"Административное право"

Міністерство внутрішніх справ України

Запорізький юридичний інститут

Кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності в ОВС

Контрольна робота з адміністративного права

III варіант

Виконав:

Перевірив:

Запоріжжя – 1999

План

І. Взаємозв'язок форм і методів в діяльності органів державної виконавчої влади. Стор. 3-14

ІІ. Практичне завдання. Стор. 15-16

Список використаної літератури. Стор. 17

Поняття метода як такого характеризується тим, що це певний прийом, спосіб дії, характер волевиявлення. Метод же управління – це спосіб врливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа, група осіб або відповідні відносини. Виходячи з цього, під методами будь-якої діяльності слід розуміти способи, прийоми, засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності. Саме методи управління виражають змістовий бік керівного впливу. Вони й є волею держави, конкретизованою відповідним органом у рамках наданих йому юридично-владних повноважень. Тому методи державного управління, як правило, фіксуються в адміністративно-правових актах, тобто набувають певної форми. Саме методи управління, що використовуються передусім органами державної виконавчої влади, адекватні змісту керівної правової матерії, якою є регулятивні або правоохоронні, імперативні чи дозвільні норми адміністративного права.

Виконавча влада впливає таким чином на суспільні відносини, зокрема на основний їх вид – юридичні відносини, методами правового регулювання, заборон, примусу, координації, контролю та ін. Ці юридичні інструменти зорієнтовано на одну з головних якостей адміністративно-правових відносин: вони впливають на характер і прояви вольової поведінки людей, інших асоціацій. Діють же методи у правовому просторі, де в один вузол
“пов'язано” і дію загальнообов'язкових правил, заборон і дозволянь, і економічні чинники, стимули та інтереси, і соціальні домагання, майнові і трудові, і организаційні, побутові та інші соціальні зв'язки, що у цьому просторі виникають і розвиваються.

Взаємозв'язок а також взаємодію методів і форм ми чітко можемо дослідити. Указ Президента України від 21 липня 1994 р. “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”. Даний документ містить цілу низку адміністративно-правових норм, які визначають найраціональніші методи державного управління для використання в цій специфічній галузі. Насамперед він містить норму, яка приписуе правоохоронним органам, вважати боротьбу зі злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно- фінансовій та банківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, головними напрямами в діяльності.

У зв'язку з цим силовим структурам разом з іншими органами державної виконавчої влади приписуеться “систематично здійснювати скоординовані заходи, спрямовані на рішуче посилення боротьби з бандитизмом, корупцією, іншими тяжкими злочинами.”

Їм пропонується звернути особливу увагу на “знешкодження озброєних злочиних угрупувань, які мають міжрегіональний та міжнародний характер, використовують вибухові речовини та пристрої, тероризують населення.”

За наявності достовірної інформації про місця зборищ кримінальних елементів МВС, СБУ, Національна гвардія одержали право “терміново проводити спеціальні операції з затримання і перевірки підозрюваних осіб та вживати до них заходи відповідно до законодавства України”. З профілактичною метою правоохоронним органам дозволено “систематично здійснювати цільові обстеження гуртожитків, готелів, вокзалів, портів, ринків, інших місцезнаходжень осіб, що приїздять з іноземних держав, з метою виявлення тих, що перебувають на території України з порушенням установленого порядку, та вирішення питань щодо їх подальшого перебування в Україні”.
Узагальнення та наукове осмислення усього масиву відомих практиці методів державного управління у неразривному зв'язку з формами управління дозволяють визначити, що вони встановлюють правила поведінки у сфері державного управління, тобто встановлюють обов'язкові для учасників управлінських відносин нормативи, видають индивідуальні приписи на адресу конкретних учасників управлінських відносин, вирішують в односторонньому порядку питання, які виникають з ініціативи керованих об'єктів, здійснюють нагляд і контроль за поведінкою учасників управлінських відносин, застосовують стимулюючі засоби впливу на керовані об'єкти, застосовують офіційні заходи примусового характеру з метою забеспечення належного порядку у сфері державного управління.

Аналізуючи цей документ можна дійти висновку, як держава за допомогою методів вирішує завдання в конкретній сфері управлінської діяльності. З нього також видно, що методи визначають якісний бік управління. Тому вдосконалювати управління, підвищувати його ефективність, - насамперед, означає удосконалювати й підвищувати ефективність його методів. Методи державного управління численні та різноманітні. Пояснюється це багатоманітністю функцій усієї системи суб'єктів державного управління, призначенням і змістом діяльності державно-управлінських, а також підлеглих їм структур. Проте хоч якими б різноманітними в конкретних ситуаціях вони не були, існують особливості, характерні для всієї системи методів державного управління, які зводяться до того, що методи, як і будь-який зміст, мають свою форму, своє зовнішнє вираження. Для методів державного управління засобом зовнішнього вираження є форми державного управління.
Основними й найзагальнішими методами державного управління є методи переконання, заохочення і примусу. Правильне застосування саме методів переконання, заохочення й примусу в процесі здійснення державного управління забезпечує найбільшу ефективність управлінської діяльності, її максимальну ефективність, раціональне функціонування всіх адміністративно- правових інститутів, непохилість правових устоїв у галузі управління.
Правильне розуміння принципу розумного поєднання цих методів забезпечує досягнення максимально корисних результатів у процесі здійснення державного управління. При цьому поєднання методів переконання, заохочення й примусу повинно бути гармонійним в будь-якому нормативному документі.

Перебільшення ролі того чи іншого методу керівництва неухильно призводить до соціальних дисонансів, до порушення норм законності.
Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління. Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то виявиться, що органи державної виконавчої влади найчастіше використовують у адміністративно-правових актах правове пропагандування, пояснення сутності законів, правової політики держави, проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигромадських проявів, заохочення громадян, які активно виявили себе в боротьбі з правопорушниками а також забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з правопорушеннями. Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.
Передбачається, що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної держави, він пошириться і в діяльності органів державної виконавчої влади.

З вищевикладеного слідує, що державна виконавча влада не може реалізовуватися сама по собі. Вона має бути представлена в певних діях, які сприймаються як такі, що містять державно-владні накази керуючого впливу.
Такі дії являють собою чітко виражені в реальній дійсності вольові положення держави, дії, що йдуть від конкретних суб'єктів, які відбивають інтереси держави, дії, які реально відчувають численні державні та громадянські структури, а також фізичні особи. Якщо зостосувати цей підхід до такої категорії, як виконавча влада, то цілком справедливим буде висновок, що вона міститься і знаходить вияв у державному управлінні, а суб'єктами, в чиїх діях вона представлена, будуть органи державної виконавчої влади, які, в свою чергу, поширюють її вплив за допомогою інших виконавчо-розпорядчих органів.

Так зміст державно-управлінської діяльності набуває потрібної форми і піддається чіткому сприйняттю. Отже, у найзагальнішому вигляді під формою управлінської діяльності слід розуміти той чи інший спосіб зовнішнього вираження змісту цієї діядьності.

Кожен суб'єкт державного управління наділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість вибирати у конкретних ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіанти конкретних дій, тобто відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, найбільш ефективна і найбільшою мірою відповідає державним інтересам.
Конкретними прикладами форм управлінської діяльності можуть слугувати такі їх дії, як видання акту управління, прийняття рішення, вирішення скарги, проведення наради. Призначення ревізії, видача дозволу, реєстрація підприємства, здійснення контролю, заборона чого-небудь тощо.

Аналіз використовуваних у державному управлінні форм свідчить, що їх сукупність - це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно взаємодіють один з одним, проти не є взаємозамінними.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки