Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата

Ці слова з повним правом можна віднести до творчого подвигу самої Лесі Українки.

2.Пісенна творчість Андрія Малишка.

Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пісняр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", “Білі каштани", “Стежина”, "Пісня про рушник” та інші. Улюбленою у народі стала пісня “Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).

Пісенність – одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.

Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня “Ранки солов'їні”. Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею – це сама молодість.

Душу і серце ліричного героя пісні “Ми підем, де трави похилі” тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в “краю придніпровськім”. До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із “золотою веселкою”, яку обов'язково називає “моя”.

До кінофільму “Літа молодії” була написана “Пісня про рушник” (1959), яка давно вже стала народною. У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які “ночей не доспали”, вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у “поля край села” (до речі, факт біографічний). Випроводжаючи сина “на зорі” у “дорогу далеку”, “на щастя, на долю”, за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок – “рушник вишива-ний”. Побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:

Ліричний образ матері створює поет за допомогою епітетів. Усмішка у матері – незрадлива, ласкава. Її очі – засмучені, хороші, блакитні. Любов материнська– вірна.

Буквально за 8 днів до смерті А. Малишко написав свою лебедину пісню – “Чому, сказати, й сам не знаю...”, – яка живе в народі під назвою “Стежина”. Музику до неї створив Пл. Майборода. Образ стежини, виведений у вірші А. Малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. Як пройшов її? Чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається “біля воріт” рідного дому? Людське життя – ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. Тому стежині “нема кінця”, як “й повороту теж нема”.

У пісенній спадщині А. Малишка є кілька “Колискових”, а також поетичні обробки народних пісень. Він написав лібрето до опери “Молода гвардія”. У своїй книзі “Думки про поезію” він писав: “Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати”.

Білет 13

1.Трагедія людини, відірваної від рідної землі, у драмі “Бояриня” Лесі Українки.

Драма “Бояриня” вводить читача у складний період української історії – добу Руїни. Цей надзвичайно важкий для українців час XVII століття був співзвучний державницьким змаганням в Україні на початку XX. Тому майже одночасно написано три драматичні твори про епоху Руїни: “Бояриня” Лесі Українки, “Гетьман Дорошенко” Людмили Старицької-Черняхівської, “Сонце Руїни” Василя Пачовського. Зрозуміло, що публікування твору, у якому художньо відтворені суспільно-національні взаємини України і Росії, не дозволялося радянською цензурою. “Бояриня”, написана 1910 р. у Єгипті, прийшла до українського читача лише недавно.

На історичному тлі XVII ст. Леся Українка розглядає насамперед проблеми національної пасивності і зрадництва, які виливаються у трагедію. М. Драй-Хмара зазначав: “Поетеса відтворила, з одного боку, ту активну українську інтелігенцію, яка всім єством своїм рвалася до боротьби за суверенітет української державності, і, з другого боку, ту продажну українську інтелігенцію, яка заради “панства вели-кого, лакомства нещасного” зрадила українські традиції й, помосковившись, добровільно впряглася в чужинецьке ярмо”.

Головна героїня драми Оксана виховувалась у козацькій сім'ї, де нормою були державницькі настрої. Покохавши доброго і щирого боярина Степана та одружившись з ним, вона опинилась у Москві (батько Степана присягнув московському цареві і переїхав до Москви). Її спочатку не лякає чужина, адже там коханий оберігатиме і її і рідну Україну. Та сподівання Оксани облітають невдов-зі, як вишневий цвіт. Вона серцем і розумом відчула себе у рабській неволі. Вона побачила, як принижує свою гідність її чоловік, щоб догодити цареві і московсь-ким звичаям, як мати Стспанова згинається під тягарем чужого побуту, розгублю-ючи рештки людської самоповаги. У Москві Оксана (“хохлушка”, “черкешенка”, “чужачка”) почувається дуже погано, вона не може звикнути до тутешніх суспільно-політичних умов.

До відчаю доводить Оксану те, що ця відстала, реакційна країна диктує волю її Вітчизні. Гість-козак розповідає про гніт і здирництво царських посіпак, тяжке становище народу в Україні.:

Коли Степан сповіщає, що тепер, можливо, цар дозволить їм відвідати бать-ків, бо “вже тепер на Україні утихомирилися”, Оксана обурюєгься:

Туга за Україною, за демократичнішим і людянішим українським життям, усвідомлення колоніального стану України, спостереження за запопадливістю і рабським приниженням чоловіка приводять Оксану до розпачу. Конфлікт наростає, коли Степан наказує не приймати посланця з України, забороняє Оксані “озиватись” до брата Івана. Холопська поведінка чоловіка зламує її остаточно. З вуст Оксани зривається гірке зізнання: “Я гину, в'яну, жити так не можу!”. Важко хвора Оксана, пригадуючи епізод знахідки у дитинстві іржавої шаблі, каже-Степанові: “Отак і ми з тобою зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... Обоє ржаві”. Ці слова промовисто виражають ідейний задум Лесі Українки.

Наскрізь трагічним у драмі “Бояриня” є образ Степана. Адже він не може не усвідомлювати власного холопства – холопства “боярина Стьопки”, компромісу із власною совістю, зневаги своєї гідності і честі. Трагізм становища Степана ще й у тому, що навіть таким вірним прислужникам, як він, Москва не вірить, що вони завжди перебувають під пильним наглядом. Степан погоджується з Оксаною у тому, що обох їх доля “скарала тяжко” чужиною, обох здушила “змора”, але не вистачило у них сили псремогги цей чужинецький тягар.

2.Собор – символ духовної краси людини е однойменному романі

Олеся Гончпра.

“Собор” Олеся Гончара – це твір високої художньої наснаги, великого інтелектуального наповнення. Як писав Є. Сверстюк, “своїм романом “Собор” Олесь Гончар увійшов у саму гущу пекучих питань сучасності і розворушив, розтривожив їх рій”.

Коли у другій половині XVIII ст. за наказом Катерини II російське військо підступно зруйнувало Запорозьку Січ, легендарне козацтво задумало лишити по собі світлу пам'ятку. І нею став прекрасний собор у Новомосковську. Образ собору у творі став яскравим метафоричним символом, свідком історії народу, зразком мистецької вправності зодчих-будівників.

Він “ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, піснеспівами, шепоче жагою спокут, він ще повен гріхами, в яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій..”. Тепер у соборі просто склад комбікорму. Стоїть “облуплений собор”.

Спрямований у небо силует собору видно здалеку.

Герої роману, повертаючись до рідних країв, першими помічають цей витвір козацького зодчества: “Зуміли ж так поставити!” Якусь невидиму магічну силу-відчувають у соборі і Баглай-студент, і Вірунька, і козацький професор Яворни-цький. Ось над цим реально існуючим символом безсмертя народу нависла загроза знищення.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат на тему образ жизни, курсовая работа 2011, сеть рефератов.



Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки