Шляхи формування правової держави в Україні
Категория реферата: Рефераты по теории государства и права
Теги реферата: доклад по биологии, курсовики скачать бесплатно
Добавил(а) на сайт: Levanevskij.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 | Следующая страница реферата
Цілком зрозуміло, що саме така держава відповідає державницькому
змісту сучасної української національної ідеї. Український народ йшов до
такої держави дуже довгим і важким історичним шляхом. Після зруйнування
Київської Русі протягом багатьох століть його пригноблювали, він страждав , але не переставав боротися
за своє визволення, за відродження своєї національної державності. Зараз
цей час настав. І завдання кожного громадянина вільної України полягає в
тому, щоб всіляко сприяти ефективному розвитку процесу українського
державотворення, побудови української правової держави.
Друга частина ст. 8 Конституції визначає найвищу юридичну силу
Конституції порівняно із законами України та Іншими нормативно-правовими
актами. Це означає, що всі без винятку правові акти, які видаються
центральними і місцевими державними органами, органами місцевого
самоврядування, повинні повністю відповідати нормам та положенням
Конституції України. Тільки Верховна Рада України у межах і порядку, передбачених п. І ст. 85 та розділом ІЗ може вносити зміни до Конституції.
При цьому законопроект про внесення змін до розділу 1 "Загальні засади", розділу 3 "Вибори. Референдум" і розділу ІЗ "Внесення змін до Конституції
України", прийнятий не менш як двома третинами від конституційного складу
Верховної Ради України, повинен , бути ще затверджений всеукраїнським
референдумом, який призначається Президентом України. Все це слід
розглядати як важливу гарантію стабільності Конституції України, а завдяки
цьому - і всієї правової системи нашої держави.
Третя частина стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визначається і діє принцип верховенства права, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
З точки зору верховенства права винятково важливим є конституційне
положення про те, що норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до цього звернення до суду для захисту конституційних прав і
свобод людини і громадянам гарантується безпосередньо на підставі
Конституції України.
Саме таке визнання ролі права матеріалізує, дає розгорнуту характеристику тих ознак, завдяки яким Україна набуває рис правової держави.
Як саме право, так і його верховенство у суспільстві І державі, слід розглядати у двох аспектах. По-перше, принцип верховенства права слід визначати з позиції філософського, світоглядного підходу до права, згідно з яким право - це усіма визнана міра свободи, що відповідає вимогам загальнолюдської моралі, рівності І справедливості в суспільстві, міжнародним стандартам у галузі прав людини. По-друге, принцип верховенства права треба розглядати з позицій інституційного підходу до права , згідно з яким право - це система нормативних настанов (норм права), встановлених державою (відповідними державними органами) для регулювання суспільних відносин.
Принцип верховенства права, який проголошує і закріплює Конституція
України і який є найважливішою ознакою правової держави, об’єднує ці два
підходи у єдине ціле. Він зобов’язує розглядати право як одну найголовніших
соціальних цінностей саме тому, що воно верховенствує у державі, суспільстві порівняно з Іншими цінностями, які сповідує людина: звичаями, особистими переконаннями, уподобаннями і т. ін. Тим більше, що у
демократичній , соціальній, правовій державі сам зміст нормативних правових
приписів повинен бути пройнятий духом гуманізму, ідеями свободи, рівності і
соціальної справедливості.
Цим високим вимогам повинна відповідати кожна конкретна правова норма, кожен закон чи будь-який правовий акт, тому що тільки за таких умов конституційний принцип верховенства права зможе утвердитися в демократичному суспільств і. При цьому ми під поняттям права розуміємо історично мінливу, об’єктивно обумовлену справедливу міру свободи і рівності, яка через офіційне вираження набуває загальнообов’язкової сили.
У свою чергу , це обумовлює серйозні вимоги стосовно правової системи, що діє в Україні.
Правова система України - це складне суспільне явище, яке має свої закономірності побудови і функціонування. Складність полягає в тому, що вона об єднує різні, однак органічно пов’язані між собою правові інституції:
Систему права як систему чинних у суспільстві правових норм, що охоплює й систему законодавства,
Систему правоохоронних органів у широкому розумінні цього слова, куди входять органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, слідчий апарат інших державних органів , адвокатура, установи, що забезпечують виконання судових рішень та вироків тощо. Завдання полягає в тому, щоб система цих органів, їх повноваження, відносини між собою повністю були зорієнтовані на максимально ефективне здійснення права. На жаль, у реальному житті ця очевидна вимога виконується не завжди, на перший план у багатьох випадках виходять ті чи інші кон‘юктурні міркування.
В цілому, наприклад за визначенням авторів підручника з "Загальної
теорії держави і права " під редакцією академіка Академії правових наук
України , доктора юридичних наук України , професора В.В.Копейчикова
(професорів Колодія, Лисенкова, Тихомирова, Пастухова), формування
концепції правової держави та її реалізація передбачають:
аналіз витоків теорії .правової держави та її філософської основи, дослідження зарубіжних концепцій правової держави, конституцій країн, що
закріпили створення правової держави за мету свого розвитку, переоцінку економічної ролі держави в умовах ринкових відносин, перегляд взаємовідносин держави і суспільства, невтручання держави у
вирішення тих питань, що належать до компетенції громадських формувань, вдосконалення національно-державних відносин, відповідність законів
потребам суспільства і особи, принципам Права як синоніма Правди,
Праведності, розробку процедур і механізмів щодо розв’язання конфліктів між різними
суб’єктами, високу правову і політичну культуру членів суспільства.
Реалізація концепції правової держави вимагає чіткого визначення правового статусу особи, в якому мають значення не тільки закріплений за людиною фактичний обсяг прав і свобод, а й ті засади, принципи, на основі яких здійснюється користування цими правами і свободами. Виходячи з цих принципів може обмежуватись користування певними правами або, навпаки, забезпечуватись для цього широкий простір.
Принципи правового статусу особи мають універсальне значення. Вони визначають основні риси статусу всіх членів суспільства, поширюються на всі без винятку права, свободи та обов'язки особи, незалежно від того, у якій галузі законодавства вони зафіксовані.
Разом з тим необхідно мати на увазі, що практична реалізація цих положень правового статусу особи нині повною мірою ще не забезпечена. Це пояснюється труднощами перехідного періоду, становлення ринкової економіки, деякою політичною нестабільністю та іншими умовами об'єктивного і суб'єктивного характеру, які в даний час не дають можливості повною мірою забезпечити реалізацію проголошених прав і свобод людини і громадянина.
Аналіз норм Конституції України дозволяє виділити такі принципи правового статусу особи, що визначають конституційну концепцію прав і свобод людини: права, свободи та обов'язки людини і громадянина реалізуються на засадах рівності. Це — головний принцип, який характеризує правовий статус особи і закріплений у статті 24 Конституції: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом».
За Конституцією України принцип рівності проявляється у трьох основних аспектах: рівність конституційних прав і свобод; рівність усіх перед законом і судом; рівність у правах чоловіка і жінки.
Рівність конституційних прав і свобод людини і громадянина означає, що ці права і свободи визнаються за всіма людьми рівною мірою. Не допускається дискримінація у користуванні правами і свободами за будь-якими ознаками, що можуть залежати від природних особливостей людини та її соціального статусу. Частина 2 статті 24 Конституції наводить широкий, але не вичерпний перелік таких особливостей. Рівність визнається і привілеї чи обмеження не допускаються за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.
Закріплення в Конституції рівності прав і свобод незалежно від такої незвичної для законодавства ознаки, як політичні, релігійні та інші переконання, зумовлено тим, що у недалекому минулому членство в КПРС фіксувалося в анкетах і фактично давало особі значні переваги при зайнятті тієї чи іншої посади порівняно з безпартійними.
Рівність усіх перед законом і судом закріплена у статті 129
Конституції як один з принципів судочинства. Цей принцип має пряме
відношення до правового статусу особи в державі і означає, що приписи
закону рівною мірою є обов'язковими для всіх, що суд рівною мірою доступний
для всіх і при вирішенні судових справ повинен керуватись лише законом, а
також не може брати до уваги будь-які особисті чи соціальні ознаки особи, яка звернулась за судовим захистом чи несе перед судом відповідальність за
свої дії.
У минулому порушення цього принципу мали значне поширення, хоч і в. прихованій формі. Зокрема, мало місце обмеження щодо порушення кримінальної справи проти особи, котра входила до номенклатури.
Необхідність конституційного закріплення рівності прав і свобод
чоловіка І жінки зумовлена тим, що проблема емансипації жінки, зрівняння Її
у правах з чоловіком ще далеко не вирішена як у нашій країні, так і в
цілому світі. Ще колишній СРСР ратифікував Конвенцію ООН «Про ліквідацію
всіх форм дискримінації жінок», і в Україні щодо цього зроблено немало.
Однак і досі рівні можливості реалізації прав жінок забезпечені не повною
мірою. Жінки мало представлені на керівних посадах, їх мало серед
депутатів, підприємців. В умовах зростаючого безробіття кандидатами на
звільнення частіше стають саме жінки. Конституційна норма про рівність прав
І свобод чоловіка І жінки якраз і націлена на те, щоб забезпечити правову
основу захисту жінки від будь-яких форм дискримінації за ознакою статі.
Конкретне вирішення цих питань має відбуватись у поточному законодавстві.
Рівність прав і свобод особи за Конституцією треба розуміти як, хоч і утопічну, але рівність можливостей, а не як фактичну рівність, що в житті реально недосяжна. У соціалістичній теорії конституційного права критично оцінювалося трактування рівності прав тільки як юридичне закріпленої рівності можливостей. Наголос робився на досягненні фактичної рівності, створенні деякого знівельованого суспільства. Однак кожна людина, внаслідок суб'єктивних і об'єктивних причин, по-різному реалізує свої можливості, по- різному розкриває свій творчий потенціал. Не всі люди мають однакові здібності до ініціативної, самостійної діяльності, яка забезпечує відповідний рівень життя.
Зрозуміло, що держава повинна використовувати правові засоби для
скорочення різкого розриву у доходах громадян. З цією метою застосовується
диференційована система оподаткування. Важливе значення в цьому плані має
ефективна боротьба з кримінальними джерелами доходів, які на даному етапі
досить поширені у житті суспільства, що посилює небезпечне розшарування
громадян за рівнем доходів і матеріального достатку. Законодавство може
передбачати і передбачає деякі особливі привілеї для тієї чи іншої
категорії громадян. Але ці особливості зумовлені необхідністю надати
допомогу тим, хто з різних причин неспроможний нарівні з іншими
скористатися своїми правами І свободами (діти, пенсіонери, інваліди тощо).
Деякі пільги і переваги, що надаються цим прошаркам населення (безкоштовний
проїзд, різного роду допомога і субсидії), цілком природні, викликані
особливими обставинами і ніякою мірою не порушують конституційного принципу
рівності прав і свобод людини і громадянина.
Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: отчет по практике, курсовая работа по предприятию, сочинение.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 | Следующая страница реферата