Предыдущая страница реферата | 11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 | Следующая страница реферата

Духовні цінності людини своїм корінням сягають глибокої давнини, коли ідеалами була щира та чесна праця, турбота за її успіхи, коли життя приводилось у відповідність до законів Бога і природи. На жаль, наш прагматичний вік наклав свої корективи на духовність людини.

Поставити свого сучасника обличчям до норм, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі взяла на себе обов'язок поетеса Ліна Костенко. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів, осмислює вона у поетичних творах сучасні проблеми, пов'язані з духовним занепадом людей. Картає яничарство, зраду, відступництво. Звичайно, у зв'язку із своєю позицією поета-патріота Ліна Костенко перебувала в опозиції до офіційних властей тоталітарного радянського суспільства.

У своїх поезіях Ліна Костенко бачить конкретних винуватців моральної і духовної деградації людей. Це – “номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі мурмила в квадратурі рам”, тобто вся радянська система. За вказівним порухом диригентської палички комуністичних ідеологів появляються “мастаки пристосувати крок”, люди кволі. З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити у злагоді й любові. Як заповіт, звучать її слова: “Не відступитися і не покласти лжу на струни”. Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної культури і мови. Проблеми мови порушені поетесою у кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії “Біль єдиної зброї” є те, що рідній “трагічній мові” труну “не тільки пороги, а й діти власні тешуть”. Отаких безбатченків чимало ще й сьогодні “на нашій – не чужій землі”. Названа поезія сильна вірою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому:

У поезії “Заворожи мені, волхве” поетесу зацікавило питання, “що писав би Шевченко в тридцять третьому, тридцять сьомому роках?” Звичайно, що поетеса не піддае сумніву стійкість Шевченка, його моральний дух. Тому, на її думку, “побувавши на Косаралі, побував би ще й на Соловках”. У поезії авторка йде за ходом історії: Загартований, заґратований, прикиданий землею, снігами, кременем, досі був би реабілітований. Хоч посмертно, – зате свосвременно.

А як же сприйняли у 30-х утиски та репресії Косинки, Куліша, Курбаса їх сучасники? Мовчки. Промовчали кривду, заподіяну Стусові, Світличному, Снєгірьову, Литвину, Тихому у 60-х. “Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет”, – нагадує поетеса собі про свою громадянську совість. І квіти від неї падали під ноги шістдесятникам у залі суду, звідки її виводили силоміць радянські міліціонери.

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам'яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах “Маруся Чурай”. Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам'ятайте, нащадки, свою історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.

Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші “Вже почалось, мабуть, майбутнє”. Тут читаємо: “Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине”. Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам'ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любов і вірність Батьківщині.

Поезія “Життя іде і все без коректур...” нагадує про обов'язок прожити життя чесно, змістовно.

Білет 22

1.Образ митерї в сучасній поезії (А. Малишко, Б. Олійник, В. Симоненко та ін.).

Світ кожного поета починається з матері. Коли ж поетове слово – “від Бога”, образ матері стає домінуючим, набував символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини. Вершин художньої майстерності цей образ сягнув в поезії, Т. Шевченка, І. Франка, О. Довженка. Осанну матері проспі-вали П. Тичина і М. Рильський, В. Сосюра та І. Драч, Д. Павличко і В. Стус.

Всенародну любов здобула поезія А.Малишка “Пісня про рушник” (“Рідна мати моя...”), написана в 1959 р. до фільму “Літа молодії” (музика Пл. Майбороди). У центрі її–український рушник як символ материнського благословення і любові. Український рушник має безліч урочистих і важливих функцій. Випроводжаючи дорослу дитину у великий світ, мати дарувала “на щастя, на долю” вишиваний рушник;

Анафора “І”, якою розпочинаються 14 рядків з 18, засіб градації, неоднора-зово вживаний поетом, надають цій поезії мелодійності і особливого пісенного ліризму. Та найголовніше у цьому творі – щире синівське почуття, велика дяка матері.

Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. Пам'яті рідної матері присвятив Б. Олійник цикл поезій “Сиве сонце моє” (1978), який складається з дев'яти віршів. Мати у віршах Б. Олійника – невсипуща сільська трудівниця, котра й синові передала свою працелюбність. “Сива ластівка, сиве сонечко” – такою живе у поетовому серці найдорожча людина. Образ матері в Б. Олійника не асоціюється з Україною, як в інших поетів, а набуває планетарного звучання: “Як ти несла оцей всесвіт важкий на собі!”. Вічну тему материнського відходу порушує Б. Олійник у “Пісні про матір”.

Тепло переданий діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю і любов'ю звучать останні слова матері, котра не залишає по собі спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справжніх цінностей людського життя.

Незважаючи на схильність Б. Олійника до планетарного мислення, твір по-справжньому національний: звертання на “ви” до матері; рушники, що “злетіли увись”; ворота, край яких чекала на дітей і онуків мати; мати “пішла за межу”, немов на своєму городі.

Ніжні дворядкові строфи поезії В. Симоненка “Лебеді материнства” ніби відроджують мелодію української колисанки, української казки. Рожеві Симонен-кові лебеді випливають з туману, зігрітого материнською любов'ю дитинства, із матусиних пісень. У першій частині поезії розгортається чарівна казка щасливого дитинства. Добра мати прагне все зробити для любої дитини, віддати їй увесь цвіт своєї душі, оберегти від усіх лих життя – зла, небезпеки, хвороб. Друга частина – це роздуми-мрії матері про майбутню долю її сина у тривожному світі, його юність, хмільний час кохання, зустрічі, з яких одна мусить стати любов'ю. “Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги

У хмільні смеркання мавки чорноброві, Ждатимуть твоєї ніжності й любові”.

Третя частина – це роздуми матері про синове змужніння. Коли він стане перед вибором, мати бажає, щоб і друзів, і наречену, і брата по духу він вибрав не за чиєюсь вказівкою, а з власної волі. Мати прагне, щоб головні підвалини людсько-го життя – матір і батьківщина – ніколи не були замінені. Навіть у смерті, в еміграції, в багатстві і бідності.

“Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати” –

цей поетичний шедевр В. Симоненка, як і “Пісня про рушник” А. Малишка, отримав усенародну шану, любов і став народною піснею.

2.Найяскравіші риси національного характеру героїв роману “Маруся Чурай” Ліни Костенко.

Герої роману “Маруся Чурай” (1979) живуть і діють у відблиску всеохоплюючого образу – історичної України, яка піднялась на священну війну за свої права, державність і незалежність. Ліна Костенко розкрила далеке, сховане у віках коріння того руху, який відчутно активізувався і поширювався у надрах радянської тоталітарної системи, підкресливши тим, що державність і незалеж-ність – одвічна мрія українського народу. Ліна Костенко у цьому творі найбіль-шою мірою довела, що українській ментальності притаманні не тільки емоцій-ність і ліризм, але й прагнення дії, сильна воля та інтелект.

Полтава, де відбуваються основні події роману, – складова частина України. Міське козацтво, запорожці – палкі патріоти, які захищають свій край віл ворожих навал і готові померти за Україну славною козацькою смертю. У них багато спільних рис: відданість козацькій присязі, побратимству, відчайдушна хороб-рість, духовне благородство, але кожний з них – це яскрава індивідуалізована постать. Сивочолий полковник Пушкар, який “і славу мав, і силу”, зберіг розважливість розуму, гуманність, повагу до закону.

Почуття обов'язку – ця непорушна святість є основною рисою національного характеру героїв роману. Вона яскраво втілена в образі Івана Іскри. Тільки-но “заграли знову труби до походу”, Іван відгукується на поклик гетьмана.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат на тему образ жизни, курсовая работа 2011, сеть рефератов.



Предыдущая страница реферата | 11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки