. Держава суверенна, воно має верховну владу і монополією примуса на всій території країни і не залежить від влади іншої держави, влади церкви, жреців, станів, воєначальника недержавних організацій.
2. Держава виступає від імені всього населення (народу, нації) чи, принаймні, офіційно домагаються на те, що воно виражає і захищає інтереси всієї країни, народу, чи підданих громадян. Держава і керування їм уже не розглядаються як чи надбання особиста справа монарха, що царює династії, якоїсь частини суспільства. Офіційно воно відокремлюється від станів, класів і інших соціальних груп, хоча фактично проводить політику частіше з переважним врахуванням інтересів тієї чи іншої впливової частини суспільства.

Прагнення держави представити себе як уособлення нації, що живе на визначеній території, обумовило висхідне ще до епохи пізнього середньовіччя ототожнення держави з країною, Родіною, Батьківщиною.

3. З розвитком громадянського суспільства в структурі державних органів з'являються і встановлюються в якості постійних загальнонаціональні (а не тільки станові) представницькі установи парламентського типу, що володіють правами твердження податків і зборів, що надходять у скарбницю держави, а також прийняття найбільш важливих нормативно-правових актів (законів).
Виникнення і розвиток представницької демократії — явище, властивий епосі формування громадянського суспільства. Представницькі установи, піднімающиїся спочатку на основі майнових цензів, завжди законодавствували від імені всього народу (нації).

4. Держава має управлінський апарат, що складається з професійних службовців, чиновників, а також постійну армію. Створення бюрократії як ієрархічно організованої системи керування зі строго визначеними функціями кожної ступіні і посади — явище Нового часу. Основна маса що служать і військових складається з облич різної станової чи класової приналежності, що займають строго визначені місця в службовій чи посадовій ієрархії й одержують зміст від держави.

5. Держава засновує і збирає податки, за рахунок яких створюється і поповнюється державна скарбниця, відкіля виробляються витрати на зміст державного апарата й армії. Як правило, установа податків і твердження кошторису державних витрат (державний бюджет) вимагає згоди представницької установи.

6. Сучасна представницька держава офіційно визнає юридичну рівність громадян (чи підданих), їхні права і волі, а також гарантії цих прав і волі.

2. Співвідношення держави і суспільства

Суспільство в широкому значенні-сукупність історико складених форм спільної діяльності людей; у вузькому-історико конкретний тип соціальної системи, певна форма суспільних відносин.

Держава-це організація політичної влади, яка сприяє переважному втіленню конкретних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних, національних тощо) в межах визначенної території.

Суспільство і держава-поняття незбіжні. Перше більш ширше за друге, тому що суспільство має недержавні структури (політичні партії, політичні рухи, суспільні організації і об`єднання, трудові колективи тощо).

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: конспект по русскому языку, реферат книга, доклад.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки