Юрій Яновський

Категория реферата: Сочинения по литературе и русскому языку
Теги реферата: изложение 8 класс русский язык, персонал реферат
Добавил(а) на сайт: Разуваев.

З молодечою пристрастю і сміливістю тут показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні у революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в українській літературі була порушена Юрієм
Яновськимуперше. Маємо і її оригінальне вирішення, на якому позначилося романтичне світовідчування молодого Яновського.

Епіграф «Пустимо стрілку, як грім по небу;

Пустимось кіньми, як дрібен дощик;

Блиснем шаблями, як сонце в хмарі» (взятий із збірки «Народньїе южнорусские песни» А. Метлинського) —своєрідна заявка письменника на поетизацію стихії народної боротьби і символ духовного піднесення цієї боротьби.

Твір складається з семи розділів (пісень). Окремими новелами вони друкувалися в часописах і мали назви: «Козак Швачка», «Успенівська операція», «Рейд», «Загибель бригади», «Маршал Остюк», «Ми на золотому ручаї», «Китайська шахта» (або ще «Шахай умер»). Таким чином, Ю. Яновський
«Чотирма шаблями» започаткував в українській літературі новий різновид роману—роман у новелах (пізніше то будуть «Вершники», «Тронка» О. Гончара).

Кожен розділ має обов'язковий пісенний зачин, який звучить як авторське тлумачення дальшої оповіді, обіцянка певного настрою. Ці пісні-зачини в композиції роману, а ще більше в його загальному ідейно-художньому спрямуванні, мають велике значення. Вони підсилюють визвольний пафос віками поневоленого українського народу, передають його як частину свідомості цього народу, його заповітних бажань і мрій, його невід'ємний духовний світ, приспаний довгою неволею. Ось уривок до третьої пісні («Рейд»):

Приходь іздалеку, одчай труби,

Великої військової тривоги!

Летіть, летіть весняної доби

Земля і кінь, списи і корогови!

О вітре мандрів, весну розвівай,

Підкинь до неба пил полків кінноти!

Земля лежить — щасливий теплий край,

І коливаються її висоти.

Народ пробудився, його глибинне єство, серцевина свідомості виходить на поверхню. Прикметне, що, роман починається весіллям Шахая, ватажка партизанських загонів. Такий зачин символізує початок нового шляху, нового життя, початок, боротьби. «Груди їм розпирало чекання» — красномовна метафора. Ось Шахай іде по осінньому ярмарку. Опис його романтизований, деталі «оживлені» метафорикою. Разом із подібними описами письменник вносить у твір національно-фольклорний колорит, так само як і тими піснями, що звучать на весіллі. Взагалі вся поетика роману, а надто перших чотирьох пісень, де показано стихію визвольної боротьби, близька до української народнопоетичної традиції. Експресія вираження настрою, почуттів домінує над зображенням. Це відчутно і в розкішних батальних сценах, подібних яким не було в тогочасній українській прозі: «Кулеметники розбіглися з тачанками на фланги, і Галат без шапки лаявся коло підводи з патронами, не сміючи підвести голос. Тільки ворожі гармати стукали далеко.
Все робилося в такій страшній і нервовій тиші, що всім здавалося—нічого на землі немає: ні міст, ні сіл, ні людських звичаїв, тільки вони самі зійшлися тут на герць, самі на ввесь світ—вони та їхній ворог...».

Прагнучи увіковічнити в слові визвольний рух рідного народу, Ю.
Яновський втілив його насамперед у героях «Чотирьох шабель». «Присвячую партизанам України» — ці слова стоять біля автографа твору, однак не ввійшли в жодне його видання. Шахай, Остюк, Галат, Марченко—їх автор називає в пісенному зачині «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Різні вони, але об'єднані спільною метою, певною мірою романтизовані, навіть ідеалізовані. Автор зумисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виразились би їхня глибинна суть, відвага, геройство, сила. Шахай видається бригаді «надлюдською силою». Тяжко поранений Остюк продовжує героїчно битися і керувати кіннотниками. «Це сиділи на скелі орли» — уже на початку роману говорить про них Яновський.
Ми ще не бачимо їх у бою, але вже готові до сприймання їх як героїв, яким симпатизує митець.

Стиль перших чотирьох розділів характеризується захопленим, радісним сприйманням життя, боротьби народу за визволення. Ця боротьба показана в дусі кращої романтичної традиції XIX ст., яскраво виявленої в «Чорній раді»
П. Куліша, «Гайдамаках» Т. Шевченка. Цей романтичний пафос письменник не міг витримати незмінним в останніх розділах. Але це не свідчить про його професійну невправність як молодого ще автора.

Річ у тім, що твір писався тоді, коли вже відгриміли бої, а національно- визвольні змагання зазнали поразки, багато колишніх вояків Армії
Української Народної Республіки емігрували за кордон. А ті, що лишилися, змушені булизмиритися зі своєю долею i долею своєї нації. Такою була об'єктивна реальність, і такою її зображує Ю. Яновський.

Повернулися до мирної праці наші легендарні герої, але перед цим вони вдосталь намандрувалися по світу. Остюк дипломатом (чи емігрантом) у
Парижі, Марченко на півночі золотошукачем. Про це розповідь в останніх трьох розділах. Відбувається осмислення своєї поразки і власне трагедії народу. Душі героїв стомлені й спустошені, їх навіть не цінують як колишніх бійців (так не шанували довгий час. немічні нащадки патріотів України
Мазепу, Бандеру), Про це мала бути восьма пісня. І життя довколишнє не таке прекрасне, як колись мріялося перед боями. Немає причин для оптимізму. «Як покручене бурею дерево» стоїть Остюк, колишній стрункий і міцний кіннотник, перед друзями. З болем оглядається довкола і бачить: «Голий безводний степ оточує заводи і шахти. Ні води, ні дерева. Хліборобів ковтнула вигідніша, не хліборобська праця... Де та рука, що насадить тут зелений і запашний сад? Багаті і врожайні поля?». Біль, розчарування вчуваються і в зізнаннях
Галата: «Я хочу жити і відчувати, що я є господар усього в країні». На цьому тлі фальшиво сприймається патетична промова Шахая.

Як бачимо, в «Чотирьох шаблях» молодий Юрій Яновський проявив добру обізнаність із реальним станом речей, він досить помірковано роздумує над тим, що ж одержав народ після переможних боїв під червоним прапором. Але художнє витлумачення цих болючих проблем залишає на потім, про що пише в післяслові. У самому ж творі він зосереджується на іншому.

Із мріями про краще майбутнє поринули в нестримну стихію боротьби за визволення Шахай, Остюк, Галат і Марченко, брати Виривайли. Не раз вони відчайдушне кидалися в бій із піснею «червоного прапора красна зоря обійде із нами далекі моря». Як згадує Г. Костюк, Юрій Янсвський у розмові з ним так пояснював ідейну спрямованість «Чотирьох шабель»: «...я пишу щось більше, ніж більшовицька партизанщина. Я пишу про великий стихійний вибух віками поневоленого народу. Більшовицька партизанщина лише частка його. А народ у своїй цілості має свою історію, свою культуру, свою поезію, звичаї.
Не завжди це покривалося більшовицькою партизанщиною. Але й покривалося.
Мій Галат, Санька Шворень і багато інших — пролетарі, робітники. Але вони сини свого великого народу».

Як бачимо, наприкінці 20-х рр. Юрію Яновському поталанило яскравими романтичними фарбами передати стихію, дух визвольної боротьби українського народу, спробувати правдиво відтворити і пореволюційну дійсність.
Придивімося уважно до останніх сторінок роману. «Комуністи, наперед! — прошепотів Остюк. Зайшли до кліті. Кліть рушила. Вони повисли в чорній мряці. Вітер свистів внизу. На поясах у них блимали лампи. Друзі падали вглибину, наче вирушали із своєї планети в путь поміж вічних зір» (курсив —
Р. М.). Це символічна картина. В ній передбачення Яновським майбутнього
України, котре, як бачимо зараз, справдилося.

Романтик Юрій Яновський, як і Довженко чи Хвильовий, теж був фанатиком- мрійником, коли починав пізнавати світ, але потім, як свідчить роман
«Чотири шаблі», прозрів і глибоко розчарувався. Однак про це він уже ніколи не міг розказати нам.

Список використаної літератури:

1. Яновський Ю. Твори: У 5 т.— К., 1982—1983.
2. Яновський Ю. Чотири шаблі: Романи. Оповідання.—К., 1990.
3. Яновський Ю. Поворот // Оповідання. Романи. П'єси.— К.,
1984.
4. Лист Ю. Яновського до М. Хвильового // Новини кіноекрану.— 1989.— № 6.
5. Яновський Ю. Тоді дмухав трамонтан: (Із подорожніх нотаток письменника)
// Україна.— 1984.
6. «І як нам мало треба...»: Листування з дружиною // Єлиса-вет.— 1993.—
14 жовтня.
7. Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського.— К., 1980.
8. Жевченко-Яновська Т. Карби долі//Київ.— 1985.— № 3.
9. Островський Г. Все, що залишилось... // Вітчизна.— 1993.— №
3—4.
10. Плачиндо С. Юрій Яновський: Біографічний роман.— К., 1986.
11. Бабишкін О. Кіноспадщина Юрія Яновського.— К., 1987.
12. Костюк Г. Лицар культури нації; Маланюк Є.. Юрій Яновський //
Єлисавет.— 1992.— 19 серпня.
13. Панченко В. «...І думав я не тільки те, що написав у книжках»:
(Перечитуючи молодого Юрія Яновського) // Магічний кристал.— Кіровоград,
1995.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки