Предыдущая страница реферата | 6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 | Следующая страница реферата

Ставлення до собору є виміром людських чеснот і духовності. Як же ставляться персонажі роману до собору?

Начальство зробило із собору пустку. Трудові зачіплянці дуже швидко змирилися з тим, що собор одягли у “потьомкінські” риштування. Але вони не уявляють своєї Зачіплянки без нього, він щось таке для них, що їм потрібне, хоча висловити вони цього не можуть. Це відверто сказала Вірунька, коли Микола Баглай повідомив її, що собор збираються зруйнувати:

– Вперше чую. Мені до нього, правда, байдуже, але дивно, щоб отак, людей не спитавшись... Та це вигадки, мабуть... Носишся ти. Миколо, із своїм собором, як із писаною торбою.

Студент Микола Баглай – найвірніший захисник собору. Микола відчуває перед ним “дивний смуток”. Собор навіває на нього щось “велике”, він реально чує музику його куполів. Микола не хоче вірити, що “святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм”, хоча бачить, як убога антихудожні сть шалено наступає проти всього людяного, прекрасного у житті, проти україн-ського. Він уперто шукає спадщину віків, щоб пізнати корені невмирущої сили народу. Микола зачарований мистецькою красою собору, він для юнака – символ душі, духовної краси.

– Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!.. – каже закоханим Миколі і Єльці старий учитель Хома Романович.

Володька Лобода виявив через ставлення до собору всю ницість свого єства: зачіплянський висуванець, що “сидить” на районній культурі, зауважив на засіданні, що на місці собору “доречно ув'язувалось би будівництво зразкового критого ринку для трудящих”.

Олесь Гончар не ставив метою занурюватися в глибини релігійної моралі. Зрозуміло, що у 60-х рр. висвітлення цієї проблеми було б неможливим. Для нього образ храму-собору – це символ духовного генія запорозького лицарства і нетлінна пам'ятка козацького зодчества. Наші предки увічнили себе в неповторній красі цієї споруди, яка зачаровувала колись, чарує і тепер кожного, хто заглибить-ся в мудрий задум цієї “гордої поеми степового козацького зодчества”.

Вдумливий читач “Собору” мимоволі поставить перед собою запитання, яке так хвилювало Миколу Баглая; “А в чому ж твоя душа увічнить себе, де вони, поеми твої?”

Білет 14

7.Твори Василя Стефаника – шедеври світової новелістики.

Василь Стефаник увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. Стефаникові шедеври стали яскравим свідченням засвоєння нашим письменством найновіших досягнень європейських літератур. За спостереженням І. Франка, нове покоління, яке з гідністю представляв В. Стефа-ник, намагалося “модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу”. Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали “в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою”, висвітлювали їхнє оточення. Передача найтонших, найсклад-ніших порухів душі людини, майстерність компонування художньої фрази, нерво-ва експресія мовлення – усе це дає підстави називати Стефаника експресіоністом у мистецтві слова.

Найяскравішим зразком соціально-психологічної новели стефаниківського типу є “Новина”. Тема твору – вбивство батьком своєї дитини – була взята Стефаником із самого життя. Головну увагу в ньому зосереджено на психоло-гічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Письменник порушив тут усталені прийоми композиції: новела починається нібито з розв'язки: “У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася”. Причина цього страхітливого злочину – голодне бідування сім'ї після смерті Грицихи. Примара солоду оселилася в хаті.

В експозиції письменник використовує вражаючі деталі, що ніколи не зітруться з пам'яті читача: “Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили б так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б за вітром, як пір'я!” Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: .“Мерці”. Найголовнішим у творі є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину. Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. “Довгий огневий пас” пік у серце й голову, камінь давив на груди. він “скреготав зубами, аж гомін лугом розходився”. Кинувши дитину в річку, Гриць відпустив старшу Гандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.

Художнє дослідження душі головного героя маємо у новелі “Камінний хрест”. Йдеться у ній про прощання Івана Дідуха з сусідами у зв'язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам'ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд з конем і вивозив гній на свою нивку на кам'янис-тому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали грунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, й стали в селі прозивати Івана Переломаним.

Сповіді героя при своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух встановив на пам'ять селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.

Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть галичанам, хвилювали В. Стефаника. У новелі “Марія” він вивів образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів, що були її невимовним щастям. Пригадує Їхнє дитинство, часи юності. Хата,ширшала від молодечого гомону. Сподівалися юнаки, що розваляться імперії і прийде визволення. Кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів “спів про Україну”. Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли у пам'ять матері. Стефаник передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.

Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі “Сини”. Двох синів благословив батько на боротьбу “за У країну”. Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визволяти рідну землю. Надзвичайно хвилюючими є слова батька, який, усвідом-люючи небезпечність свого кроку, піднявся до розуміння ідеї державотворення: “Сину, – кажу, –та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю в цу нашу землю, аби веріг з цего коріння її не віторгав у свій бік”. Громадянський подвиг саможертовності батька має бути виписаний на скрижалях нашої історії.

Про талант геніального новеліста І. Франко писав: “Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Стефаник – абсолютний пан форми... Його оповідання пливе, бачиться, спокійно, з елемен- тарною силою, але власне, сею елементарною силою воно захоплює й нашу душу”.

2.Образ України у творчості Василя Симоненка.

“Я – українець. Оце і вся моя автобіографія”, – сказав В. Симоненко. У його поетичній спадщині чимало віршів адресовано Україні. Діалог з Україною, з українським народом, поставленим у підневільні і злиденні умови життя, звернення до славного минулого українців –то міцна основа майже всієї його громадянської лірики. Поетична пристрасть Симоненка спрямована насамперед на пекучі проблеми сучасності.

Поезія “Задивляюсь у твої зіниці [сідниці]...” (“Україні”) написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері – України. Синівська розмова з Батьківщиною щира і задушевна. У ній відчуваються Шевченкові традиції: “Україно! Ти моя молитва”. У вирі буденної суєти, між тривогами і битвами “за твоє життя, твої права”, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материнські очі, побачити все, що приховане в них тільки для сина. Вируюче життя земної кулі постійно перериває тихий діалог сина-патріота і матері. Тому в поезії стільки звертань: “Україно!”, “мамо, горда і вродливая, “нене”. Цілком протилежні інтонації у звертанні до тих, хто заважає тій розмові: “Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю”, “Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі!”.

Ліричний герой поезії “Задивляюсь у твої зіниці...” схиляє голову перед матір'ю. Україна XX ст. постає перед ним зовсім іншою, ніж вона поставала перед Шевченковим зором.

Симоненко віддає Україні щирий синівський пошанівок і високо підносить її престиж. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.

Вірш “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок...” – це справжній поетичний шедевр, місткий думками і почутгями. Цей вірш – розгорнута метафора. Він звучить як патріотичне волевиявлення українського хлібороба, готового на будь-які випробування, У цьому творі, написаному за два місяці до смерті, поет спробував у художній формі розкрити свій пройдений творчий шлях. І це йому вдалося зробити на високому мистецькому рівні.

Вияв високої любові до України звучить і у поезії “Земле рідна! Мозок мій світліє...”. Та найпопулярнішим серед читачів став Симоненків вірщ “Лебеді материнствам. Мати і Батьківщина завжди з людиною. Що б її не спіткало у житті, якщо довелося б навіть впасти на чужому полі, то “прийдуть з України верби і тополі...”. Твір пронизує ідея: “Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.”

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат на тему образ жизни, курсовая работа 2011, сеть рефератов.



Предыдущая страница реферата | 6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки