Конституционые проекты Директории

Категория реферата: Рефераты по теории государства и права
Теги реферата: ответы 11 класс, курсовик
Добавил(а) на сайт: Фея.

І знову український уряд звернув свої надії до чужої держави —
Франції, війська якої, що здавалися тоді непереможними, розташувалися в
Одесі. Щоб виглядати привабливішою для французів, Директорія очистилася від радикальних прорадянських елементів. У середині лютого подав у відставку В.
Винниченко, а соціалістичний кабінет Чехівського замінили помірковані на чолі з Сергієм Остапенком. Тепер Петлюра був найвпливовішою людиною в уряді. Незабаром виявилося, що французи під впливом своїх білих і російських союзників, які ненавиділи українських «сепаратистів» не менше, ніж більшовиків, не мали намірів допомагати Директорії. На початку квітня вся ця справа втратила актуальність, коли французькі війська під тиском отамана Григор'єва, одного з партизанських командирів Петлюри, котрий перекинувся до більшовиків, покинули Україну так само несподівано, як і з'явилися.

Військові поразки та дипломатичні невдачі до краю загострили ідейні суперечки серед українців. Від двох найбільших політичних партій — соціал- демократів і соціалістів-революціонерів — відділилися невеликі, але впливові фракції радикалів, що проголосили себе окремими партіями, стали на радянську платформу й приєдналися до більшовиків. Вони привели з собою таких сильних отаманів, як Ангел, Зелений, Соколовський, Тютюнник та
Григор'єв. Відокремлення в соціал-демократичній партії лівого крила відбулося в січні 1919 р., приблизно в цей же час від соціалістів- революціонерів відкололися боротьбисти — фракція, що організувалася навколо своєї газети «Боротьба» й налічувала близько 5 тис. членів.

Погроми. Одним із найгірших проявів хаосу, що охопив Україну в 1919 р., стало поширення погромів. Під час революції давня ворожість до євреїв із боку антибільшовицьких сил — як українських, так і російських — підігрівалася поширеною думкою про те, начебто євреї стояли на пробільшовицьких позиціях. Більшість євреїв насправді лишалася аполітичною, а ті з них, хто були марксистами, схилялися до меншовиків. Але фактом є те, що непропорційно багато євреїв було серед більшовиків, зокрема серед їхнього керівництва, командирів продзагонів, збирачів податків і особливо в
Чека — таємній поліції, яка викликала ненависть і жах. Тому в цьому хаосі євреї знову стали об'єктом зростаючого невдоволення.

За оцінками істориків, під час погромів 1919—1920 рр. на Україні загинуло від 35 до 50 тис. євреїв. Пітер Кенез, спеціаліст із питань громадянської війни на Україні та у Південній Росії, зазначає: «...До приходу Гітлера найбільше в наш час масове винищення євреїв мало місце на
Україні під час громадянської війни. Всі учасники конфлікту несуть відповідальність за вбивство євреїв, навіть більшовики. Проте найбільше жертв завдала Добровольча армія (білі, або російські антибільшовики), її погроми відрізнялися від масових убивств, що їх проводили її супротивники; вони здійснювалися найретельніше, характеризувалися найскладнішою організацією, інакше кажучи, вони були найсучаснішими... Інші погроми були справою рук селян. У погромах Добровольчої армії до того ж брали участь три різні групи: селяни, козаки і російське офіцерство... Особливо кривавий характер цієї різанини пояснювався тим, що цих три типи вбивць підсилювали один одного».

Хоч відповідальність за погроми несла насамперед біла Добровольча армія, що влітку 1919 р. прийшла на Україну з Дону, ряд погромів учинили також війська Директорії (особливо нерегулярні частини, якими командували отамани). Найкривавіші з них відбулися в Проскурові, Житомирі, Черкасах,
Рівному, Фастові, Коростені та Бахмачі. Жорстокий погром спровокував у лютому 1919 р. отаман Семесенко у Проскурові, під час якого загинуло кілька тисяч євреїв.

Узагалі українські погроми відрізнялися від білих за двома ознаками: на відміну від заздалегідь продуманих і систематичних акцій росіян вони являли собою спонтанні спалахи деморалізованих і часто п'яних ополченців, до того ж вони робилися всупереч спеціальним заборонам вищого командування.
На відміну від таких білих генералів, як Антон Денікін, українські соціалісти й особливо соціал-демократична партія, до якої належав Петлюра, мали тривалі традиції дружніх стосунків із єврейськими політичними діячами.
Тому Директорія відновила культурну автономію для євреїв, запросила до складу уряду таких видатних діячів, як Арнольд Марголін та Соломон
Гольдельман, виплатила жертвам погромів великі суми грошей і навіть вела переговори із знаменитим провідником сіоністів Володимиром Жаботинським про те, щоб включити загони єврейської міліції до власної армії.

Але якими б добрими намірами не керувався Петлюра у взаєминах із євреями, він був нездатний контролювати отаманів (військово-польові суди, наступна страта Семесенка та інших партизанських ватажків не поліпшили становища), і їхні страхітливі злочини пов'язувалися з його урядом. Та й для багатьох євреїв, які вважали себе росіянами, всю вину за погроми було легше скласти на Петлюру та українців, ніж на Денікіна з його російськими генералами.

Офіційно Директорія була ліквідована указом Петлюри 20 листопада 1920 року, після після остаточного захоплення більшовицькою Росією території
Украінської Народної Республіки.

2. Конституційні проекти

Стосовно конституційних проектів Директорії можна робити висновок на основі декларацій та постанов, прийнятих Директорією.

“Універсал трудового конгресу до українського народу”
28 січня 1919р.

“Декларації директорії УНР”
26 грудня 1918 р.
(Винниченко, Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко)

“Декларації уряду української народної республіки”
2 червня 1920р.

1. Директорія створювала Конгрес Трудового Народу України – законодавчий орган, делегати якого посилались від кожного робочого колективу, селян та інтелегенції, незалежно від національності громадян. Але все ж таки основою повинні були бути “працюючи маси”. Конгрес мав усі верховні права і повноваження вирішувати усі питання соціального, економічного та політичного життя Республіки. У документі зазначалось, що скликання цього конгресу не можливо провести демократично, шляхом виборів, в силу об’єктивних причин, але у майбутнєму Когрес має бути виборчим.

Конгрес Трудового Народу має вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. Конгрес створив наступні комісії: по обороні Республіки, земельну, освітню, бюджетову, заграничних справ і комісію харчових справ.

2. Виконавчим органом слугувала Рада Міністрів; планувалось створити міцну аполітичну армію.

3. Директорія планувала у майбутнєму замінити Конгрес на виборчий пропорційний багатопартійний Парламент; у перехідний період створювався Предпарламент, що тимчасово виконував законодавчу роль.

4. Влада на місцях здійснювалась представниками уряду, що працювали у тісному контакті і під контролем повітових і губерніальних Трудових радах, які складались пропорційно з представників селянства й робітництва.

5. Під час перерв засідань Конгресу вся вища влада належатиме Директорії.

6. Директорія віддавала велику роль державі у вирішенні економічних проблем. Націоналізація виробництва в інтересах народних мас.

7. Соціальні реформи повинні ввібрати у себе увесь найкращий західний досвід.

8. У сфері міжнародних відносин Директорія схилялась до нейтралітету та прагненню жити у мирі із сусідніми державами. Розраховувала на поміч західних держав у боротьбі з Росією, прагнула визнання незалежності від західних держав. Прагнула розвивати добросусідські відносини з

Румунією, державами Причорномор’я, Кавказу, Прибалтики.

9. У сфері внутрішньої політики Директорія прагнула до всебічної консолідації усього народу, незалежно від нацональності.

10. У відношенні до пануючих мас (власників великого капіталу), Директорія закликала до мирної передачі виробничих потужностей, перейнятись думками про належність влади в країні трудовим масам.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки