Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Також, як і своє життя, “людина має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати від протиправних втручань у своє житло та інше володіння”.[16] "Мій дім — моя фортеця" — наголошує народна мудрість.

Важливу частину життя людини складає сфера її комунікативних зв'язків, спілкування та обміну інформацією. Ця сфера також знаходиться під захистом загального права на свободу та особисту недоторканність, а в тій частині, в якій обмін інформацією здійснюється за допомогою засобів зв'язку, має і спеціальну конституційну гарантію у формі таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.[17] Конституційний обов'язок зберігати зазначену таємницю в рівній мірі мають виконувати як державні установи зв'язку, так і громадські організації та приватні підприємства, що працюють в сфері інформаційної комунікації. “Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадян, що передаються засобами зв'язку, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом.”[18]

Якщо особа веде законослухняний спосіб життя, то вона вправі розраховувати на абсолютне забезпечення зазначеної таємниці. Лише тоді, коли органам кримінального переслідування стане відомо про те, що конкретні особи під час листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень можуть передати інформацію щодо обставин злочину, по якому триває розслідування, або ж про підготовку до скоєння злочину, то вони вправі за рішенням суду встановити підслуховування телефонних розмов, а також здійснити огляд телеграфних повідомлень, листів, бандеролей, посилок. “Але ці винятки можуть мати місце лише за обставин, коли органи розслідування доведуть суду, що іншими засобами одержати зазначену інформацію неможливо.”[19]

Конституція оголошує недопустимим втручання в особисте і сімейне життя людини. “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, окрім випадків, передбачених Конституцією. Є не допустимим збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, окрім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Разом з тим кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.”[20]

Поряд з громадянськими правами є політичні права і свободи. Вони властиві, як правило, лише громадянам України. Це їх суб'єктивні права і свободи у політичній сфері. Вони опосередковують собою взаємовідносини особи і держави як політичної організації суспільства, особи і органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і народу, суспільства в цілому як носія і джерела влади, особи і політичних партій та інших інститутів держави і суспільства. До цих прав і свобод відносяться: свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України; право вільно залишати територію
України, за винятком обмежень, що встановлюються законом; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом термін; право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей; право збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Щодо політичних партій в Конституції також заначається, що політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути за цією
Конституцією лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. Як складова частина права громадян України на об'єднання закріплюється їх право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Щодо гарантій цього права в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Але в Конституції передбачаються певні обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій. “Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняється. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях, що було поширеним явищем протягом тривалого часу.”[21]

До політичних прав також відносяться й передбачені Конституцією права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб на свій вибір.

ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ І КУЛЬТУРНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Центральним видом прав і свобод людини і громадянина є економічні права, тобто суб'єктивні права в економічній сфері, у сфері економічних
(майнових) відносин. До цих прав відносяться насамперед право власності особи, тобто право приватної власності; право на підприємницьку діяльність та право на користування об'єктами права публічної власності, зокрема права державної та комунальної власності.

Суб'єктами права приватної власності можуть бути не лише громадяни
України, а й інші особи: іноземці, особи без громадянства. Але будь-яка особа визнається суб'єктом права власності лише за умов, якщо вона набула право приватної власності в порядку, визначеному законом. Об'єктами права приватної власності можуть бути як майно (речі, гроші, цінності), так і результати інтелектуальної, творчої діяльності особи, тобто духовні цінності, зокрема твори науки, літератури, мистецтва, інформація.

Право приватної власності розуміється і закріплюється як право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. В Конституції також зазначається:
“Ніхто не може бути противоправно позбавлений права власності і що право приватної власності є непорушним. Щодо примусового відчуження об'єктів права приватної власності воно може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування вартості. Причому примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована тільки за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і якості землі.”[22]

Також конституційним економічним правом є право на підприємницьку діяльність. "Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом".[23]

Дане право, як і право приватної власності, всебічно гарантується системою загальних і спеціальних гарантій. Так, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. “Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Разом з тим держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.”[24] Тобто держава стоїть на боці інтересів не лише підприємця, виробника, але й того, хто завершує увесь цикл підприємницької діяльності — споживача.

Але право на підприємницьку діяльність не є всеосяжним не лише за об'єктами цього права, але й за його суб'єктами. “Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.”[25]

Іншим економічним правом є традиційне конституційне право — право на користування об'єктами права суспільної власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону, а в ст.
41 проголошується, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Одним з найчисельніших видів прав, є соціальні права. Право на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на житло, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування.

Пріоритетним соціальним правом є право на працю. Кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується право на своєчасне одержання винагороди за працю не нижче від визначеної законом. Забороняється використання примусової праці. При цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Також передбачається право на страйк. “Ті хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності гарантування національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Страйк — добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.”[26]

Поряд з названими правами проголошується і гарантується право на відпочинок тих, хто працює. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. “Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпуски, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Центральним соціальним конституційним правом є право на соціальний захист. Це право за Конституцією включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.”[27]

За Конституцією кожен має також право на житло. “Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. І лише щодо осіб, які потребують соціального захисту передбачається можливість надання житла державою або органами місцевого самоврядування безплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Право власності та інші права на житло надійно гарантуються. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.”[28]

У Конституції передбачається також право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає належне харчування, одяг, житло, право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
“Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування і що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, а існуюча система таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності і дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.”[29]

Також, у Конституції зазначається: Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, і що кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.”[30]

За Конституцією кожен має також право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. “Разом з тим кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на їх поширення.”[31]

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат статус, онлайн решебник, клетка реферат.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки