Інститут муніципального менеджменту і бізнесу

Основні правові системи сучасності

Київ-2000

План

Вступ
Поняття правової системи.
Сучасні правові системи.

Висновок

Література

Тема цієї роботи вибрана тому, що право і держава нерозривно взаємопов’язані, але кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Тому сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної, і мають свої характерні риси.

Мета цієї роботи є вивчення особливостей правових систем сучасності, закономірності їх становлення і розвитку. Так як правові системи відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов’язки.

Актуальність цієї теми, ще й в тому, що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків.

В першій частині цієї роботи представлено аналіз самого поняття
«правова система» і ознак, які обумовлюють належність права тієї чи іншої держави до відповідної правової системи. В другій частині роботи представлена загальна характеристика основних, існуючих у сучасному світі правових систем, і їх особливостей.

Поняття правової системи.

Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разоми з багаточисленними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому правоведенні було обгрунтовано і закріпилось поняття «правова система».

Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумов-лений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідом-лений, постійно відтворюваний людьми і організаціями (державою), та який використовується їми для досягнення своїх цілей.

Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні «національно-культурні» особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості.

Винекнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, правозастосовної діяльності у сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.

Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Обєднаних
Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріорітет дій міжнародних актів, що відно-сяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупість всіх правових явищ (норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах
(правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи подібності, які дозволяють їх групувати у «правові сім’ї» (правові системи у широкому розумінні), які об’єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.

Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажу-чи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно- правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які вхо-дять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу

(галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін., в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін.

5. Єдність термінолгії, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки