Поняття та форми державного устрою2
Категория реферата: Рефераты по теории государства и права
Теги реферата: bestreferat ru, культура доклад
Добавил(а) на сайт: El'chenko.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 8 | Следующая страница реферата
Адміністративно-територіальний розподіл у різних країнах будується по неоднакових принципах і включає різне число ступіней, ланок. Звичайно це області, провінції, губернаторства і т.д., на які безпосередньо поділяється територія держави; райони, повіти, округи і т.д., з яких складаються одиниці обласної ланки; громади - як низова одиниця.
Після другої світової війни в ряді країн намітилися два напрямки змін
у територіальному розподілі. По-перше, стали створюватися великі одиниці, що охоплюють кілька областей – регіони. Вони створюються не актами
центральних органів, а знизу, шляхом угод, і їхнє створення, насамперед, має на меті економічної координації різних частин країни. Такі об'єднання, кожне з який охоплює кілька штатів, відіграють значну роль у Бразилії. У
Росії теж створюються регіональні об'єднання суб'єктів федерації
(наприклад, Поволжя, Сибіру й ін.). Хоча вони задумані для координації
економіки, на ділі вони грають і іншу роль, виступаючи з визначеними
політичними вимогами. Це має місце й у Росії, і голос таких об'єднань
набагато більш важливий, ніж виступи окремих суб'єктів федерації, коли вони
висувають свої вимоги до президента й уряду, особливо з питань економічної
політики.[17;229]
Друга тенденція зв'язана з досвідом заокеанських країн (насамперед
США), де вже давно створювалися спеціальні округи (з питань утворення, водопостачання, санітарії й ін.). Управління цими округами спеціалізовано, здійснюється призначуваними ними чиновниками, що обираються по конкурсу,
(агентствами), що є професіоналами в даній області.
Особливе положення займають столиці держав чи столичні округи
(столиця з прилягаючими околицями). Нерідко повноваження, що обирається в
столиці муніципалітету обмежені в порівнянні з іншими місцевими
представницькими органами (Вашингтон у США й ін.). Такі обмеження означають
великий контроль з боку центра й у ряді країн мають на меті зменшити роль
населення столиці в подіях, що можуть відбутися внаслідок протистояння
різних соціальних і політичних групувань. Центром таких подій, що надають
вирішальний вплив на політику держави, звичайно надають столиці.
Унітарна держава – найбільш централізована форма державного устрою.
Однак є визначені градації. У деяких країнах унітарна держава є відносно
децентралізованим, де в більшості ланок адміністративно-територіального
розподілу є органи, обирані населенням, а в деяких ланках – тільки такі
виборні органи. Вони мають широкі повноваження за рішенням місцевих питань.
Децентралізованою є унітарна держава, якщо у всіх ланках
адміністративно-територіального розподілу є органи, що тільки обираються, і
немає призначених з центра чиновників загальної компетенції, покликаних
здійснювати адміністративний контроль за місцевими органами самоврядування
(наприклад, у Великобританії, Японії).
Найбільш централізованим є така унітарна держава, де існує вертикальна система призначених органів управління від верху до низу. В даний час така система створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди є виборні ради чи загальні збори громадян, що досягли повноліття (звичайно 18 років). Ці збори приймають рішення з питань місцевого самоврядування.[16;76]
Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому.
Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не
мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних
міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща,
Болгарія.[9;112] Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення.
До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.[9;112]
Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.
Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що
підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не
включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині
конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади
(один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує
одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія,
Естонія, Туреччина і т.д.). [9;118]
У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються
на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих
державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром
чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування.
Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності
виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних
питань.
Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.
Складний державний устрій припускає існування держави, що включає в себе інші державні утворення.
Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави нічого не
конструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види
(класи). У результаті виділилися такі класи складних держав, як протекторат
і унія.
Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого одна держава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі, здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройний захист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу.
Протекторат відносять до числа різновидів державного устрою лише за традицією, тому що після укладання міжнародного договору про заступництво нової ("третьої") держави не з'являється, а отже, не виникає питання і про її територіальну організацію.
2.2. Конфедерація.
Під унією розуміється союз, з'єднання, об'єднання держав. Серед уній розрізняються конфедерації, федерації, об'єднання монархічних держав у формі реальної і персональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації й імперії.
Конфедерація - постійний союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цілей (захист загальних інтересів). Такими інтересами можуть бути захист території чи, навпроти, завоювання, звільнення від залежності з боку "третьої" держави і т.п.
Вступивши в конфедеративний союз, держава цілком зберігає свій суверенітет і продовжує виступати самостійним суб'єктом у всіх зовнішніх і внутрішніх справах. За таких умов органи конфедерації не мають імперативної влади стосовно членів, які входять в союз і прийняті ними рішення стають обов'язковими для держав, що вступили в союз, тільки після підтвердження цих рішень власними органами влади. Як правило, конфедерація не має єдиної армії, законодавчих органів, єдиного громадянства, єдиної системи податків, бюджету, грошової одиниці. Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що є власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У відмінності від них конфедерація є відносно постійним утворенням, що має державно-правовий характер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючи свою владу не тільки на зовнішні справи.[10;89]
Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для
досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових
сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави.
Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація
не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів.
Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її
суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом
вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія
знає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з
1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.[10;158]
Прикладами конфедерацій також можуть служити Німецький союз з 1815 по
1867 р., Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. і
ін.[17;34]
Конфедерація виникає, як правило, на недовгий термін, для вирішення яких-небудь суспільних цілей (об'єднання зусиль у тій чи іншій сфері людської діяльності: зовнішній чи внутрішній політиці, військовій справі, культурі чи мистецтві, економіці й ін.). Як правило, конфедерація не має власних органів управління; найчастіше створюються консультативні, спостережливі чи контрольні органи.
Як форми союзу держав, що зберігають суверенітет у повному обсязі, у
даний час не існує ніде. Hа різних етапах історії утворювалися
конфедерації, але після нетривалого існування вони розпадалися, або
знаходили федеративну форму державного устрою. По суті, сполучаючи в собі
риси як міжнародно-правової так і державної організації, вона під впливом
тих чи інших причин втрачає, необхідне для її збереження. Вирішальне
значення при цьому мають етнічні й економічні фактори. Характерно, що до
федеративної форми устрою перейшли тільки конфедерації з мононаціональним
складом (США, Німеччина), а конфедерації з багатонаціональним складом
(Австро-Угорщина, Норвегія і Швеція, Сене Гамбія і ряд інших) розпалися.
Велике значення й економічних факторів. Фактично тільки вони можуть збити
хвилю відцентрових тенденцій і інтегрувати конфедерацію в єдине ціле.
Найбільш відомі дві конфедерації - північноамериканська і швейцарська. В
даний час Європа прагне до конфедерації (але тільки в економічному
питанні).[7;203]
Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: научные статьи, образ сочинение, реферат по философии.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 8 | Следующая страница реферата