Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Немало створено Катаєвим фейлетонів, які прийнято вважати злободенними, недовговічними. Та письменник зумів обрати теми актуальні і нині. Такими, наприклад, є зарапортовані бюрократи у “Тяжкій цифроманії”, які дуже схожі на сьогоднішніх любителів дутої статистики, чи очумілий від нескінченного потоку хворих горе-лікар (“Вагітний чоловік”). Цілком сучасний тяжкий образ “довгого ящика” (фейлетон “Довгий ящик").

Катаєв помер 12 квітня 1986 р. у Москві.[37] За своє довге та цікаве життя письменник встиг створити немало чудових творів. Та всеж найбільш плідними для нього були 1920-30-ті рр. Саме в цей період він пише як і великі серйозні твори так і яскраві сатиричні фейлетони. Невтомна уява
Катаєва, цого чуттєвість та новизна зробили його одним з найбільш видатних радянських авторів, чия популярність незгасла й донині.

5. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ КОСТЯНТИНА ПАУСТОВСЬКОГО

Костянтин Георгійович Паустовський народився в Москві 1893 р. Навчався в Київському, а потім у Московському університетах. Працював на металургійних заводах у Юзівці (тепер Донецьк), Єкатеринославі
(Дніпропетровськ), Таганрозі, кондуктором трамваю у Москві; під час Першої світової війни був санітаром, матросом, репортером та редактором газет.
Брав участь у громадянській війні[38].

У радянську літературу Паустовський перш за все увійшов як талановитий майстер ліричної прози, але він також відомий як самобутній публіцист, критик та драматург.

Одеський період життя Паустовського в основному пов’язаний з журналістикою. В одеській газеті “Сучасне слово” в 1919 р. публікується його дорожній нарис “Київ – Одеса”, окремі частини якого увійшли до глави
“Весільний подарунок” повісті “Початок невідомого століття”.[39]

У середині 1921 р. Паустовський приходить працювати в газету “Моряк”.
За його словами, “это была необыкновенная газета. В ней было шестьдесят сотрудников, не получавших за свою работу ни копейки. Расплата велась черным кубанским табаком, ячневой кашей и соленой камсой”.[40]

Вперше до читачів “Моряка” Паустовський прийшов як поет:

Вы помните, – у серого “Камилла”

Ныряли чайки, словно хлопья снега,

Как чешуя, вода в порту рябила,

И по ночам слепительная Вега

Сверкала вся, как древняя корона,

Как божий знак покинутых морей…[41]

В Одесі він став романтиком та назавжди закохався у неповторні морські заходи сонця, плавання під вітрилом та невгамовний шум хвиль.

Крім “Моряка” у 1920-30-х рр. Паустовський друкувався газеті “Маяк”
(Батумі), “Гудок Закавказзя” (Тифліс), “30 днів” (Москва), “Красная новь”
(Москва) та в багатьох інших.[42] Багатолітня журналістська практика стала для починаючого письменника гарною школою життя. Він друкував замітки, нариси та кореспонденції на різноманітні теми.

Творча думка письменника постійно шукала той особливий сплав оповідання, в якому б органічно поєдналось романтично припідняте, але строге, вивірене філософськими категоріями наукове пізнання дійсності.
Висока емоційність, любов до знання, романтичне сприйняття оточуючого світу допомогали Паустовському в художій формі показати сенс наукових пошуків героїв своїх творів. Образний та, умовно кажучи, “понятійний” характер його таланту дозволяв йому в захоплюючій формі розкрити перед читачем наукову теорію про причини змін підсоння та зледеніння (повість “Теорія капітана
Гернета”), розповідати про видобуток глауберової солі (“Кара-Бугаз”), про освоювання радянських субтропіків (“Колхида”), про морську метеорологію, біологію, геологію Чорного моря (“Чорне море”).[43]

Життя та творчість Паустовського невідривно пов’язані з рідною землею.
Його книги вчать любити, відстоювати та примножувати красу батьківського краю. Баченню цієї краси він навчався у поетів, письмеників, художників, композиторів, у майстрів та бувалих людей – у всіх, з ким зводило його цікаве та нелегке життя.

Паустовський помер 14 липня у Москві.[44] Та незважаючи на це, його творчісь продовжує жити у серцях числених читачів. У кожного з них є “свій
Паустовський”. Для одних він – майстер ліричної прози. Для других – мандрівник, закоханий у природу, історію та географію рідного краю. Для третіх – палкий поборник краси життя.

У ліричній прозі, проникливій публіцистиці, справедливій критиці та самобутній драматургії письменник своїм талантом продовжує зміцнювати в душах та свідомості людей чесність, милосердя, любов до природи. А це саме ті риси, яких нині так не вистачає багатьом людям. Паустовський вмер, але навіть після смерті він продовжує свої намагання зробити світ кращим.

7. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІЛЬФА ТА ПЕТРОВА

Ілля Ільф (справжнє прізвище – Файнзільберг Ілля Арнольдович) народився 1897 р. в Одесі у сім’ї банківсьного службовця. У 1913 р. він закінчив технічну школу. З того часу послідовно працював у креслярскому бюро, на телефонній станції, на авіаційному заводі та на фабриці ручних гранат. Після цього був статистиком, редактором гумористичного журналу
“Синдетикон”, у якому писав вірші під жіночим псевдонімом, бухгалтером та членом Президії Одеського спілки поетів. Після підведення балансу з’ясувалося, що перевага опинилася на стороні літературної, а не бухгалтерскої, діяльності, й у 1923 р. Ільф переїхав до Москви, де і знайшов свою остаточну професію – став літератором, працював у газетах та гумористичних журналах.[45]

Євген Петров (справжнє прізвище – Катаєв Євген Петрович), брат
Валентина Катаєва, народився 1903 р. в Одесі у сім’ї викладача. У 1920 р. він закінчив класичну гімназію. У тому ж році став кореспондентом українського телеграфного агентства. Після цього протягом двох років служив інспектором карного розшуку. Першим його літературним твором був протокол огляду трупу невідомого чоловіка. У 1923 р. Євген Петров переїхав до
Москви, де продовжував освіту та зайнявся журналістикою. Працював у газетах та гумористичних журналах. Випустив кілька книжок гумористичних оповідань.[46]

Автори зустрілись у Москві. Прямим наслідком цього став роман
“Дванадцять стільців”, написаний 1927 року, що ознаменував собою новий етап розвитку радянської сатири.[47]

Ідея твору належить Валентину Катаєву, разом з яким молоді письменники працювали у газеті “Гудок”. Писати разом запропонував Петрову Ільф. Коли з часом хтось цікавився тим, як їм вдається працювати вдвох, вони вказували на приклад двох співаків, які співають дуетом і при цьому кожен почувається чудово. Зі спогадів Євгена Петрова: “Сейчас я совершенно не могу вспомнить, кто произнес какую фразу, кто и как исправил ее. Собственно, не было ни одной фразы, которая так или иначе не обсуждалась и не изменялась, не было ни одной мысли или идеи, которая тотчас же не подхватывалась…”[48]

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: бесплатные рефераты и курсовые, рефераты бесплатно, шпори скачать.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки