Высшие органы демократического государства

Категория реферата: Рефераты по теории государства и права
Теги реферата: конспекты занятий в детском саду, шпаргалки по гражданскому праву
Добавил(а) на сайт: Luk'janov.

Незважаючи на те, що прем`єр міністр у Великій Британії займає ключове положення в системі виконавчої влади, при ньому формально немає спеціального органу,який би здійснював функцію координації в межах самого уряду.

Подібною до британської є організація урядів у більшості країн з парламентарними формами правління.

У Німеччині так звані комітети формуються на основі рішень федерального уряду. Головою кожного такого комітету є канцлер. До їх складу входять міністри за профілем проблем, які розглядаються в конкретних комітетах. Формою відповідної урядової діяльності у Німеччині є й міжміністерські комітети. Вони створюються за рішенням уряду або за домовленістю зацікавлених міністерств. Керівництво такими комітетами здійснюється міністрами. Головною їх функцією є координація діяльності міністерств. Урядові і міжміністерські комітети виносять за межі уряду значну частину його роботи.

У Франції створення спеціальних органів виконавчої влади, які існують поза офіційною урядовою структурою передбачене самою Конституцією.
“Президент очолює збройні сили. Він головує в радах і вищих комітетах оборони”, - сказано в ст. 15. Міжміністерські ради і комітети не тільки готують відповідні проекти рішень Ради міністрів, а й у межах своєї компетенції при й мають самостійні управлінські рішення. Ці ради і комітети можна розглядати не тільки як робочі органи уряду, а і як допоміжні структури при президенті і прем`єр-міністрі. В деяких випадках вони можуть навіть підміняти Раду міністрів.

Нарешті, аналізуючи особливості організації виконавчої влади в США, необхідно вказати на існування різноманітних і численних федеральних органів, які не входять до названих структур, самі не складають єдину структуру і діють самостійно під загальним керівництвом президента. Це адміністративні, регулюючі агентства тощо. Частина з них утворюється на основі актів Конгресу, а їхні керівники відіграють не менш важливу роль ніж міністри. Про це свідчить той факт, що вони запрошуються на засідання кабінету. Важливе місце в системі виконавчої влади займають і так звані президентські комісії, які, як правило, утворюються актом глави держави. В багатьох випадках керівники таких комісії призначаються з “поради і згоди”
Сенату. Ці органи виконують різноманітні функції за дорученням президента.

ГЛАВА ДЕРЖАВИ

ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО СТАТУСУ ГЛАВ ДЕРЖАВ

Одним із найважливіших елементів державного механізму є глава держави.
Глава держави - це особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. З іншого боку, глава держави розглядається як один з її вищих органів.

У країнах з монархічними формами державного правління главою держави є монарх, з республіканськими - президент.

Особливістю конституційного статусу монарха є наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідування, як правило, визначається конституціями. У розвинутих країнах з парламентарно- монархічною формою правління прийнято три системи престолонаслідування: салічна (Бельгія, Норвегія і Швеція), кастильська (Велика Британія, Данія та Іспанія), і австрійська (Нідерланди та Японія). За салічною системою, наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками у порядку первородства. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоча визнає право наслідування престолу і за жінками. Австрійська ж система зумовлює наявність такого права у жінок лише в тому випадку, коли відсутні законні претенденти чоловічої статі. Питання престолонаслідування лише зовні є малозначущими. Від їх рішення може залежати політична доля самої монархії.
Історії відомі випадки виникнення кризових і навіть конфліктних ситуацій у суспільстві в наслідок вакантності престолу монарха.

Сама ж вакантність престолу, незалежно від її причин, завжди має певні юридичні наслідки. Одним із таких наслідків може бути встановлення регентства, тобто тимчасового правління іншої особи або групи осіб
(регентської ради) замість монарха. Конституції багатьох парламентарних монархій регламентують порядок встановлення регентства та його здійснення.
Регентство може бути встановлене і за умов тимчасової недієздатності монарха, його малолітства та в деяких інших випадках. Іноді воно виконує роль гнучкого політичного інституту.

Конституції більшості парламентарних монархій відносять вирішення питання про заміщення вакантного престолу монарха за умов відсутності законних спадкоємців до компетенції парламентів. Усунення монарха з престолу юридичними засобами практично неможливе, але його можна примусити відректися. Новітня історія знає чимало випадків, коли монарх усувався з престолу, по суті, насильницьким шляхом за наслідками кардинальної ломки політичної системи і змінення форми правління.

До особливостей конституційного статусу монарха слід також віднести наявність у нього особових прав, пільг і привілеїв. Серед них можна виділити право на титул. У розвинутих країнах прийнято такі титули монархів, як імператор, король, великий герцог і князь. Одним з особових прав монарха є право на державне утримання за рахунок цивільного листа. Ще однією особливістю статусу монарха є те, що в конституціях окремих країн встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Велика
Британія, Данія, Норвегія, Швеція).

У президентських республіках і країнах із змішаною республіканською формою правління глава держави обирається шляхом проведення загальних виборів. Ці вибори звичайно мають прямий характер, хоча зустрічаються і винятки (США).

Для обрання на посаду президента практично в усіх країнах встановлено більш високий віковий ценз, ніж для пасивного виборчого права на парламентських виборах. Найчастіше це 35 років (Австрія, Ірландія,
Ісландія, Португалія, більшість країн Західної та Східної Європи, США та інші президентські республіки). Нерідко встановлюється вищий ценз - 40 років (Болгарія, Греція, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Чехія,
Німеччина), іноді - навіть 50 років (Італія). З іншого боку, у Франції віковий ценз для кандидатів у депутати нижньої палати та у президенти збігається і становить 23 роки.

Строк повноважень президентів, як правило, варіюється від 4 до 7 років. Зокрема, чотирирічний строк встановлений у конституціях Ісландії,
Молдови, Росії, Румунії, Угорщини і США, п`ятирічний - Греції, Індії,
Португалії, Німеччини, більшості країн Центральної і Східної Європи, а також тих, що утворились на теренах колишнього СРСР, шестирічний - Австрії,
Мексики і Фінляндії, семирічний - Ірландії, Італії, Франції.

Конституції багатьох країн встановлюють обмеження на переобрання президента. В Мексиці не допускається навіть повторне переобрання однієї і тієї ж особи. В Ірландії, США і в багатьох інших країнах одна особа не може бути обрана президентом більше ніж два рази. В Австрії і Німеччині, а також у більшості країн Східної і Центральної Європи, можливим визначається тільки одне переобрання президента після закінчення першого строку його перебуванні на посаді.

До особливостей конституційного статусу глави держави в деяких парламентарних республіках і республіках із змішаною формою правління віднесене те, що тут утворюються спеціальні органи, покликані сприяти реалізації президентами своїх найголовніших повноважень. Назва цих органів
- державна рада (Ірландія і Португалія) і рада республіки (Греція).

Література

В.Шаповал “Вищі органи сучасної держави”; “Програма Л”, Київ, 1995р.

В.А. Четвернин “Демократическое конституционное государство: введение в теорию”; Москва,1993

“Конституционное (государственное) право зарубежных стран” отв. ред.
Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др.];
“БЕК”, Москва, 1996

Чиркин В.Е. “Элементы сравнительного госдарствоведения”; Москва, 1994

“Врядування у Сполучених Штатах: нарис”, Інформаційне Агентство США
(ЮСІА)

“Факти про Німеччину”, ред. А. Гоффман; ”Соціететс”, Франкфурт-на-
Майні, 1993р.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки