План

1. Поняття та зміст юридична деонтологія

2. Юридична діяльність: поняття та зміст ст

3. Предмет та завдання юридичної деонтології

4. Юридична практика

5. Поняття та структурна характеристика моралі

6. Моральні принципи та їх відображення в юридичній діяльності

7. Поняття та різновиди юридичних спеціальностей

8. Загальна характеристика окремих юридичних спеціальностей

1. Поняття та зміст юридична деонтологія

Як відомо, термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Крім того, цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), вивчаються усі форми моральних вимог до життєдіяльності^іюдини та відношення між ними. "Деонтологія" — як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Бентамом Ієремія (1748-1832), працю якого "Деонтологія або наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Його працю свого часу не було перекладено російською чи українською мовами, а основні висновки та положення зазнали критики з боку ідеологів марксизму. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав він, слід розглядати як засіб забезпечення
"найбільшого щастя для найбільшої кількості людей".

Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонуванні громадянського суспільства та правової держави.

Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась, як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження де-онтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є самою гуманною .галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи є прояв високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку'релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології.
Так, наприклад в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, при допомозі яких народжувався ідеал лікаря — мудреця:
"Все, что ищется "в мудрости, все это есть в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность.".

У70-ті роки у юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс
"Введення в юридичну спеціальність", метою якого було введення студентів у майбутню професію. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник Алексеева С.С. (1976р.). Це був перший крок на шляху'до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін "юридична деонтологія" ще не використовувався. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. Алексеев С.С. довів необхідність етики юриста:

1. Право, законність — це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи.
Здійснення правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності суддів, прокурорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.

2. Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійної деградації особи, що проявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, нелюдяності тощо.

3. Робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі і тому, як підкреслює Алексеев С.С., повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на його думку, охоплює одночасово загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет— правила ввічливості, такту, культуру поведінки, і

Слід згадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки "Юридична деонтологія". У 1988, році було опубліковано авторським колективом з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста за кількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в)юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культура юриста. Теоретичні положення та висновки Горшенєва
В.М. заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них будуть викладатися окремоУ

Слід зауважити, що питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останні десятиліття так чи інакше знаходились в полі зору багатьох вчених (Агєшин Ю.0., Сливка С.С., Суворов Л.К., Бородін В.В., Лукашова
0.0., Нєрсєсянц B.C. таінші). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було присвячено значну кількість наукових досліджень, що складає міцну базу для поширення наукових , деонтологічних знань. Виходячи з наведеного вище, робимо висновок, що юридична деонтологія виникла не на пустому місці і розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань теж робилися спроби формулювання на офіційному рівні моральних якостей працівників юридичної сфери. В 20-х роках НКЮ УРСР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно до якого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише з урахуванням визначеного переліку їх якостей: ідейно-політичних, розумових, моральних, зв'язаних з характером та темпераментом, а також адміністративно- організаторських якостей.(5) У 1982 році Мінвузом СРСР було затверджено новий документ — Кваліфікаційн/характерис-тику юриста, де визначалася систегиа вимог до знань та умінь юриста.(б) Деонто-логічні питання не залишилися поза увагою і міжнародного»співтовариства. Так у 1979 році
Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція №34/169).(7) Існують також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юрисдв.

2. Юридична діяльність: поняття та зміст

Щоб розібратися, що являє собою ця специфічна область наукових знань, необхідно звернутися до визначення науки юридична деонтологія, а потім детально розглянути питання її предмету. Юридичну деонтологію визначають, як науку про систему етичних вимог до професійної діяльності юристів.
Однак, поряд з цим існують також інші визначення. Наприклад, Сливка С.С. пропонує визначення юридичної деонтології, як науки про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема. У запропонованому визначенні просліджуються деякі недоліки, що відображають тенденцію до звуження предмету. Автором не взято до уваги такі вагомі компоненти^ предмету, як відомості (система знань) про правознавство та юридичну практику, їх співвідношення, функції.
Він робить акцент саме на правовій культурі юриста, яка обумовлює прийняття індивідуальних рішень як в побуті, так і на роботі.

Дещо інакшою вбачається позиція Горшенєва В.М. Він стверджує, що юридична деонтологія —це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого право- вого статусу.

Дуже важливою є проблема співвідношення моралі та права, вирішення якої значно впливає на формування всієї системи деонтологічних знань. Однак, ця проблема знаходиться на стику декількох наук — філософії, теорії держави і права, соціології, тому потребує комплексного підходу, для чого пізнавальних засобів однієї галузі знань буде вкрай недостатньо, таким чином, як наука, юридична деонтологія має ряд характерних ознак:

— це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань;

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки